Рік Юліуша Словацького відзначають польсько-українські культурні інституції

Юліуш Словацький був сином професора й онуком управителя Кременецького ліцею – освітнього закладу європейського рівня. Кременець називають і «Волинськими Афінами», і «Воротами раю». У вересні 1809 року, коли тут народився майбутній поет, у місті вирувало суспільне й наукове життя. Багата історія краю, його поліконфесійність сприяли творчому розвиткові малого Юліуша, розповідає дослідниця його творчості, професор Інституту літературних досліджень польської Академії наук Данута Данек.

«Адже саме тут він уперше пізнав прояви народної поезії, яка була частиною побуту – українських Коляд і Вертепу, маленького театру з ляльками, навколо яких відбувалися дійства і промовлялися вірші… Для малого Словацького то було дуже цікаво, і згодом він розповідав, що ті перші враження спонукали згодом до того, щоб самому писати й створювати театр. Нині тут створена атмосфера часу народження і початків формування поета . І вже кілька років щороку тут відбуваються регулярні зустрічі під назвою «Діалог двох культур», – зазначила професор.

Дві батьківщини

Словацький – особистість символічна не лише в літературі, а й в історії двох народів. Бо вважав, що має дві батьківщини – Україну і Польщу. Вже живучи поза Україною і в еміграції, куди вимушено потрапив після підтримки польського повстання проти царя, він з великим інтересом вивчав історію України. Його поеми «Вацлав», «Мазепа», «Змій», «Ян Казимеж», створена у Кременці поетична повість «Ян Білецький» та інші базуються на українському фольклорі та козацькій історії. Українські традиції Словацького проглядаються у романістиці сучасних польських авторів.

Справжній скарб – збережені 142 листи Юліуша Словацького до матері, які він писав з паризької еміграції, розповідає директор обласного літературно-меморіального музею Юліуша Словацького Тамара Сеніна: «Його душа сюди летіла. Тут мешкала його мама, він любив цей край, і це видно з його листів – 27 із них переклала колишній науковий працівник Кременецького краєзнавчого музею Маргарита Яцевич, яка віддала нам свої рукописи – це листи із кременецькими мотивами. До 200-річчя від дня народження Словацького ми вирішили їх видати – вперше в Україні. Досі такої книги не було».

«Може, буду колись тихо спати на кременецькому цвинтарі під тінню черешеньки, що осіняє могилу бабуні. О, коли б так було!», – писав в одному з таких листів Юліуш. Не сталося… 40-річний Словацький помер в еміграції від туберкульозу. Згодом його прах перенесли з Монмартру в крипту Національних пророків Краківського замку, поряд із прахом Міцкевича.

Діалог двох культур – за участю Словацького

У будинку-музеї Словацького відтворена обстановка початку 19 століття

Професор Данута Данек повідомила – у Кременці щойно підписана Угода між міністерствами культури Польщі й України, у якій ідеться про наміри здійснити переклади Словацького українською мовою та досі не перекладені твори Шевченка – польською.

Спільні літературно-мистецькі заходи, котрі розпочалися ще в серпні з українсько-польського художнього семінару-пленеру, далі тривали на Волині й у Дольношльонському воєводстві Польщі. Згодом поезію Словацького і про Словацького читали польські й українці митці та школярі.

«Почуваюся, як Словацький –
В Парижі, на еміграції,
Люблю свою матінку понад життя,
І, як Міцкевич – пишу
Вірші патріотичні…» – школярка із Польщі Дарія Чех.

Її подруга, Агата Іванек, розповідає: дівчата навчаються у гімназії імені Юліуша Словацького і з приємністю для себе відкрили, що школа його імені існує й у Тернополі: «Нам подобається, що ми можемо бути тут і брати участь у конференції спільно з людьми, котрі хочуть вшанувати пам’ять Юліуша Словацького».

Повернення Юліуша

Бібліотека Юліуша Словацького існувала в будинкові Словацьких від 1950 року. У 2002 році за сприяння польської сторони була завершена реконструкція будинку і дворика Словацьких, а в минулому році всі експозиції музею відкрилися для екскурсантів, розповідає Тамара Сеніна.

Меблі початку 19 століття передав Кременецький краєзнавчий музей, решту привезли з Польщі й розставили так, щоб повністю відтворити атмосферу будинку польських просвітителів. Кожна з восьми кімнат музею має назву з поетових творів і покликана показати певний етап його життя і творчості:«Кременець», «Вільно», «Варшава», Листи до Матері», «Срібний сон Саломеї», «Подорожі по Україні і на схід», «Король-дух», «Місто великої туги». Експозиція починається і закінчується Кременцем, який зберігає пам’ять про свого великого сина-поета.

У ці вересневі дні над Кременцем витає дух Юліуша. На центральній алеї легендарного Кременецького ботанічного саду ожили герої поем Словацького в образах, відтворених студентами Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту та польського театру «Фредреум»; в музеї відбулися літературні читання і наукова конференція «Словацький знаний і незнаний», а також презентація нових видань творів Словацького і про нього. Учасники урочистостей поклонилися праху матері поета Саломеї Словацької на Туницькому кладовищі Кременця, відкрили пам’ятну дошку на приміщенні колишнього ліцею, у храмі якого був охрещений Словацький, та урочисте богослужіння в Костелі Святого Станіслава. Любов’ю до Словацького пронизані вулички і парки давнього міста, нею «заражаються» не лише кременчани, а й усі, хто хоча б коли-небудь відвідав музей та ознайомився з його життям і творчістю.

Скажімо, заслужений художник України з Тернополя Віктор Юдін. Більше тридцяти років він намагався видати листівки про Словацького, однак держава не виділила для цього коштів. Тож для того, щоб вони таки побачили світ до 200-річчя поета, художник… заклав свій автомобіль.

Ювілейні урочистості пам’яті Словацького відбулися в Тернополі, Рівному, Острозі, Луцьку, Чернігові й Івано-Франківську.

(Рівне – Київ – Прага)