Тарас Кузьо
Уже третій місяць, як в Україні фактично стартувала передвиборча кампанія. І для багатьох тло цієї кампанії визначається думкою про те, що Україна втратила багато можливостей за президентства Віктора Ющенка.
Минулі президентські вибори в Україні характеризувалися боротьбою за «центр». Саме так, отримавши підтримку виборців Центральної України прийшли до влади Леонід Кучма у 1994 році й Віктор Ющенко у 2004-му. Але, щоб виграти загальнонаціональні вибори, кандидат потребує безумовної підтримки Західної чи Східної України.
Кучма виграв, перемігши на сході і в центрі, Ющенко – на заході і в центрі. Але перевага у голосах на трьох останніх президентських виборах була мінімальною – більшість набирала 52-56 відсотків.
Президентські вибори 2010 року істотно відрізнятимуться від попередніх. Стратегічну роль у визначенні переможця виборчих перегонів відіграватиме Західна Україна.
У центрі домінує Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, а лідер Партії регіонів Віктор Янукович має традиційну перевагу на сході та півдні країни.
Президентські вибори призначено на 17 січня 2010 року, якщо жоден з кандидатів не отримає безперечної перемоги у першому турі то другий тур відбудеться через три тижні.
Роздробленість президентського табору
Ключову роль Західної України визначили 5 років постійних міжусобиць та роздробленості правоцентристських сил.
Блок «Наша Україна – Народна самооборона» (НУНС), який потрапив до парламенту у вересні 2007 року, складався з дев’яти партій, які обіцяли об’єднатися в єдину проющенківську силу, щоб підтримала його у боротьбі за другий президентський термін.
Замість цього із 9 утворилося аж 14 партій: дві нові партії – «Народна самооборона» на чолі з міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком і «Єдиний центр», який витворив колишній керівник Секретаріату Президента Віктор Балога. Плюс три ембріональні утворення: «Громадянська позиція», лідером якої є колишній міністр оборони Анатолій Гриценко, «Фронт змін», колишнього спікера парламенту Арсенія Яценюка та «За Україну!» В’ячеслава Кириленка.
Отже, з 72 депутатів НУНС, уряд має підтримку лише 40 депутатів, що забезпечує разом із БЮТ та Блоком Литвина мінімальну парламентську більшість й існування демократичної коаліції.
Решта – 32 депутати теж розділені, 17 підтримують Ющенка, а 10 входять до «Єдиного центру».
Виборчу кампанію Віктора Ющенка ускладнює не лише низький відсоток прихильників (Президент не вважає ці дані достовірними), але й відсутність реальної політичної сили, на яку можна опертися та політиків, які б викликали довіру.
Сам Віктор Ющенко є почесним головою Союзу «Наша Україна» (основної партії НУНС), а головою ради партії обрано керівника Секретаріату Президента Віру Ульянченко. І Ющенко особисто, і НУНС можуть розраховувати лише на 2-3 відсотки підтримки.
«Наша Україна» ще весною фактично стала банкрутом, після того, як українські бізнесмени перестали надавати фінансову підтримку партії, зрозумівши, що Президент «став кульгавою качкою» і не зможе ще раз виграти вибори.
Тож наразі, щонайменше п’ять фігур, які відіграли ключову роль у Помаранчевій революції, будуть боротися за президентство: Ющенко, Тимошенко, Яценюк, Гриценко та Юрій Костенко, лідер Народної партії, що входить до «першої дев’ятки» блоку НУНС.
Націонал-популістський лідер ВО «Свобода» (раніше соціал-національна партія) Олег Тягнибок, буде також конкурентом для основних «гравців» на західних теренах. Тягнибок був єдиним соціал-націоналістом, який пройшов до парламенту у 2002 році як мажоритарник, але був виключений через 2 роки з фракції «Наша Україна» за антисемітські висловлювання.
Нелегкий прорив
Найбільше прихильників на заході наразі мають двоє кандидатів – Тимошенко і Яценюк. Останній лідирує серед молодих і освічених виборців у трьох західних областях, а Тимошенко в чотирьох інших. Загалом, Тимошенко на 6-7 відсотків випереджає Яценюка у всій Західній України.
