– Пане Сіммонс, які попередні висновки щодо виконання Україною річної національної програми Ви могли б зробити вже сьогодні?
– У документі – 5 розділів. Я б сказав, що за останні два (технічних та безпеково-юридичних питань) я б поставив чотири з половиною за п’ятибальною шкалою. В розділі ж про фінансові ресурси оцінка погана. Але в цьому не слід вбачати тільки провину уряду України, це скоріше економічна ситуація, яка значно погіршилася.
– У яких саме питаннях Україна недопрацьовує?
– Ми були особливо занепокоєні тоді, коли парламент повільно реагував щодо внутрішньої реформи. Я маю на увазі антикорупційне законодавство, яке так і не ухвалили. Це результат внутрішньої ситуації в країні, тому ми не можемо до цього прискіпуватися. Друга група питань – фінансова. Відбулося значне урізання коштів Міністерства оборони , а також інформаційної кампанії щодо НАТО. Це в свою чергу призвело до невиконання певних положень Річної національної програми.
Але мене особливо хвилює те, що темпи навчань, які мали б покращити боєготовність української армії, були уповільнені через урізання коштів. Якщо Україна хоче взаємодіяти з НАТО, але не проводить практичних навчань, то вона втрачає ціле покоління (військових).
– Чи вважаєте ви, що річна національна програма НАТО є адекватною заміною ПДЧ?
– Це не гра, в якій одна сторона обов’язково виграє, а інша – обов’язково програє. Україна має свій власний шлях до членства. Річна національна програма, як і ПДЧ, визначає реформи, які Україна сама собі означила і має здійснити.
– Яка різниця між Річною програмою та ПДЧ?
– Я вважаю, що не треба зосереджуватися на відмінностях, натомість потрібно сфокусуватися на тому, що Річна національна програма дає Україні всі можливості та розписує всі кроки, щоб здійснити реформи. Якщо ви подивитеся на розділи Річної програми (про внутрішні реформи і стосунки з сусідами, військові реформи, необхідні фінансові ресурси і технічні питання, а насамкінець право та безпека), то побачите, що це розділи, які мають виконати країни-кандидати. Згадайте перші три країни з останньої хвилі розширення – Угорщина, Польща та Чеська Республіка. Вони не мали ПДЧ, але вони стали членами Альянсу. І Річна програма, і ПДЧ – це інструменти. Отже, не йдеться, що один інструмент кращий за інший. Головне – це використати інструмент, який ви маєте для необхідних реформ. Ключовим в набутті членства буде політичне рішення. І Річна національна програма допоможе Україні добре підготуватися до політичного рішення, коли прийде час.
– Після подій на Кавказі минулого року українські експерти досить скептично налаштовані на швидкий вступ України до НАТО. На вашу думку, коли це може статися?
– Перш за все, слід пам’ятати про рішення саміту НАТО в Бухаресті: і Україна, і Грузія стануть членами альянсу. І ми, союзники, від цього рішення не відступили. Ми також сказали, що процес вступу триватиме довго, оскільки Україні та Грузії слід відповідати критеріям, а шлях до них – через річні програми. Одне з питань в обох програмах – це питання сусідів. А ваш сусід – це Росія. Але не забуваймо – і генсек НАТО чітко висловлювався на цю тему, що Росія не має права вето в цьому питанні.
(Київ – Прага)
– У документі – 5 розділів. Я б сказав, що за останні два (технічних та безпеково-юридичних питань) я б поставив чотири з половиною за п’ятибальною шкалою. В розділі ж про фінансові ресурси оцінка погана. Але в цьому не слід вбачати тільки провину уряду України, це скоріше економічна ситуація, яка значно погіршилася.
– У яких саме питаннях Україна недопрацьовує?
– Ми були особливо занепокоєні тоді, коли парламент повільно реагував щодо внутрішньої реформи. Я маю на увазі антикорупційне законодавство, яке так і не ухвалили. Це результат внутрішньої ситуації в країні, тому ми не можемо до цього прискіпуватися. Друга група питань – фінансова. Відбулося значне урізання коштів Міністерства оборони , а також інформаційної кампанії щодо НАТО. Це в свою чергу призвело до невиконання певних положень Річної національної програми.
Але мене особливо хвилює те, що темпи навчань, які мали б покращити боєготовність української армії, були уповільнені через урізання коштів. Якщо Україна хоче взаємодіяти з НАТО, але не проводить практичних навчань, то вона втрачає ціле покоління (військових).
– Чи вважаєте ви, що річна національна програма НАТО є адекватною заміною ПДЧ?
– Це не гра, в якій одна сторона обов’язково виграє, а інша – обов’язково програє. Україна має свій власний шлях до членства. Річна національна програма, як і ПДЧ, визначає реформи, які Україна сама собі означила і має здійснити.
– Яка різниця між Річною програмою та ПДЧ?
– Я вважаю, що не треба зосереджуватися на відмінностях, натомість потрібно сфокусуватися на тому, що Річна національна програма дає Україні всі можливості та розписує всі кроки, щоб здійснити реформи. Якщо ви подивитеся на розділи Річної програми (про внутрішні реформи і стосунки з сусідами, військові реформи, необхідні фінансові ресурси і технічні питання, а насамкінець право та безпека), то побачите, що це розділи, які мають виконати країни-кандидати. Згадайте перші три країни з останньої хвилі розширення – Угорщина, Польща та Чеська Республіка. Вони не мали ПДЧ, але вони стали членами Альянсу. І Річна програма, і ПДЧ – це інструменти. Отже, не йдеться, що один інструмент кращий за інший. Головне – це використати інструмент, який ви маєте для необхідних реформ. Ключовим в набутті членства буде політичне рішення. І Річна національна програма допоможе Україні добре підготуватися до політичного рішення, коли прийде час.
– Після подій на Кавказі минулого року українські експерти досить скептично налаштовані на швидкий вступ України до НАТО. На вашу думку, коли це може статися?
– Перш за все, слід пам’ятати про рішення саміту НАТО в Бухаресті: і Україна, і Грузія стануть членами альянсу. І ми, союзники, від цього рішення не відступили. Ми також сказали, що процес вступу триватиме довго, оскільки Україні та Грузії слід відповідати критеріям, а шлях до них – через річні програми. Одне з питань в обох програмах – це питання сусідів. А ваш сусід – це Росія. Але не забуваймо – і генсек НАТО чітко висловлювався на цю тему, що Росія не має права вето в цьому питанні.
(Київ – Прага)
