Саркофаг у храмі Святої Софії відкрили для досліджень останків, що у ньому перебували, але одного з кістяків на місці не було. Дотепер науковці відкривали саркофаг тричі – у 1936, 1939 і 1964 роках. При цьому серйозні дослідження останків проводились 1939 року, і не в Києві, а в Ленінградському інституті антропології. Їхнє повернення до саркофагу надовго відклала війна.
Українські науковці вважають, що кістяк «загубився» якраз під час тих досліджень. Керівник групи експертів, історик Надія Нікітенко в інтерв’ю Радіо Свобода пояснила, що протоколу того, скільки костей було віддано тоді в Ленінград, а скільки повернули у 1946 році, немає.
Тому цього разу вирішили робити все інакше й фіксували в протоколі кожну дію вчених: «Поміряли ящик із кістками, зафіксували у протоколі, що він такої величини; бірочка на ньому металева, і це зафіксували. Тоді вийняли кістки, і дуже швидко медики їх розклали так, як це і мав бути чоловічий кістяк».
Жінка тим часом лишиться невідомою
Так відновив зовнішність Ярослава Мудрого за його черепом антрополог Михайло Герасимов у 1939 роціТож виглядає, що востаннє обидва скелети бачили напередодні Другої світової війни. Науковці тоді встановили, що чоловічий кістяк справді належав великому київському князеві Ярославу. А от приналежність жіночого скелета, який лежав разом із ним, наука не з’ясувала, каже Надія Нікітенко.
«Одні дослідники вважали, що це кістяк дружини Ярослава, шведської принцеси Інгігерди, хрещеної на Русі Іриною. Інші казали, що це кістяк якоїсь невідомої жінки, який до саркофагу потрапив випадково, можливо, значно пізніше після захоронення Ярослава», – розповідає вона.
Тож одним із завдань міжнародної групи експертів і мало б бути, серед іншого, встановити належність жіночого скелету за допомогою антропологічних досліджень та ДНК-аналізу.
Надія Нікітенко та її колеги – а до здійснення проекту долучаються експерти з Великобританії, Швеції і США – вважають, що знайти зниклий скелет надзвичайно складно, але за підтримки російських колег це можливо. Адже Інститут антропології Російської академії наук досі існує, і у його фондах, цілком імовірно, вкривається пилом жіночий кістяк, який, можливо, міг би зберігати генетичні таємниці багатьох королівських родин сучасної Європи.
(Київ – Прага)
Українські науковці вважають, що кістяк «загубився» якраз під час тих досліджень. Керівник групи експертів, історик Надія Нікітенко в інтерв’ю Радіо Свобода пояснила, що протоколу того, скільки костей було віддано тоді в Ленінград, а скільки повернули у 1946 році, немає.
Тому цього разу вирішили робити все інакше й фіксували в протоколі кожну дію вчених: «Поміряли ящик із кістками, зафіксували у протоколі, що він такої величини; бірочка на ньому металева, і це зафіксували. Тоді вийняли кістки, і дуже швидко медики їх розклали так, як це і мав бути чоловічий кістяк».
Жінка тим часом лишиться невідомою
«Одні дослідники вважали, що це кістяк дружини Ярослава, шведської принцеси Інгігерди, хрещеної на Русі Іриною. Інші казали, що це кістяк якоїсь невідомої жінки, який до саркофагу потрапив випадково, можливо, значно пізніше після захоронення Ярослава», – розповідає вона.
Тож одним із завдань міжнародної групи експертів і мало б бути, серед іншого, встановити належність жіночого скелету за допомогою антропологічних досліджень та ДНК-аналізу.
Надія Нікітенко та її колеги – а до здійснення проекту долучаються експерти з Великобританії, Швеції і США – вважають, що знайти зниклий скелет надзвичайно складно, але за підтримки російських колег це можливо. Адже Інститут антропології Російської академії наук досі існує, і у його фондах, цілком імовірно, вкривається пилом жіночий кістяк, який, можливо, міг би зберігати генетичні таємниці багатьох королівських родин сучасної Європи.
(Київ – Прага)
