Квіти до пам’ятника загиблим і депортованим українцям у Рівному, коротка молитва і спогади, спогади… У Рівненській обласній науковій бібліотеці зібралися холмщаки і ті, хто прагне знати трагічну і водночас життєствердну історію Холмщини.
Однак з кожним роком людей, котрі пам’ятають часи ворожнечі між українцями й поляками, стає все менше. Коли вони навідуються один до одного в гості, зі скорботою згадують про те, що було, а їхні діти й онуки вже не можуть повірити, що у стосунках між двома народами були такі страшні сторінки.
Евакуація? – Ні, депортація
Валентина Шемрелюк вважає себе холмщачкою, хоч народилася в Україні. Мама і бабуся чимало розповідали їй про малу батьківщину і все життя мріяли туди повернутися. «Людям тоді казали, що то евакуація, але ж повернутися не дали» – розповідає вона. А її рідні ще під час ще під час Першої світової війни потрапили аж до російської Самари. Вже тоді довелося пережити чимало лих – революція, неспокій, голод. Згодом вони повернулися на свої терени. «Відновили господарство, вчилися, любили, дружили. Католики до православних ходили в гості, – каже пані Шемрелюк. – Мама ходила до школи, де були євреї, поляки, українці. А якщо було католицьке Різдво – звісно, українці дотримувалися того, що це свято…»
У 1944-46 роках, після кровопролитних братовбивчих подій на території Холмщини і Волині, їх вантажили у вагони і везли в українські степи – на Одещину, Дніпропетровщину, Запоріжжя… Загалом було вивезено близько півмільйона (!) осіб. Холмщаки, котрі звикли до лісу і вологого помісного клімату, дуже важко приживалися в тій природнокліматичній зоні, ще важче їх гнітили соціальні обставини – худобу, яку вдалося забрати з собою, «колективізовували», а їх змушували вступати до колгоспів, розповідає голова товариства «Забужжя», спадковий холмщак Петро Куделя. Він вважає, що нагадувати про те, що Холм заснував Данило Галицький, і там народився перший український Президент Михайло Грушевський, поряд із трагічними фактами історії Холмщини необхідно – заради майбутнього українців. «Нація зберігається у часі тоді, коли зберігається її історична пам’ять.., – переконаний пан Куделя. – Якщо суспільство пам’ятає те, що було в минулому – більша ймовірність, що у майбутньому це не повториться». Тому сьогодні холмщаки та їхні нащадки, намагаються відродити історію Холмщини. «Вона є запорукою того, що маленький етнос холмщаків збережеться у часі», – каже Петро Куделя.
Кроки назустріч… і врізнобіч
Чимало важливих історичних досліджень та спогадів видав за роки існування Конгресу українців Холмщини його голова Олександр Боровик, рідні якого загинули від рук шовіністів (брата нещодавно канонізувала православна церква). Нині пан Олександр готувався разом із делегацією побувати на відкритті меморіалу на кладовищі знищеного в 44-му році холмського села Сагринь. Але відзначення, котрі планувалися на початок вересня з цієї нагоди за участю двох президентів (України і Польщі), скасували. Хоча, раніше, на початку цього року, спільна церемонія за участю двох президентів відбулася у Гуті Пеняцькій на Львівщині.
Напередодні сумної дати українці отримали у свою власність збудований колись у Перемишлі на кошти української громади Народний дім. Нині ж поляки на Рівненщині відзначають річницю переселення Днями польської культури. І поляки, і українці у більшості своїй переконані, що ворожнечу між ними у воєнні часи посіяли штучно ті, хто хотів завершити переділ дорогих обом народам Волинської, Холмської, Лемківської земель. Вони розуміють, що українці-«забужани» разом із поляками-«кресов’яками» стали лише доповненням до цілої низки депортацій, спланованих радянською імперією. Однак клин у добросусідські стосунки вбила ухвала польського сейму від 15 липня нинішнього року «У справі трагічної долі поляків Східних Кресів», у якій ідеться про відзначення «66-ї річниці розпочатої через Організацію українських націоналістів і Українську повстанську армію антипольської акції». Українські парламентарі у відповідь промовчали.
А тим часом у Національному університеті «Острозька академія» відбулася презентація книги «Волинь: дві пам’яті», виданої за сприяння посольства Польщі в Україні. У книгу входять дослідження польських і українських істориків подій міждержавних взаємин у ХХ столітті, свідчення та інтерв’ю відомих політичних та церковних діячів.
