В Івано-Франківській, Луганській, Запорізькій, Харківській областях та в Києві проводитимуть тренінги для працівників соціальних служб і служб працевлаштування з метою допомогти цьогорічним випускникам профтехучилищ знайти роботу. Вперше спробують залучити до цього бізнес.
30-річний Іван Коритан навіть не знає, чи прізвище у нього від мами, чи дали у Долинському будинку дитини. Закінчив Угорницьку школу-інтернат, потім ПТУ з червоним дипломом. Вивчився на столяра-будівельника-паркетника, та каже, що зараз його спеціальність не потрібна: замість паркету – ламінат, замість дерев’яних вікон – пластикові. Сам собі змушений влаштовувати життя. Одружитися не може, бо квартиру наймає – щомісяця 450 грн., постійного місця роботи немає, каже Іван Коритан. «Ціле життя шукаю роботу. Постійної не маю. Працюю, але так – по знайомих, що мене люди знають, плюс триразове харчування мені дають. Не за дякую, як говориться. Стажу нема. Звідки, якщо там комусь копати, там трубу поміняти, там димар вимурувати, там каналізацію прочистити, там ще щось – отак от».
Легка здобич для торгівців людьми
Такі як Іван – без свого житла, без постійної роботи – найбільше піддаються ризику спокуситися на обіцянки «великих грошей і можливостей» і потрапити у трудове рабство. Спільне дослідження ЮНІСЕФ, ОБСЄ, Агентства з міжнародного розвитку США та Британської ради показало, що діти-сироти, випускники профтехосвітніх закладів належать до групи ризику постраждати від торгівлі людьми, – під час презентації проекту в Івано-Франківську наголосив координатор проектів ОБСЄ в Україні Посол Любомир Копай.
«У них бракує досвіду та навиків оцінювання ризиків та управління власним життям, і вони не отримують достатньої підтримки з боку оточуючих. Під час переходу від життя в інтернатній установі до самостійного життя діти-сироти стикаються ще з однією проблемою: їм потрібно пристосуватися до економічних реалій та знайти робоче місце».
За словами Посла Любомира Копая, проект спрямований на підвищення спроможності відповідних державних органів надавати підтримку сиротам, а також на залучення до цього місцевих бізнес-громад.
Розбудити соціальну відповідальність бізнесу
Для працівників соціальних служб і служб зайнятості, педагогів-психологів проводитимуться тренінги. Ті ж, у свою чергу, навчатимуть дітей-сиріт навичкам самостійного життя, пошуку роботи, запобіганню торгівлі людьми.
Регіональний координатор проекту в Івано-Франківській області Леся Аронець очолює обласний молодіжний центр праці. Вибрали 30 дітей-сиріт, які в цьому році закінчують училища, коледжі. За майбутнім фахом це водії, швачки, оператори комп’ютерного набору, продавці, перукарі – словом, робітничі спеціальності. Намагатимуться не лише психологічно налаштовувати дітей-сиріт на входження у самостійне життя, а й допомагатимуть у пошуку роботи.
Тут важлива міжсекторальна співпраця, хоча, на думку Лесі Аронець, чи не найважчим буде залучення до цього бізнесових структур, які б створювали робочі місця для таких дітей. «Один із найважливіших і найважчих, напевно, етапів проекту – це переламати свідомість багатьох підприємців, взяти на себе відповідальність за долі тих дітей, для яких до сьогоднішнього дня доля була не такою щасливою».
З одного ряду мрій і надій: робота, житло, сім’я...
Більше 10 років тому, чи не першими в Україні, випускники інтернатних закладів Прикарпаття об’єдналися у правозахисну громадську організацію «Віра в майбутнє». Тут вважають добрим показником, якщо вдається за рік допомогти з працевлаштуванням чи житлом п’ятьом молодим людям.
Голова організації, сам випускник школи-інтернату Володимир Михальчук каже, що у парі йдуть дві проблеми: робота і помешкання. «Якщо навіть роботу знайдеш не повсякденну, а підзаробиш чи на ринку, чи в будівельній галузі, треба ж мати ще куди прийти. Вже не говорю про те, що в майбутньому мало б ітися про створення сім’ї. Це буде дуже важко».
