– Скажу Вам, що Китай взяв новий курс, він його взагалі вистраждав, тому що протягом десятиліть, можливо, слухачі пам’ятають і роки культурної революції, але з грудня 1978 року Китай узяв курс на реформи і відкритість. І оце з того часу починається, власне, зростання – не одразу, поступово. Але вже в 90-ті роки Китай вийшов на чільні місця у світовій економіці і в світовій політиці. Отже, ми можемо бачити постійне зростання, при чому, незважаючи, між іншим, на труднощі певні, які є у будь-якої країни, в тому числі такої великої як Китай. І специфіка, особлива! От питають: чому навіть тепер, коли у світі вирує економічна криза, фінансова (можливо, вона вже досягла піку чи пішла на спад), а Китай і в ці роки продовжує витримувати гарний відсоток зростання своєї економіки. Я вбачаю специфіку цього зростання в тому, що Китай приваблює велику кількість іноземних інвестицій. Вони сягають чималих цифр – десь до 45-50 й більше мільярдів доларів щорічно, і це, звичайно, дає поштовх, імпульс до розвитку багатьох галузей економіки Китаю. Друге – це те, що в Китаї економічна і політична стабільність. Це дуже важливий момент, тому, що він теж є чинником, який приваблює іноземних інвесторів і дає гарантію того, що вони можуть спокійно співпрацювати з цієї країною.
– Не зважаючи на те, що політична стабільність Китаю – комуністична?
– Знаєте, як... Я б сказав, що ця стабільність комуністична, бо вона за традицією так називається. Але зараз важко сказати, чи це ортодоксальний комуністичний Китай, який був, скажімо 20-30 років тому... Зараз це країна уже з потужною ринковою економікою і, власне, оця назва «комуністичний» – вона більше на Заході «ходить», вони ж називають у себе «соціалізм з китайською специфікою», при чому якраз більше тут китайської специфіки. Це – соціалістичний лад, але це данина, скажімо, минулим рокам, бо китайці так дивляться і на свою історію, і на своє сьогодення, що воно соціалістичне. Таким чином, це вже не той комуністичний Китай, який був, скажімо, при народженні 60 років тому...
– Це як у рядку з поезії Тичини, який потім став майже приказкою: «не той тепер Миргород, Хорол-річка не та»?
– Ото правда! Це вже отак. Так що треба розуміти, що Китай – на марші, що він еволюціонує, і політична стабільність, звичайно, досягається жорсткими заходами, скажімо у боротьбі проти корупції. Відомі факти, як вони борються з цим явищем, хоча воно в них також є. Загалом, у такій великій країні, я сказав би, яка свого часу пережила нелегкі часи, якось дотримуватися цієї стабільності – це не проста річ. Ми повинні реалістично дивитися на те, що і як воно відбувається. Але, найголовніше, що китайські комуністи, Китайська комуністична партія – це патріоти Китаю. Вони на першому місці ставлять питання поліпшення життя китайців, а не щоб десь там зробити щасливим усе людство. Ми маємо віддати належне й тому, що ще один чинник є: це потужний, широкий внутрішній ринок. Якщо взяти до уваги, що це один мільярд 300 мільйонів людей, то можна собі уявити, що споживацька маса дуже велика, і через те Китай може спрямувати виробництво своє, економічні здобутки на те, щоб задовольняти свої внутрішні потреби. Тобто, це дуже потужний амортизатор того явища, що, наприклад, ускладнюється діяльність Китаю на зовнішніх ринках. Тому, що економічна криза і фінансова – вона справді дещо скоротили можливості Китаю у продажу своїх товарів за кордон.
– Пане Лещенко, Ви заговорили про зовнішні ринки. До такого ринку належить і Україна. В яких же галузях між Україною та Китаєм відбувається співпраця?
