– Віталію, що це за стаття, чим Подрабінек «зачепив» організацію «Наші»?
– Стаття Подрабінека стосувалась ідеї перейменування шашличної «Антісовєтская», яка, у розмовному жанрі, так би мовити, так само називалась і в радянські часи. У 70-80-х роках у цьому, я б сказав, культовому місці, збиралась інтелігенція дисидентського характеру. Тому нові власники цієї шашличної назвали її так, нагадуючи про традиції радянського часу. Як не дивно, це ностальгія за минулим. Я в Москві мешкаю біля «Совєцкой чєбурєчной», це також ностальгія.
Однак ветерани у Москві чомусь сприйняли цю назву, як удар по їхній репутації. Що теж дивовижно, бо ніяк не пов’язано з їхніми ідеологічними штампами. Здавалося, що люди таким чином хочуть просто на себе звернути увагу.
Олександр Подрабінек також цей конфлікт ідеологізував. Це досить дивно, тому що він фактично почав відповідати радянським ветеранам у тій же тональності, яку вони обрали стосовно шашличної «Антісовєтская». Тим більше, що вивіску зняли. Власники вирішили, що не варто ні з ким сваритись, слід уладнати ситуацію.
– Наскільки далеко може зайти прокремлівська молодь із організації «Наші», чи можуть-таки розправитись з людиною? Чи були прецеденти?
– Я б не назвав цю молодь прокремлівською. Це люди, які фінансуються Кремлем, ніяких політичних поглядів у них немає. Є певні джерела фінансування для організацій, які б мали створювати декорацію такої собі підтримки влади.
Звичайно, у зв’язку із глобальною політичною кризою, яку переживає Росія, і тому, що зараз не дуже потрібні такі декорації, фінансування руху «Наші» значно зменшилось. А це означає, що відсутні машини, квартири для лідерів цього руху, відсутні подорожі закордон для рядових активістів. За участь у акціях «Наших» кожна людина отримає певну грошову винагороду, а щоб людина не могла залишити місце проведення акції, її стережуть певні загони. Це бізнес-організація. Не треба перебільшувати її значення.
Я думаю, що пан Подрабінек про це знає краще, ніж ми з вами. Ніякої загрози життю Подрабінека з боку організації «Наші» не існує. На цьому треба поставити крапку.
– Чому тоді журналіст переховується? Очевидно, не довіряє міліції чи правозахисникам. Як би Ви пояснили поведінку журналіста?
– Звісно, він не довіряє міліції. Це справа з двома частинами. Перша – це те, що людину за висловлення певних поглядів починають цькувати. Друге – людина замість того, щоб звернутись до правоохоронних органів, починає переховуватись навіть від журналістів Радіо Свобода. Фактично, демонструючи параною найгіршого зразка.
Тобто, ми можемо тут говорити про параною як саморекламу з боку пана Подрабінека, і це не вперше з його боку. Відомо достатньо людей у правозахисному русі, які фактично сприяють його деградації й компрометації в очах суспільства. І параноя – зухвала поведінка з боку бізнес-організації «Наші» та тих, хто виписує їм чеки на існування. Тому що без таких чеків організації б не існувало.
– Чи відома позиція російської влади? Чи гарантує хоча б якась служба безпеку журналістові?
– Жодна служба не може гарантувати безпеку Подрабінеку, тому що він не звертався з офіційними зверненнями. І сім’я його також. Не можна гарантувати безпеку людині, яка говорить про небезпеку його життю тільки в інтернеті. Ми з вами прекрасно розуміємо, що якби до правоохоронних органів звертались люди, яким би дійсно загрожувала небезпека (скажімо, наша колега Анна Політковська), тоді б відповідальність за смерть цієї людини лягла б на правоохоронні органи Росії. Однак, на жаль, так завжди буває, що людина, за якою дійсно полюють, нічого про це не знає.
Члени громадської палати Російської Федерації розділились у своїх поглядах на справу Подрабінека. Є люди, які виступають із шовіністичними і досить людиноненависними гаслами, а є люди, які говорять про те, що цькування журналіста за погляди є абсолютно неприпустимим у цивілізованому суспільстві.
Тим більше, можна сказати, що ті люди, які зараз цькують Подрабінека, їхні заяви набули відверто антисемітського, ксенофобського характеру. Тим більше зараз, в умовах економічної кризи, яку переживає пострадянський простір, антисемітизм, боротьба з чужими може стати важливою ланкою тактики з певною шовіністичною частиною еліти.