(Рівне – Київ – Прага)
Однак з кожним роком людей, котрі пам’ятають часи ворожнечі між українцями й поляками, стає все менше. Коли вони навідуються один до одного в гості, зі скорботою згадують про те, що було, а їхні діти й онуки вже не можуть повірити, що у стосунках між двома народами були такі страшні сторінки.
Евакуація? – Ні, депортація
Валентина Шемрелюк вважає себе холмщачкою, хоч народилася в Україні. Мама і бабуся чимало розповідали їй про малу батьківщину і все життя мріяли туди повернутися. «Людям тоді казали, що то евакуація, але ж повернутися не дали» – розповідає вона. А її рідні ще під час ще під час Першої світової війни потрапили аж до російської Самари. Вже тоді довелося пережити чимало лих – революція, неспокій, голод. Згодом вони повернулися на свої терени. «Відновили господарство, вчилися, любили, дружили. Католики до православних ходили в гості, – каже пані Шемрелюк. – Мама ходила до школи, де були євреї, поляки, українці. А якщо було католицьке Різдво – звісно, українці дотримувалися того, що це свято…»
У 1944-46 роках, після кровопролитних братовбивчих подій на території Холмщини і Волині, їх вантажили у вагони і везли в українські степи – на Одещину, Дніпропетровщину, Запоріжжя… Загалом було вивезено близько півмільйона (!) осіб. Холмщаки, котрі звикли до лісу і вологого помісного клімату, дуже важко приживалися в тій природнокліматичній зоні, ще важче їх гнітили соціальні обставини – худобу, яку вдалося забрати з собою, «колективізовували», а їх змушували вступати до колгоспів, розповідає голова товариства «Забужжя», спадковий холмщак Петро Куделя. Він вважає, що нагадувати про те, що Холм заснував Данило Галицький, і там народився перший український Президент Михайло Грушевський, поряд із трагічними фактами історії Холмщини необхідно – заради майбутнього українців. «Нація зберігається у часі тоді, коли зберігається її історична пам’ять.., – переконаний пан Куделя. – Якщо суспільство пам’ятає те, що було в минулому – більша ймовірність, що у майбутньому це не повториться». Тому сьогодні холмщаки та їхні нащадки, намагаються відродити історію Холмщини. «Вона є запорукою того, що маленький етнос холмщаків збережеться у часі», – каже Петро Куделя.
Кроки назустріч… і врізнобіч
Чимало важливих історичних досліджень та спогадів видав за роки існування Конгресу українців Холмщини його голова Олександр Боровик, рідні якого загинули від рук шовіністів (брата нещодавно канонізувала православна церква). Нині пан Олександр готувався разом із делегацією побувати на відкритті меморіалу на кладовищі знищеного в 44-му році холмського села Сагринь. Але відзначення, котрі планувалися на початок вересня з цієї нагоди за участю двох президентів (України і Польщі), скасували. Хоча, раніше, на початку цього року, спільна церемонія за участю двох президентів відбулася у Гуті Пеняцькій на Львівщині.
Напередодні сумної дати українці отримали у свою власність збудований колись у Перемишлі на кошти української громади Народний дім. Нині ж поляки на Рівненщині відзначають річницю переселення Днями польської культури. І поляки, і українці у більшості своїй переконані, що ворожнечу між ними у воєнні часи посіяли штучно ті, хто хотів завершити переділ дорогих обом народам Волинської, Холмської, Лемківської земель. Вони розуміють, що українці-«забужани» разом із поляками-«кресов’яками» стали лише доповненням до цілої низки депортацій, спланованих радянською імперією. Однак клин у добросусідські стосунки вбила ухвала польського сейму від 15 липня нинішнього року «У справі трагічної долі поляків Східних Кресів», у якій ідеться про відзначення «66-ї річниці розпочатої через Організацію українських націоналістів і Українську повстанську армію антипольської акції». Українські парламентарі у відповідь промовчали.
А тим часом у Національному університеті «Острозька академія» відбулася презентація книги «Волинь: дві пам’яті», виданої за сприяння посольства Польщі в Україні. У книгу входять дослідження польських і українських істориків подій міждержавних взаємин у ХХ столітті, свідчення та інтерв’ю відомих політичних та церковних діячів.
(Рівне – Київ – Прага)