Популярність Яценюка вже принесла йому третє місце у національних опитуваннях громадської думки, але це не привід для заспокоєння, адже з літа ці показники скоротилися на третину.
Яценюк програв Тимошенко в ефективності рекламної кампанії та харизматичності. Також Яценюку шкодить те, що його сприймають, як соратника Ющенка. Окрім того, Яценюк має спільне електоральне поле з Анатолієм Гриценком і Сергієм Тігіпком і разом з ними сприймається виборцями, як кандидат «другого ешелону».
Тігіпко має коріння у так званому «дніпропетровському клані» і дуже ускладнює сприйняття розчарованими виборцями утвердження Яценюка як «нового обличчя в політиці».
Виборці заходу країни можуть відвернутися від Яценюка за його непослідовність у питаннях, які вони вважають важливим для національної ідентичності України. Адже Яценюк, хоч і пройшов до парламенту від НУНС, де-факто відійшов від основних положень своєї політичної платформи, таких як скасування депутатської недоторканності; правове визнання УПА; членство в НАТО та енергетична незалежність (Яценюк фактично підтримав ідею створення газового консорціуму з Росією).
Нещодавно Арсеній Яценюк також став скептично висловлюватися щодо членства України в ЄС, а ще відкликав свій підпис з листа до минулорічного саміту НАТО в Бухаресті. Цей лист, у якому йшлося про прагнення України приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО, Яценюк підписав разом із Тимошенко та Ющенком .
У цих питаннях Ющенко (і в деякій мірі Тимошенко) залишилися послідовними. За іронією долі, критично гостре серпневе звернення президента Росії Дмитра Медведєва до Віктор Ющенка, лише посилило позиції останнього у Західній Україні і пропорційно відібрало популярність у Яценюка.
Розрекламований минулого року, як представник молодого покоління українських політиків і, отже у «непрямому розумінні», як «прозахідний», Яценюк показав себе найменш рішучим під час вересневого саміту Ялтинської Європейської Стратегії (YES) на вищому рівні.
Віктор Пінчук, засновник та член правління YES, запропонував Януковичу, Тимошенко та Яценюку представити свої платформи у спеціальних випусках програми «Свобода слова» на ICTV у прямому ефірі і для європейських гостей YES (ICTV є одним із чотирьох телевізійних каналів, що належить Пінчуку ). Виступ Яценюка, згідно з повідомленнями українських ЗМІ, виглядав найбільш порожнім і викликав найбільше розчарування.
Тимошенко наступає
Команда Тимошенко усвідомила стратегічну важливість Західної України і потяглася до північноамериканської діаспори, що зберігає свій вплив у регіоні. Виступаючи на щорічному засіданні Всесвітнього конгресу українців у Львові 21-22 серпня, напередодні Дня незалежності України, Тимошенко наголосила що й надалі підтримує збереження за українською мовою статусу єдиної державної. А це питання становить особливий інтерес для Західної України та української діаспори.
13 жовтня Блок Юлії Тимошенко організував парламентські слухання про зв’язки з українською діаспорою.
Така позиція Тимошенко змусила Януковича передчасного заявити, що у разі обрання його президентом, він надасть російській мові статус другої державної. Між тим відомо, що ця теза, яка фігурувала у передвиборчій програмі Януковича 2004 року, повністю псує його шанси у Західній Україні, а також частково і в центральному регіоні.
На січневих виборах, швидше за все, вирішальний двобій буде між Тимошенко та Януковичем. Але на відміну від 2004 року, коли Ющенко фактично був єдиним кандидатом від опозиції, тепер помаранчеві сили фрагментовані і мають кількох лідерів.
Українські інтелектуальні групи все частіше закликають табір «помаранчевих» згуртуватися навколо Тимошенко, як вони об’єдналися 5 років тому навколо Ющенка. Адже відсутність «помаранчевої» єдності покращує шанси Януковича, й цілком ймовірно, що саме ця обставина може зіграти у другому турі проти Тимошенко.