(Прага – Київ)
– Стаття Подрабінека стосувалась ідеї перейменування шашличної «Антісовєтская», яка, у розмовному жанрі, так би мовити, так само називалась і в радянські часи. У 70-80-х роках у цьому, я б сказав, культовому місці, збиралась інтелігенція дисидентського характеру. Тому нові власники цієї шашличної назвали її так, нагадуючи про традиції радянського часу. Як не дивно, це ностальгія за минулим. Я в Москві мешкаю біля «Совєцкой чєбурєчной», це також ностальгія.
Однак ветерани у Москві чомусь сприйняли цю назву, як удар по їхній репутації. Що теж дивовижно, бо ніяк не пов’язано з їхніми ідеологічними штампами. Здавалося, що люди таким чином хочуть просто на себе звернути увагу.
Олександр Подрабінек також цей конфлікт ідеологізував. Це досить дивно, тому що він фактично почав відповідати радянським ветеранам у тій же тональності, яку вони обрали стосовно шашличної «Антісовєтская». Тим більше, що вивіску зняли. Власники вирішили, що не варто ні з ким сваритись, слід уладнати ситуацію.
– Наскільки далеко може зайти прокремлівська молодь із організації «Наші», чи можуть-таки розправитись з людиною? Чи були прецеденти?
– Я б не назвав цю молодь прокремлівською. Це люди, які фінансуються Кремлем, ніяких політичних поглядів у них немає. Є певні джерела фінансування для організацій, які б мали створювати декорацію такої собі підтримки влади.
Звичайно, у зв’язку із глобальною політичною кризою, яку переживає Росія, і тому, що зараз не дуже потрібні такі декорації, фінансування руху «Наші» значно зменшилось. А це означає, що відсутні машини, квартири для лідерів цього руху, відсутні подорожі закордон для рядових активістів. За участь у акціях «Наших» кожна людина отримає певну грошову винагороду, а щоб людина не могла залишити місце проведення акції, її стережуть певні загони. Це бізнес-організація. Не треба перебільшувати її значення.
Я думаю, що пан Подрабінек про це знає краще, ніж ми з вами. Ніякої загрози життю Подрабінека з боку організації «Наші» не існує. На цьому треба поставити крапку.
– Чому тоді журналіст переховується? Очевидно, не довіряє міліції чи правозахисникам. Як би Ви пояснили поведінку журналіста?
– Звісно, він не довіряє міліції. Це справа з двома частинами. Перша – це те, що людину за висловлення певних поглядів починають цькувати. Друге – людина замість того, щоб звернутись до правоохоронних органів, починає переховуватись навіть від журналістів Радіо Свобода. Фактично, демонструючи параною найгіршого зразка.
Тобто, ми можемо тут говорити про параною як саморекламу з боку пана Подрабінека, і це не вперше з його боку. Відомо достатньо людей у правозахисному русі, які фактично сприяють його деградації й компрометації в очах суспільства. І параноя – зухвала поведінка з боку бізнес-організації «Наші» та тих, хто виписує їм чеки на існування. Тому що без таких чеків організації б не існувало.
– Чи відома позиція російської влади? Чи гарантує хоча б якась служба безпеку журналістові?
– Жодна служба не може гарантувати безпеку Подрабінеку, тому що він не звертався з офіційними зверненнями. І сім’я його також. Не можна гарантувати безпеку людині, яка говорить про небезпеку його життю тільки в інтернеті. Ми з вами прекрасно розуміємо, що якби до правоохоронних органів звертались люди, яким би дійсно загрожувала небезпека (скажімо, наша колега Анна Політковська), тоді б відповідальність за смерть цієї людини лягла б на правоохоронні органи Росії. Однак, на жаль, так завжди буває, що людина, за якою дійсно полюють, нічого про це не знає.
Члени громадської палати Російської Федерації розділились у своїх поглядах на справу Подрабінека. Є люди, які виступають із шовіністичними і досить людиноненависними гаслами, а є люди, які говорять про те, що цькування журналіста за погляди є абсолютно неприпустимим у цивілізованому суспільстві.
Тим більше, можна сказати, що ті люди, які зараз цькують Подрабінека, їхні заяви набули відверто антисемітського, ксенофобського характеру. Тим більше зараз, в умовах економічної кризи, яку переживає пострадянський простір, антисемітизм, боротьба з чужими може стати важливою ланкою тактики з певною шовіністичною частиною еліти.
(Прага – Київ)
