Тема, якою він займався на той час, була чи не найактуальнішою – використання психіатрії для боротьби з інакодумцями. Радянська держава негайно відповіла: правозахисника арештували, піддали суду і вислали на п’ять років до Сибіру. У 80-му його знову заарештовують, хоча він ще не відсидів своє, інкримінують «самвидав» та публікації в іноземній пресі і засуджують на три з половиною роки додатково. Однак приходять часи Горбачова, арештант виходить на волю, перекваліфіковується на журналіста, що в даному разі було неважко, і очолює щотижневу правозахисну газету «Експресс-хроніка». Із того часу наш герой працює у різних виданнях правозахисного напрямку.
Від його першого арешту минуло понад 30 років, і, здавалося б, згадки про сумне табірне минуле мають зійти нанівець. Однак сьогодні його ім’я знов на перших сторінках часописів, але мова йде не тільки про суд і вирок, але й про можливе насильницьке вислання з Росії та реальну фізичну розправу.
Олександр Подрабінек
Ім’я журналіста – Олександр Подрабінек.
Пишу, що думаю. Думаю, що пишу
В інтернет-виданні «Єжеднєвний журнал», де пан Подрабінек публікується щотижня, з’являється його стаття «Как антисовєтчік антісовєтчікам».
Історія публікації більш ніж актуальна. У центрі Москви ще за горбачовські часів напроти готелю «Совєтская» відкрили шашличну «Антісовєтская». Точніше, ця шашлична на цьому місці була давно, але під іншою назвою. Назва «Антісовєтская» була віртуальною. Так назвали її жартівники-інтелігенти ще в радянські часи, а потім її власники вирішили, що саме така реальна назва надасть шашличній більший комерційний ресурс і над входом вивісили саме таку назву.
Але не було б усієї цієї історії, якщо б одного разу повз шашличну не гуляв почесний пенсіонер – колишній секретар ЦК КПРС Долгіх. Він побачив назву шашличної, образився, і написав листа до мерії, де вказав: назва паплюжить славне минуле російських ветеранів.
Там прореагували миттєво – до шашличної завітали представники санітарної інспекції, податкових органів та інших організацій, що не мають жодного стосунку до назви, але можуть миттєво закрити що завгодно. Вони відверто поставили вимогу перед власниками – змінити назву. Власники повідомили про це пресі.
І, як відповідь на дії влади, і з’явилась стаття Подрабінека.
Однак її зміст значно ширший.
На прикладі Долгіх пан Подрабінек звинувачує ветеранів у втручанні в сучасне життя, і це втручання він оцінює вкрай негативно. Для нього радянські ветерани – це не тільки тверді захисники Батьківщини під час війни, але й тверді захисники того, що тепер світ називає сталінізмом. Саме сьогоднішні ветерани, вважає пан Подрабінек, ще учора посідали високі посади і визначали політику радянської влади. І саме вони несуть відповідальність не тільки за політику, що складалась не тільки з велетенських сталінських епохальних будов країни, але й за табори, арешти, тюрми, пригнічення та висилання за кордон інтелігенції. Вони, сьогоднішні радянські ветерани, несуть повну відповідальність і за зовнішню політику – окупацію країн колишнього Радянського Союзу та східного соціалістичного блоку. Той стан, в якому перебуває Росія сьогодні, підсумовує журналіст, є наслідком їхніх дій. Але, окрім них, є й інші ветерани – ті, хто боровся з радянською владою, ті, хто сидів у тюрмах та концтаборах. Але про них не пам’ятають через державну пропаганду, що знову піднімає Сталіна, як великого лідера радянської імперії.
Свою статтю пан Подрабінек закінчує так: «Треба закінчувати з лицемірними вигуками щодо почуттів ветеранів, яких ображають напади на радянську владу. Зло має бути покаране. Його прислужники – також. Презирство нащадків – найменше з того, що заслуговують будівники і захисники радянського режиму.
