Мільйони поляків давно вже вирушили далі на захід у пошуках кращої роботи, і те саме стосується й багатьох українців, пише британський щоденник The Financial Times. Тільки для українців, власну країну яких опосіла економічна криза, таким «заходом» і країною кращих можливостей стала Польща. Газета пише про проблеми, на які натрапляють громадяни України, щоб отримати до Польщі візи й заробити, бо вдома через кризу втратили роботу. І так само, як поляки у Великій Британії, українці в Польщі беруться за тяжку й малооплачувану роботу, якої уникають місцеві – збирають фрукти, доглядають за домом чи працюють на некваліфікованих будівельних роботах. Тільки що зарплата українців менша, ніж у поляків: за 14-годинний робочий день на збиранні яблук українці сподіваються заробляти лише по 20 євро, але й це для них значно краще, ніж удома.
Чеське англомовне інтернет-видання Transitions Online, яке пише про пострадянський і постсоціалістичний світ, публікує статтю «Росія – ЄС: Турецький гамбіт», у якій аналізує ситуацію з планами побудови двох конкурентних газопроводів: «Південного потоку», котрий просуває Росія як новий шлях для її газу до Європи, і «Набукко», що його підтримує Євросоюз для постачання каспійського газу. Та обидва ці сценарії передбачають оминути Україну. І багато європейських аналітиків, які бачать очевидне погіршення і так напружених відносин Москви й Києва через невпинні намагання Росії підірвати прозахідний курс України, вбачають за головну мету «Південного потоку» збільшити політичний вплив Москви на Київ. Видання наводить слова неназваного чільного представника генерального консульства Росії в Стамбулі: у Кремлі вже змирилися з тим, що Туреччина завжди прагнутиме до ЄС, але от членство України в НАТО чи в ЄС для Кремля просто неприйнятне, і влада в Києві «повинна пам’ятати, що статус транзитної країни не вічний».
Британська газета The Guardian друкує статтю координатора європейських і середньоазійських програм Комітету на захист журналістів Ніни Оґнянової з нагадуванням, що за останнє десятиліття в Росії вбили 17 журналістів, а засудили вбивць тільки в одному з цих випадків. За словами авторки, така безкарність у Росії підриває публічну обіцянку президента Дмитра Медведєва, який 2008 року заявляв, що напади на журналістів розкриють, як і схожу обіцянку 2007 року тодішнього президента Володимира Путіна захистити журналістів. Як мовиться в статті, і Медведєв, і Путін, як найвищі керівники Росії, поділяють моральну відповідальність за ці вбивства.
І цей же щоденник The Guardian пише, що американці дедалі менше ладні вірити своїм засобам інформації. Останній приклад стався в п’ятницю, коли телемережа CNN наробила паніки на всю країну, повідомивши про підслухані службові радіопереговори під час навчання берегової охорони як про можливий теракт, і то якраз на восьмі роковини терактів 11 вересня 2001 року, не потурбувавшись спершу перевірити це. Колишні працівники CNN пригадують, що колись було тверде правило не передавати дані підслуханих службових радіопереговорів без перевірки. Перш ніж цю помилку виправили, її встигли передати й інші великі телемережі та агентства. Але у CNN продовжили захищати свій принцип подачі цієї новини. І коли цього тижня у США оприлюднили проведене ще в липні опитування, то ставлення громадськості до достовірності своїх засобів інформації виявилося найнижче за понад 20 років таких досліджень. Цього разу 63 відсотки назвали повідомлення американських ЗМІ часто неточними – майже вдвічі більше, ніж 1985-го.
(Прага – Київ)
Чеське англомовне інтернет-видання Transitions Online, яке пише про пострадянський і постсоціалістичний світ, публікує статтю «Росія – ЄС: Турецький гамбіт», у якій аналізує ситуацію з планами побудови двох конкурентних газопроводів: «Південного потоку», котрий просуває Росія як новий шлях для її газу до Європи, і «Набукко», що його підтримує Євросоюз для постачання каспійського газу. Та обидва ці сценарії передбачають оминути Україну. І багато європейських аналітиків, які бачать очевидне погіршення і так напружених відносин Москви й Києва через невпинні намагання Росії підірвати прозахідний курс України, вбачають за головну мету «Південного потоку» збільшити політичний вплив Москви на Київ. Видання наводить слова неназваного чільного представника генерального консульства Росії в Стамбулі: у Кремлі вже змирилися з тим, що Туреччина завжди прагнутиме до ЄС, але от членство України в НАТО чи в ЄС для Кремля просто неприйнятне, і влада в Києві «повинна пам’ятати, що статус транзитної країни не вічний».
Британська газета The Guardian друкує статтю координатора європейських і середньоазійських програм Комітету на захист журналістів Ніни Оґнянової з нагадуванням, що за останнє десятиліття в Росії вбили 17 журналістів, а засудили вбивць тільки в одному з цих випадків. За словами авторки, така безкарність у Росії підриває публічну обіцянку президента Дмитра Медведєва, який 2008 року заявляв, що напади на журналістів розкриють, як і схожу обіцянку 2007 року тодішнього президента Володимира Путіна захистити журналістів. Як мовиться в статті, і Медведєв, і Путін, як найвищі керівники Росії, поділяють моральну відповідальність за ці вбивства.
І цей же щоденник The Guardian пише, що американці дедалі менше ладні вірити своїм засобам інформації. Останній приклад стався в п’ятницю, коли телемережа CNN наробила паніки на всю країну, повідомивши про підслухані службові радіопереговори під час навчання берегової охорони як про можливий теракт, і то якраз на восьмі роковини терактів 11 вересня 2001 року, не потурбувавшись спершу перевірити це. Колишні працівники CNN пригадують, що колись було тверде правило не передавати дані підслуханих службових радіопереговорів без перевірки. Перш ніж цю помилку виправили, її встигли передати й інші великі телемережі та агентства. Але у CNN продовжили захищати свій принцип подачі цієї новини. І коли цього тижня у США оприлюднили проведене ще в липні опитування, то ставлення громадськості до достовірності своїх засобів інформації виявилося найнижче за понад 20 років таких досліджень. Цього разу 63 відсотки назвали повідомлення американських ЗМІ часто неточними – майже вдвічі більше, ніж 1985-го.
(Прага – Київ)