Тарас Кузьо, старший науковий співробітник українських студій при Університеті Торонто, ад’юнкт-професор Інституту європейських та російських досліджень Карлтонського університету, редактор часопису Ukraine Analyst
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Уже третій місяць, як в Україні фактично стартувала передвиборча кампанія. І для багатьох тло цієї кампанії визначається думкою про те, що Україна втратила багато можливостей за президентства Віктора Ющенка.
Минулі президентські вибори в Україні характеризувалися боротьбою за «центр». Саме так, отримавши підтримку виборців Центральної України прийшли до влади Леонід Кучма у 1994 році й Віктор Ющенко у 2004-му. Але, щоб виграти загальнонаціональні вибори, кандидат потребує безумовної підтримки Західної чи Східної України.
Кучма виграв, перемігши на сході і в центрі, Ющенко – на заході і в центрі. Але перевага у голосах на трьох останніх президентських виборах була мінімальною – більшість набирала 52-56 відсотків.
Президентські вибори 2010 року істотно відрізнятимуться від попередніх. Стратегічну роль у визначенні переможця виборчих перегонів відіграватиме Західна Україна.
У центрі домінує Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, а лідер Партії регіонів Віктор Янукович має традиційну перевагу на сході та півдні країни.
Президентські вибори призначено на 17 січня 2010 року, якщо жоден з кандидатів не отримає безперечної перемоги у першому турі то другий тур відбудеться через три тижні.
Роздробленість президентського табору
Ключову роль Західної України визначили 5 років постійних міжусобиць та роздробленості правоцентристських сил.
Блок «Наша Україна – Народна самооборона» (НУНС), який потрапив до парламенту у вересні 2007 року, складався з дев’яти партій, які обіцяли об’єднатися в єдину проющенківську силу, щоб підтримала його у боротьбі за другий президентський термін.
Замість цього із 9 утворилося аж 14 партій: дві нові партії – «Народна самооборона» на чолі з міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком і «Єдиний центр», який витворив колишній керівник Секретаріату Президента Віктор Балога. Плюс три ембріональні утворення: «Громадянська позиція», лідером якої є колишній міністр оборони Анатолій Гриценко, «Фронт змін», колишнього спікера парламенту Арсенія Яценюка та «За Україну!» В’ячеслава Кириленка.
Отже, з 72 депутатів НУНС, уряд має підтримку лише 40 депутатів, що забезпечує разом із БЮТ та Блоком Литвина мінімальну парламентську більшість й існування демократичної коаліції.
Решта – 32 депутати теж розділені, 17 підтримують Ющенка, а 10 входять до «Єдиного центру».
Виборчу кампанію Віктора Ющенка ускладнює не лише низький відсоток прихильників (Президент не вважає ці дані достовірними), але й відсутність реальної політичної сили, на яку можна опертися та політиків, які б викликали довіру.
Сам Віктор Ющенко є почесним головою Союзу «Наша Україна» (основної партії НУНС), а головою ради партії обрано керівника Секретаріату Президента Віру Ульянченко. І Ющенко особисто, і НУНС можуть розраховувати лише на 2-3 відсотки підтримки.
«Наша Україна» ще весною фактично стала банкрутом, після того, як українські бізнесмени перестали надавати фінансову підтримку партії, зрозумівши, що Президент «став кульгавою качкою» і не зможе ще раз виграти вибори.
Тож наразі, щонайменше п’ять фігур, які відіграли ключову роль у Помаранчевій революції, будуть боротися за президентство: Ющенко, Тимошенко, Яценюк, Гриценко та Юрій Костенко, лідер Народної партії, що входить до «першої дев’ятки» блоку НУНС.
Націонал-популістський лідер ВО «Свобода» (раніше соціал-національна партія) Олег Тягнибок, буде також конкурентом для основних «гравців» на західних теренах. Тягнибок був єдиним соціал-націоналістом, який пройшов до парламенту у 2002 році як мажоритарник, але був виключений через 2 роки з фракції «Наша Україна» за антисемітські висловлювання.
Нелегкий прорив
Найбільше прихильників на заході наразі мають двоє кандидатів – Тимошенко і Яценюк. Останній лідирує серед молодих і освічених виборців у трьох західних областях, а Тимошенко в чотирьох інших. Загалом, Тимошенко на 6-7 відсотків випереджає Яценюка у всій Західній України.