Буцалося теля з дубом
«Буцалося теля з дубом» – ця назва автобіографічної книги Олександра Солженіцина, де «теля» – це сам автор, а «дуб» – це держава, в якій, здається, найбільш точно описано не тільки те, що сталося з Солженіциним, але й самим Подрабінеком. Численні ветеранські організації почали писати обурені листи у Кремль. Однак, так би справа і зійшла нанівець, якщо б «хтось» у Кремлі не вирішив, що публікація Подрабінека – чудовий засіб поставити правозахисників «на своє місце». У тому, що наступні події санкціоновані Кремлем, сумніву не викликає, тому що до справи підключили молодіжне угруповання «Наші», яким фактично керує головний ідеолог Кремля, заступник Голови адміністрації президента Владислав Сурков.
Наступного дня «Наші» завітали до квартири Подрабінека, а коли його дружина не відчинила їм двері, то вони заявили, що будуть цілодобово пікетувати його будівлю, доки він «не вибачиться».
Для «Наших» пікетування – справа звична. За завданням Кремля, вони пікетували посольства Естонії, США, Британії, Грузії та інших країн, як тільки з кимось у Росії псуються стосунки.
Однак, останній приклад – це щось новеньке. Уперше кремлівське молодіжне угруповання піддало атаці журналіста, що написав статтю, де висловив свою думку.
Одночасно «Наші» відверто заявили, що зроблять життя Подрабінека нестерпним, що він має публічно вибачитись, що вони будуть агітувати населення, щоб ті, хто побачать Подрабінека, «плювали йому у слід». А якщо він не вибачиться, то вони будуть вимагати, щоб він виїхав із Росії.
Дії «наших» викликали бурхливу реакцію ліберальної спільноти. З’явились питання: на якій підставі «Наші» цькують журналіста? Як відомо, подібні конфлікти, якщо хтось відчуває себе ображеним, вирішуються у суді.
Тоді «Наші» заявили, що починають збирати підписи, щоб притягнути журналіста до суду, але пікет триватиме. Одночасно, на численних прес-конференціях «Наші» і далі ображають журналіста й вимагають розправитися з ним.
Сам пан Подрабінек був змушений ховатись і довго не виходив на зв’язок. У своїй новій статті він написав, що має відомості, що саме Кремль дав команду піддати його переслідуванню, і що він розуміє, що його можуть фізично знищити. І якщо це станеться, то його смерть буде списана на якихось обурених патріотів, захисників ветеранів. Так що він і надалі змушений переховуватись.
Радянське повертається
Звичайно, публікація пана Подрабінека не була сприйнята позитивно навіть усіма лібералами. Є позиція, що текст статті надто різкий – треба розуміти, що свідомість людей радянських часів не була правозахисною. Люди просто жили під вантажем радянської пропаганди і не бачили іншого життя. Хтось будував Дніпрогес, а хтось у цей же час сидів у тюрмі – і ці два життя у радянській свідомості ніколи не опинялись в одній площині. Сьогоднішні ветерани – це просто літні люди, котрі живуть спогадами про «славне російське минуле, що знищили демократи». Цих людей не переробити, їм «не відкрити очі». Саме за цією причиною з Мавзолею не виносять мумію Леніна – влада вирішила відкласти це питання на часи, коли, мабуть, його ім’я забудуть взагалі.
Є й інша небезпека: випадком із Подрабінеком може скористатися Комуністична партія, котра, на перших же виборах, розповівши про «бездіяльність влади у справі захисту нещасних ветеранів», може суттєво набрати голосів, адже саме «слухняні пенсіонери» і є тим електоратом, хто забезпечує перемогу на виборах.
Однак, те що відбувається навколо Подрабінека, безпрецедентне: влада, враховуючи якісь свої резони, піддає протизаконному нищенню людину.
Позиція Подрабінека може подобатись або ні, але це тільки слова, однак проти цих слів держава майже офіційно виставляє свою «тяжку артилерію».
Висновки з цієї історії, що далеко не закінчилася, можна зробити такі.
Президент Росії, юрист Дмитро Медведєв, проголошуючи верховенство закону, не дуже дбає про його виконання навіть у такому екстраординарному випадку.
Кремль, у разі політичної доцільності, схиляється майже до терористичних методів, щоб приборкати «непокірних».
І останнє. Чи може пан Подрабінек мати надію на справедливий суд?
Мабуть, ні.
Якщо суд дійсно відбудеться, то судді опиняться перед неймовірно тяжким вибором.
Засудити Подрабінека – це порушити не тільки здоровий глузд, але й закон і Конституцію, що гарантує свободу думок.