На Прикарпатті близько трьох тисяч дітей-сиріт. У наступному році шукатимуть місце роботи шістдесят.
(Івано-Франківськ –Київ – Прага)
30-річний Іван Коритан навіть не знає, чи прізвище у нього від мами, чи дали у Долинському будинку дитини. Закінчив Угорницьку школу-інтернат, потім ПТУ з червоним дипломом. Вивчився на столяра-будівельника-паркетника, та каже, що зараз його спеціальність не потрібна: замість паркету – ламінат, замість дерев’яних вікон – пластикові. Сам собі змушений влаштовувати життя. Одружитися не може, бо квартиру наймає – щомісяця 450 грн., постійного місця роботи немає, каже Іван Коритан. «Ціле життя шукаю роботу. Постійної не маю. Працюю, але так – по знайомих, що мене люди знають, плюс триразове харчування мені дають. Не за дякую, як говориться. Стажу нема. Звідки, якщо там комусь копати, там трубу поміняти, там димар вимурувати, там каналізацію прочистити, там ще щось – отак от».
Легка здобич для торгівців людьми
Такі як Іван – без свого житла, без постійної роботи – найбільше піддаються ризику спокуситися на обіцянки «великих грошей і можливостей» і потрапити у трудове рабство. Спільне дослідження ЮНІСЕФ, ОБСЄ, Агентства з міжнародного розвитку США та Британської ради показало, що діти-сироти, випускники профтехосвітніх закладів належать до групи ризику постраждати від торгівлі людьми, – під час презентації проекту в Івано-Франківську наголосив координатор проектів ОБСЄ в Україні Посол Любомир Копай.
«У них бракує досвіду та навиків оцінювання ризиків та управління власним життям, і вони не отримують достатньої підтримки з боку оточуючих. Під час переходу від життя в інтернатній установі до самостійного життя діти-сироти стикаються ще з однією проблемою: їм потрібно пристосуватися до економічних реалій та знайти робоче місце».
За словами Посла Любомира Копая, проект спрямований на підвищення спроможності відповідних державних органів надавати підтримку сиротам, а також на залучення до цього місцевих бізнес-громад.
Розбудити соціальну відповідальність бізнесу
Для працівників соціальних служб і служб зайнятості, педагогів-психологів проводитимуться тренінги. Ті ж, у свою чергу, навчатимуть дітей-сиріт навичкам самостійного життя, пошуку роботи, запобіганню торгівлі людьми.
Регіональний координатор проекту в Івано-Франківській області Леся Аронець очолює обласний молодіжний центр праці. Вибрали 30 дітей-сиріт, які в цьому році закінчують училища, коледжі. За майбутнім фахом це водії, швачки, оператори комп’ютерного набору, продавці, перукарі – словом, робітничі спеціальності. Намагатимуться не лише психологічно налаштовувати дітей-сиріт на входження у самостійне життя, а й допомагатимуть у пошуку роботи.
Тут важлива міжсекторальна співпраця, хоча, на думку Лесі Аронець, чи не найважчим буде залучення до цього бізнесових структур, які б створювали робочі місця для таких дітей. «Один із найважливіших і найважчих, напевно, етапів проекту – це переламати свідомість багатьох підприємців, взяти на себе відповідальність за долі тих дітей, для яких до сьогоднішнього дня доля була не такою щасливою».
З одного ряду мрій і надій: робота, житло, сім’я...
Більше 10 років тому, чи не першими в Україні, випускники інтернатних закладів Прикарпаття об’єдналися у правозахисну громадську організацію «Віра в майбутнє». Тут вважають добрим показником, якщо вдається за рік допомогти з працевлаштуванням чи житлом п’ятьом молодим людям.
Голова організації, сам випускник школи-інтернату Володимир Михальчук каже, що у парі йдуть дві проблеми: робота і помешкання. «Якщо навіть роботу знайдеш не повсякденну, а підзаробиш чи на ринку, чи в будівельній галузі, треба ж мати ще куди прийти. Вже не говорю про те, що в майбутньому мало б ітися про створення сім’ї. Це буде дуже важко».
На Прикарпатті близько трьох тисяч дітей-сиріт. У наступному році шукатимуть місце роботи шістдесят.
(Івано-Франківськ –Київ – Прага)