Популярність Яценюка вже принесла йому третє місце у національних опитуваннях громадської думки, але це не привід для заспокоєння, адже з літа ці показники скоротилися на третину.
Яценюк програв Тимошенко в ефективності рекламної кампанії та харизматичності. Також Яценюку шкодить те, що його сприймають, як соратника Ющенка. Окрім того, Яценюк має спільне електоральне поле з Анатолієм Гриценком і Сергієм Тігіпком і разом з ними сприймається виборцями, як кандидат «другого ешелону».
Тігіпко має коріння у так званому «дніпропетровському клані» і дуже ускладнює сприйняття розчарованими виборцями утвердження Яценюка як «нового обличчя в політиці».
Виборці заходу країни можуть відвернутися від Яценюка за його непослідовність у питаннях, які вони вважають важливим для національної ідентичності України. Адже Яценюк, хоч і пройшов до парламенту від НУНС, де-факто відійшов від основних положень своєї політичної платформи, таких як скасування депутатської недоторканності; правове визнання УПА; членство в НАТО та енергетична незалежність (Яценюк фактично підтримав ідею створення газового консорціуму з Росією).
Нещодавно Арсеній Яценюк також став скептично висловлюватися щодо членства України в ЄС, а ще відкликав свій підпис з листа до минулорічного саміту НАТО в Бухаресті. Цей лист, у якому йшлося про прагнення України приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО, Яценюк підписав разом із Тимошенко та Ющенком .
У цих питаннях Ющенко (і в деякій мірі Тимошенко) залишилися послідовними. За іронією долі, критично гостре серпневе звернення президента Росії Дмитра Медведєва до Віктор Ющенка, лише посилило позиції останнього у Західній Україні і пропорційно відібрало популярність у Яценюка.
Розрекламований минулого року, як представник молодого покоління українських політиків і, отже у «непрямому розумінні», як «прозахідний», Яценюк показав себе найменш рішучим під час вересневого саміту Ялтинської Європейської Стратегії (YES) на вищому рівні.
Віктор Пінчук, засновник та член правління YES, запропонував Януковичу, Тимошенко та Яценюку представити свої платформи у спеціальних випусках програми «Свобода слова» на ICTV у прямому ефірі і для європейських гостей YES (ICTV є одним із чотирьох телевізійних каналів, що належить Пінчуку ). Виступ Яценюка, згідно з повідомленнями українських ЗМІ, виглядав найбільш порожнім і викликав найбільше розчарування.
Тимошенко наступає
Команда Тимошенко усвідомила стратегічну важливість Західної України і потяглася до північноамериканської діаспори, що зберігає свій вплив у регіоні. Виступаючи на щорічному засіданні Всесвітнього конгресу українців у Львові 21-22 серпня, напередодні Дня незалежності України, Тимошенко наголосила що й надалі підтримує збереження за українською мовою статусу єдиної державної. А це питання становить особливий інтерес для Західної України та української діаспори.
13 жовтня Блок Юлії Тимошенко організував парламентські слухання про зв’язки з українською діаспорою.
Така позиція Тимошенко змусила Януковича передчасного заявити, що у разі обрання його президентом, він надасть російській мові статус другої державної. Між тим відомо, що ця теза, яка фігурувала у передвиборчій програмі Януковича 2004 року, повністю псує його шанси у Західній Україні, а також частково і в центральному регіоні.
На січневих виборах, швидше за все, вирішальний двобій буде між Тимошенко та Януковичем. Але на відміну від 2004 року, коли Ющенко фактично був єдиним кандидатом від опозиції, тепер помаранчеві сили фрагментовані і мають кількох лідерів.
Українські інтелектуальні групи все частіше закликають табір «помаранчевих» згуртуватися навколо Тимошенко, як вони об’єдналися 5 років тому навколо Ющенка. Адже відсутність «помаранчевої» єдності покращує шанси Януковича, й цілком ймовірно, що саме ця обставина може зіграти у другому турі проти Тимошенко.
Тарас Кузьо, старший науковий співробітник українських студій при Університеті Торонто, ад’юнкт-професор Інституту європейських та російських досліджень Карлтонського університету, редактор часопису Ukraine Analyst
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