Виправдати його – це стати ворогом Кремля і мати пікети «Наших» уже перед своїм домом.
Коли президент Медведєв заявляє, що «телефонне право» відійшло у минуле, він абсолютно має рацію.
У сучасній Росії телефонувати нікому не потрібно – усі все розуміють без усяких дзвінків.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Від його першого арешту минуло понад 30 років, і, здавалося б, згадки про сумне табірне минуле мають зійти нанівець. Однак сьогодні його ім’я знов на перших сторінках часописів, але мова йде не тільки про суд і вирок, але й про можливе насильницьке вислання з Росії та реальну фізичну розправу.
Ім’я журналіста – Олександр Подрабінек.
Пишу, що думаю. Думаю, що пишу
В інтернет-виданні «Єжеднєвний журнал», де пан Подрабінек публікується щотижня, з’являється його стаття «Как антисовєтчік антісовєтчікам».
Історія публікації більш ніж актуальна. У центрі Москви ще за горбачовські часів напроти готелю «Совєтская» відкрили шашличну «Антісовєтская». Точніше, ця шашлична на цьому місці була давно, але під іншою назвою. Назва «Антісовєтская» була віртуальною. Так назвали її жартівники-інтелігенти ще в радянські часи, а потім її власники вирішили, що саме така реальна назва надасть шашличній більший комерційний ресурс і над входом вивісили саме таку назву.
Але не було б усієї цієї історії, якщо б одного разу повз шашличну не гуляв почесний пенсіонер – колишній секретар ЦК КПРС Долгіх. Він побачив назву шашличної, образився, і написав листа до мерії, де вказав: назва паплюжить славне минуле російських ветеранів.
Там прореагували миттєво – до шашличної завітали представники санітарної інспекції, податкових органів та інших організацій, що не мають жодного стосунку до назви, але можуть миттєво закрити що завгодно. Вони відверто поставили вимогу перед власниками – змінити назву. Власники повідомили про це пресі.
І, як відповідь на дії влади, і з’явилась стаття Подрабінека.
Однак її зміст значно ширший.
На прикладі Долгіх пан Подрабінек звинувачує ветеранів у втручанні в сучасне життя, і це втручання він оцінює вкрай негативно. Для нього радянські ветерани – це не тільки тверді захисники Батьківщини під час війни, але й тверді захисники того, що тепер світ називає сталінізмом. Саме сьогоднішні ветерани, вважає пан Подрабінек, ще учора посідали високі посади і визначали політику радянської влади. І саме вони несуть відповідальність не тільки за політику, що складалась не тільки з велетенських сталінських епохальних будов країни, але й за табори, арешти, тюрми, пригнічення та висилання за кордон інтелігенції. Вони, сьогоднішні радянські ветерани, несуть повну відповідальність і за зовнішню політику – окупацію країн колишнього Радянського Союзу та східного соціалістичного блоку. Той стан, в якому перебуває Росія сьогодні, підсумовує журналіст, є наслідком їхніх дій. Але, окрім них, є й інші ветерани – ті, хто боровся з радянською владою, ті, хто сидів у тюрмах та концтаборах. Але про них не пам’ятають через державну пропаганду, що знову піднімає Сталіна, як великого лідера радянської імперії.
Свою статтю пан Подрабінек закінчує так: «Треба закінчувати з лицемірними вигуками щодо почуттів ветеранів, яких ображають напади на радянську владу. Зло має бути покаране. Його прислужники – також. Презирство нащадків – найменше з того, що заслуговують будівники і захисники радянського режиму.
Буцалося теля з дубом
«Буцалося теля з дубом» – ця назва автобіографічної книги Олександра Солженіцина, де «теля» – це сам автор, а «дуб» – це держава, в якій, здається, найбільш точно описано не тільки те, що сталося з Солженіциним, але й самим Подрабінеком. Численні ветеранські організації почали писати обурені листи у Кремль. Однак, так би справа і зійшла нанівець, якщо б «хтось» у Кремлі не вирішив, що публікація Подрабінека – чудовий засіб поставити правозахисників «на своє місце». У тому, що наступні події санкціоновані Кремлем, сумніву не викликає, тому що до справи підключили молодіжне угруповання «Наші», яким фактично керує головний ідеолог Кремля, заступник Голови адміністрації президента Владислав Сурков.