– Я Вам скажу, що традиційно Україна і Китай ще з 90-х років минулого століття активно співпрацювали, й Україна поставляла велику кількість металопродукції і мінеральних добрив до Китаю. Це були основні статті експорту. Але поступово китайці почали будувати в себе металургійні заводи, застосовувати нові технології, і, між іншим, тепер вони були б навіть згодні поділитися цими технологіями з іншими країнами, в тому числі, й з Україною. Ми зараз використовуємо частину продукції машинобудування, велись переговори про те, щоб у галузі авіації мати співробітництво, в мирному освоєнні космосу – китайці велику увагу приділяють цій галузі, в наукових розробках (особливо науково-технічних) – це проблема надтвердих матеріалів. Отже, є чим торгувати нам, хоча я сказав би, що в останні роки певний спад від того піку двосторонньої торгівлі спостерігається. І тут нам теж треба робити з цього висновки. Чому? Я Вам скажу, Китай дуже цінує, наприклад, такі стратегічні відносини, які базуються на домовленостях у верхах, саміти. І коли Ви подивитесь на останні роки, скажімо, то візитів на вищому рівні до Китаю не було. Планувалися, але в силу внутрішніх наших проблем вони не відбулися – ні візиту Президента, ні Прем’єр-міністра, а це, звичайно, позначається на тому, як китайці планують свою діяльність на майбутнє. Тут треба, мабуть, докласти зусиль Україні, щоб бути присутньою і на китайському ринку, і бути готовим до того, щоб співпрацювати в різних галузях.
– Ну ось на жовтень запланований візит Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко до Китаю – можливо щось у цьому напрямку зміниться. А як Ви вважаєте, чи впливає на українсько-китайські відносини певне потепління на китайсько-американському рівні, після того, як до влади у США прийшов президент Барак Обама?
– Президент Сполучених Штатів Америки Барак Обама дійсно розпочинає якісь зміни у зовнішньополітичному курсі, до речі, він збирається у листопаді здійснити візит до Китайської народної республіки. Гадаю, що це буде досить серйозною заявкою на майбутню співпрацю цих двох країн. Очевидно, що всі експерти зараз сходяться на тому, що і на майбутнє – США та Китай будуть визначати основні напрямки світових процесів в галузі економіки і політики. Звичайно, що Сполучені Штати зараз є певною мірою залежні від Китаю, оскільки, скажімо 800 мільярдів доларів американських зобов’язань має Китай з тієї суми, яку він має загалом (десь два трильйони золотовалютних запасів). Говорити про те, чи це поліпшення відносин США і КНР, яке спостерігається як процес, чи воно позначиться на українсько-китайських відносинах? Мабуть, не дуже, але загалом поліпшення атмосфери міжнародної цьому сприяє і я гадаю – це позитивний момент. Хоча, коли збирається саміт таких двох гігантських держав, якими є Сполучені Штати та Китай, то очевидно, що обговорення проблематики української там мабуть не передбачається, але нам – як Україні – треба скористатися поліпшенням цих відносин, знаходити свою нішу в економічних відносинах і в політичних, тобто, я маю на увазі присутність України, скажімо в азійсько-тихоокеанському регіоні – це дуже нам корисне і дуже потрібне, і на це треба звертати увагу.
(Прага – Київ)
– Не зважаючи на те, що політична стабільність Китаю – комуністична?
– Знаєте, як... Я б сказав, що ця стабільність комуністична, бо вона за традицією так називається. Але зараз важко сказати, чи це ортодоксальний комуністичний Китай, який був, скажімо 20-30 років тому... Зараз це країна уже з потужною ринковою економікою і, власне, оця назва «комуністичний» – вона більше на Заході «ходить», вони ж називають у себе «соціалізм з китайською специфікою», при чому якраз більше тут китайської специфіки. Це – соціалістичний лад, але це данина, скажімо, минулим рокам, бо китайці так дивляться і на свою історію, і на своє сьогодення, що воно соціалістичне. Таким чином, це вже не той комуністичний Китай, який був, скажімо, при народженні 60 років тому...
– Це як у рядку з поезії Тичини, який потім став майже приказкою: «не той тепер Миргород, Хорол-річка не та»?
