Журналіста телеканалу «Росія» затримали вранці 18 вересня в аеропорту «Бориспіль». За словами Ігоря Бєлокопитова, його допитали, обшукали, а потім повідомили, що за брехливу інформаційну пропаганду йому заборонено в’їзд до України на п’ять років.
Державна прикордонна служба України спростувала інформацію про затримання й обшук російського журналіста. Але прикордонники підтвердили, що не пустили російського журналіста за дорученням українських правоохоронців. В СБУ повідомили, що таке рішення було ухвалене у зв’язку з поширенням російським журналістом «брехливої інформації щодо українських громадян».
Ігор Бєлокопитов відзначився двома матеріалами про Україну. У 2006 році в сюжеті для програми «Під грифом «Секретно» розповідалося про таємні тюрми ЦРУ на українських військових об’єктах. А в документальному фільмі «Свій-чужий» – про участь українців у російсько-грузинській війні на боці Грузії.
У 2006 році в суді за позовом тодішнього міністра оборони Анатолія Гриценка викладену в сюжеті інформацію про таємні тюрми було визнано такою, що не відповідає дійсності. Твердження про нібито участь українських військових у війні на Кавказі офіційний Київ також спростував.
Інформацію на кордоні не зупиниш
Директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар вважає, що адміністративні заборони навряд чи є вдалою перешкодою на шляху недостовірної інформації.
«Насправді, якщо хтось захоче поширювати певну інформацію, то ніякими такими бар’єрами як в’їзд його не зупиниш. Мені здається, що Україна тут швидше втрачає. Треба забезпечити альтернативне інформування радше, аніж ставити жорсткі перепони», – зазначає медіаексперт.
У деяких заборон – бізнес-підґрунтя
Натомість перший заступник голови парламентського комітету у закордонних справах, позафракційний депутат Тарас Чорновіл вважає, що «за справедливістю, за таким елементарно людським розумінням те, що цю людину не допустили в Україну, де, очевидно, зняли б ще один пасквіль про нашу державу, здається справедливим і правильним».
Проте депутат навів інший випадок – із російським підприємцем Костянтином Григоришиним, якому наприкінці минулого року СБУ заборонила в’їзд до України, але на початку літа цього року заборону було скасовано.
«Григоришин зазнавав певних репресій при Кучмі, зараз та сама ситуація при Ющенку, – каже Тарас Чорновіл. – З одного боку, його пробували схилити, щоб він фінансував не ту, а іншу політичну силу. Пробували підтягти ближче до Президента. Але він відмовився – і йому почали ставити перешкоди і бар’єри. А з іншого – він виявився в певний момент достатньо успішним конкурентом, який комусь перейшов дорогу».
Український досвід і російська реакція
Російська Федерація також застосовує до українських громадян заборону на в’їзд. Сергій Таран, якого в лютому минулого року в аеропорту Санкт-Петербурга не пустили на територію Росії, каже: «Спочатку говорили, що в мене якісь проблеми з паспортом, потім – що я, можливо, маю причетність до кримінальних угруповань. А потім з’ясувалося, що в мене немає допуску через те, що я персона нон-грата в Росії».
За словами Сергія Тарана, російські та українські служби діють у таких ситуаціях по-різному. «СБУ, якщо дає недопуск, дуже чітко пояснює, що такому-то громадянинові відмовлено у в’їзді через такі-то дії на такий-то час. З боку Росії таких пояснень немає», – зауважив він.
Тим часом, МЗС Росії зажадав офіційних роз’яснень щодо заборони в’їзду російському журналістові. А прес-служба посольства Російської Федерації поширила заяву, в якій ідеться про те, що заборона в’їзду до України російському журналістові не сприяє розвитку добросусідських відносин.
(Київ – Прага)
Державна прикордонна служба України спростувала інформацію про затримання й обшук російського журналіста. Але прикордонники підтвердили, що не пустили російського журналіста за дорученням українських правоохоронців. В СБУ повідомили, що таке рішення було ухвалене у зв’язку з поширенням російським журналістом «брехливої інформації щодо українських громадян».
Ігор Бєлокопитов відзначився двома матеріалами про Україну. У 2006 році в сюжеті для програми «Під грифом «Секретно» розповідалося про таємні тюрми ЦРУ на українських військових об’єктах. А в документальному фільмі «Свій-чужий» – про участь українців у російсько-грузинській війні на боці Грузії.
У 2006 році в суді за позовом тодішнього міністра оборони Анатолія Гриценка викладену в сюжеті інформацію про таємні тюрми було визнано такою, що не відповідає дійсності. Твердження про нібито участь українських військових у війні на Кавказі офіційний Київ також спростував.
Інформацію на кордоні не зупиниш
Директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар вважає, що адміністративні заборони навряд чи є вдалою перешкодою на шляху недостовірної інформації.
«Насправді, якщо хтось захоче поширювати певну інформацію, то ніякими такими бар’єрами як в’їзд його не зупиниш. Мені здається, що Україна тут швидше втрачає. Треба забезпечити альтернативне інформування радше, аніж ставити жорсткі перепони», – зазначає медіаексперт.
У деяких заборон – бізнес-підґрунтя
Натомість перший заступник голови парламентського комітету у закордонних справах, позафракційний депутат Тарас Чорновіл вважає, що «за справедливістю, за таким елементарно людським розумінням те, що цю людину не допустили в Україну, де, очевидно, зняли б ще один пасквіль про нашу державу, здається справедливим і правильним».
Проте депутат навів інший випадок – із російським підприємцем Костянтином Григоришиним, якому наприкінці минулого року СБУ заборонила в’їзд до України, але на початку літа цього року заборону було скасовано.
«Григоришин зазнавав певних репресій при Кучмі, зараз та сама ситуація при Ющенку, – каже Тарас Чорновіл. – З одного боку, його пробували схилити, щоб він фінансував не ту, а іншу політичну силу. Пробували підтягти ближче до Президента. Але він відмовився – і йому почали ставити перешкоди і бар’єри. А з іншого – він виявився в певний момент достатньо успішним конкурентом, який комусь перейшов дорогу».
Український досвід і російська реакція
Російська Федерація також застосовує до українських громадян заборону на в’їзд. Сергій Таран, якого в лютому минулого року в аеропорту Санкт-Петербурга не пустили на територію Росії, каже: «Спочатку говорили, що в мене якісь проблеми з паспортом, потім – що я, можливо, маю причетність до кримінальних угруповань. А потім з’ясувалося, що в мене немає допуску через те, що я персона нон-грата в Росії».
За словами Сергія Тарана, російські та українські служби діють у таких ситуаціях по-різному. «СБУ, якщо дає недопуск, дуже чітко пояснює, що такому-то громадянинові відмовлено у в’їзді через такі-то дії на такий-то час. З боку Росії таких пояснень немає», – зауважив він.
Тим часом, МЗС Росії зажадав офіційних роз’яснень щодо заборони в’їзду російському журналістові. А прес-служба посольства Російської Федерації поширила заяву, в якій ідеться про те, що заборона в’їзду до України російському журналістові не сприяє розвитку добросусідських відносин.
(Київ – Прага)