Наступного дня «Наші» завітали до квартири Подрабінека, а коли його дружина не відчинила їм двері, то вони заявили, що будуть цілодобово пікетувати його будівлю, доки він «не вибачиться».
Для «Наших» пікетування – справа звична. За завданням Кремля, вони пікетували посольства Естонії, США, Британії, Грузії та інших країн, як тільки з кимось у Росії псуються стосунки.
Однак, останній приклад – це щось новеньке. Уперше кремлівське молодіжне угруповання піддало атаці журналіста, що написав статтю, де висловив свою думку.
Одночасно «Наші» відверто заявили, що зроблять життя Подрабінека нестерпним, що він має публічно вибачитись, що вони будуть агітувати населення, щоб ті, хто побачать Подрабінека, «плювали йому у слід». А якщо він не вибачиться, то вони будуть вимагати, щоб він виїхав із Росії.
Дії «наших» викликали бурхливу реакцію ліберальної спільноти. З’явились питання: на якій підставі «Наші» цькують журналіста? Як відомо, подібні конфлікти, якщо хтось відчуває себе ображеним, вирішуються у суді.
Тоді «Наші» заявили, що починають збирати підписи, щоб притягнути журналіста до суду, але пікет триватиме. Одночасно, на численних прес-конференціях «Наші» і далі ображають журналіста й вимагають розправитися з ним.
Сам пан Подрабінек був змушений ховатись і довго не виходив на зв’язок. У своїй новій статті він написав, що має відомості, що саме Кремль дав команду піддати його переслідуванню, і що він розуміє, що його можуть фізично знищити. І якщо це станеться, то його смерть буде списана на якихось обурених патріотів, захисників ветеранів. Так що він і надалі змушений переховуватись.
Радянське повертається
Звичайно, публікація пана Подрабінека не була сприйнята позитивно навіть усіма лібералами. Є позиція, що текст статті надто різкий – треба розуміти, що свідомість людей радянських часів не була правозахисною. Люди просто жили під вантажем радянської пропаганди і не бачили іншого життя. Хтось будував Дніпрогес, а хтось у цей же час сидів у тюрмі – і ці два життя у радянській свідомості ніколи не опинялись в одній площині. Сьогоднішні ветерани – це просто літні люди, котрі живуть спогадами про «славне російське минуле, що знищили демократи». Цих людей не переробити, їм «не відкрити очі». Саме за цією причиною з Мавзолею не виносять мумію Леніна – влада вирішила відкласти це питання на часи, коли, мабуть, його ім’я забудуть взагалі.
Є й інша небезпека: випадком із Подрабінеком може скористатися Комуністична партія, котра, на перших же виборах, розповівши про «бездіяльність влади у справі захисту нещасних ветеранів», може суттєво набрати голосів, адже саме «слухняні пенсіонери» і є тим електоратом, хто забезпечує перемогу на виборах.
Однак, те що відбувається навколо Подрабінека, безпрецедентне: влада, враховуючи якісь свої резони, піддає протизаконному нищенню людину.
Позиція Подрабінека може подобатись або ні, але це тільки слова, однак проти цих слів держава майже офіційно виставляє свою «тяжку артилерію».
Висновки з цієї історії, що далеко не закінчилася, можна зробити такі.
Президент Росії, юрист Дмитро Медведєв, проголошуючи верховенство закону, не дуже дбає про його виконання навіть у такому екстраординарному випадку.
Кремль, у разі політичної доцільності, схиляється майже до терористичних методів, щоб приборкати «непокірних».
І останнє. Чи може пан Подрабінек мати надію на справедливий суд?
Мабуть, ні.
Якщо суд дійсно відбудеться, то судді опиняться перед неймовірно тяжким вибором.
Засудити Подрабінека – це порушити не тільки здоровий глузд, але й закон і Конституцію, що гарантує свободу думок.
Виправдати його – це стати ворогом Кремля і мати пікети «Наших» уже перед своїм домом.
Коли президент Медведєв заявляє, що «телефонне право» відійшло у минуле, він абсолютно має рацію.
У сучасній Росії телефонувати нікому не потрібно – усі все розуміють без усяких дзвінків.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