– Ото правда! Це вже отак. Так що треба розуміти, що Китай – на марші, що він еволюціонує, і політична стабільність, звичайно, досягається жорсткими заходами, скажімо у боротьбі проти корупції. Відомі факти, як вони борються з цим явищем, хоча воно в них також є. Загалом, у такій великій країні, я сказав би, яка свого часу пережила нелегкі часи, якось дотримуватися цієї стабільності – це не проста річ. Ми повинні реалістично дивитися на те, що і як воно відбувається. Але, найголовніше, що китайські комуністи, Китайська комуністична партія – це патріоти Китаю. Вони на першому місці ставлять питання поліпшення життя китайців, а не щоб десь там зробити щасливим усе людство. Ми маємо віддати належне й тому, що ще один чинник є: це потужний, широкий внутрішній ринок. Якщо взяти до уваги, що це один мільярд 300 мільйонів людей, то можна собі уявити, що споживацька маса дуже велика, і через те Китай може спрямувати виробництво своє, економічні здобутки на те, щоб задовольняти свої внутрішні потреби. Тобто, це дуже потужний амортизатор того явища, що, наприклад, ускладнюється діяльність Китаю на зовнішніх ринках. Тому, що економічна криза і фінансова – вона справді дещо скоротили можливості Китаю у продажу своїх товарів за кордон.
– Пане Лещенко, Ви заговорили про зовнішні ринки. До такого ринку належить і Україна. В яких же галузях між Україною та Китаєм відбувається співпраця?
– Я Вам скажу, що традиційно Україна і Китай ще з 90-х років минулого століття активно співпрацювали, й Україна поставляла велику кількість металопродукції і мінеральних добрив до Китаю. Це були основні статті експорту. Але поступово китайці почали будувати в себе металургійні заводи, застосовувати нові технології, і, між іншим, тепер вони були б навіть згодні поділитися цими технологіями з іншими країнами, в тому числі, й з Україною. Ми зараз використовуємо частину продукції машинобудування, велись переговори про те, щоб у галузі авіації мати співробітництво, в мирному освоєнні космосу – китайці велику увагу приділяють цій галузі, в наукових розробках (особливо науково-технічних) – це проблема надтвердих матеріалів. Отже, є чим торгувати нам, хоча я сказав би, що в останні роки певний спад від того піку двосторонньої торгівлі спостерігається. І тут нам теж треба робити з цього висновки. Чому? Я Вам скажу, Китай дуже цінує, наприклад, такі стратегічні відносини, які базуються на домовленостях у верхах, саміти. І коли Ви подивитесь на останні роки, скажімо, то візитів на вищому рівні до Китаю не було. Планувалися, але в силу внутрішніх наших проблем вони не відбулися – ні візиту Президента, ні Прем’єр-міністра, а це, звичайно, позначається на тому, як китайці планують свою діяльність на майбутнє. Тут треба, мабуть, докласти зусиль Україні, щоб бути присутньою і на китайському ринку, і бути готовим до того, щоб співпрацювати в різних галузях.
– Ну ось на жовтень запланований візит Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко до Китаю – можливо щось у цьому напрямку зміниться. А як Ви вважаєте, чи впливає на українсько-китайські відносини певне потепління на китайсько-американському рівні, після того, як до влади у США прийшов президент Барак Обама?
– Президент Сполучених Штатів Америки Барак Обама дійсно розпочинає якісь зміни у зовнішньополітичному курсі, до речі, він збирається у листопаді здійснити візит до Китайської народної республіки. Гадаю, що це буде досить серйозною заявкою на майбутню співпрацю цих двох країн. Очевидно, що всі експерти зараз сходяться на тому, що і на майбутнє – США та Китай будуть визначати основні напрямки світових процесів в галузі економіки і політики. Звичайно, що Сполучені Штати зараз є певною мірою залежні від Китаю, оскільки, скажімо 800 мільярдів доларів американських зобов’язань має Китай з тієї суми, яку він має загалом (десь два трильйони золотовалютних запасів). Говорити про те, чи це поліпшення відносин США і КНР, яке спостерігається як процес, чи воно позначиться на українсько-китайських відносинах? Мабуть, не дуже, але загалом поліпшення атмосфери міжнародної цьому сприяє і я гадаю – це позитивний момент. Хоча, коли збирається саміт таких двох гігантських держав, якими є Сполучені Штати та Китай, то очевидно, що обговорення проблематики української там мабуть не передбачається, але нам – як Україні – треба скористатися поліпшенням цих відносин, знаходити свою нішу в економічних відносинах і в політичних, тобто, я маю на увазі присутність України, скажімо в азійсько-тихоокеанському регіоні – це дуже нам корисне і дуже потрібне, і на це треба звертати увагу.
(Прага – Київ)
