Цвітко осінняя,
Бита сльозою, –
Чом тяжкий мені
Жаль за тобою?
Стрівши мельком тебе
На своїм пути,
Чом же не можу я
Тебе забути?..
Цю пісню на слова Івана Франка прикарпатський композитор, учень Анатолія Кос-Анатольського Богдан Шиптур вважає однією з найкращих у своєму доробку. Він каже, що створив її на одному подиху, після одного з відвідань старого станіславського цвинтаря.
«Я якось читав книжку «Тричі мені являлася любов», є там і про Юзефу Дзвонковську. Вона була похована на цвинтарі позаду нашого театру. Я це знав. І якраз бачив ту картину, як трактор, бульдозер їхав і рівняв ті могили. Там і січові стрільці були поховані. Це все рівнялося з землею. Мені було прикро і боляче», – пригадує композитор.
«Явилась друга, гордая княгиня»
Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Так писав Іван Франко про своє друге кохання, яке зустрів у Станіславі, як називався колись Івано-Франківськ. Юзефа Дзвонковська була полькою, сестрою гімназійного товариша. Шляхетна панянка з відомих родин Дзвонковських і Дескурів, що відзначилися у польських повстаннях, виявляла прихильність до революційних ідей, а згодом стала народною вчителькою.
27-річний Іван Франко написав листа до Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи, з проханням «о руку і серце» її доньки. Отримав відмову. І нині у дослідників нема однозначної відповіді: чому? Історик, краєзнавець Михайло Головатий вважає, що через різницю в походженні.
«Можемо говорити, що велике почуття у Юзефи до Франка навряд чи було, хоча вона йому симпатизувала, пише про це в листах і в товаристві говорила. І в той же час прохоплювалася в неї думка: «а не вийду за цього рудого». Боюсь все-таки, що шляхетське положення переважило», – вважає історик.
«Квітка осінняя, квітка бліда»
Злі язики говорили: чи то пара гоноровій польці рудий мужик? Та була ще одна причина тієї відмови – невиліковна хвороба. «Вона зреклася від нього заради нього. Він зробив би так само», – писав Роман Горак у книзі «Тричі мені являлася любов». Такої ж думки дотримується відомий прикарпатський історик, академік Володимир Грабовецький. Він каже, що Юзефа знала: через сухоти довго не проживе.
На місці могили Юзефи Дзвонковської у 2006 році встановлена плита; від неї до пам’ятника Івану Франкові метрів сто
«Вона вже відчувала, що відходить із цього світу, і не хотіла такому генієві заступати дорогу. Вона вірила в Франка, їй подобалась його творчість. А після того вона і скоро померла», – каже вчений.
Юзефа Дзвонковська прожила неповних 30 років. У травні 1892 року вона померла від туберкульозу. Поет їй присвятив кілька віршів і оповідань.
Коли в 70-х роках минулого століття старий цвинтар у центрі Івано-Франківська перетворили на сквер, представники інтелігенції просили зберегти 24 могили, серед яких і Юзефину. Тоді її не залишили. Лише у рік 150-річного ювілею Каменяра спільними силами мерії і місцевого польського товариства на місці могили поставити плиту.
…У робочому кабінеті Івана Франка висів портрет «Дівчина з маком у волоссі». Припускають, що на ньому зображена Юзефа Дзвонковська.
(Івано-Франківськ – Прага – Київ)
Бита сльозою, –
Чом тяжкий мені
Жаль за тобою?
Стрівши мельком тебе
На своїм пути,
Чом же не можу я
Тебе забути?..
Цю пісню на слова Івана Франка прикарпатський композитор, учень Анатолія Кос-Анатольського Богдан Шиптур вважає однією з найкращих у своєму доробку. Він каже, що створив її на одному подиху, після одного з відвідань старого станіславського цвинтаря.
«Я якось читав книжку «Тричі мені являлася любов», є там і про Юзефу Дзвонковську. Вона була похована на цвинтарі позаду нашого театру. Я це знав. І якраз бачив ту картину, як трактор, бульдозер їхав і рівняв ті могили. Там і січові стрільці були поховані. Це все рівнялося з землею. Мені було прикро і боляче», – пригадує композитор.
«Явилась друга, гордая княгиня»
Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Так писав Іван Франко про своє друге кохання, яке зустрів у Станіславі, як називався колись Івано-Франківськ. Юзефа Дзвонковська була полькою, сестрою гімназійного товариша. Шляхетна панянка з відомих родин Дзвонковських і Дескурів, що відзначилися у польських повстаннях, виявляла прихильність до революційних ідей, а згодом стала народною вчителькою.
27-річний Іван Франко написав листа до Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи, з проханням «о руку і серце» її доньки. Отримав відмову. І нині у дослідників нема однозначної відповіді: чому? Історик, краєзнавець Михайло Головатий вважає, що через різницю в походженні.
«Можемо говорити, що велике почуття у Юзефи до Франка навряд чи було, хоча вона йому симпатизувала, пише про це в листах і в товаристві говорила. І в той же час прохоплювалася в неї думка: «а не вийду за цього рудого». Боюсь все-таки, що шляхетське положення переважило», – вважає історик.
«Квітка осінняя, квітка бліда»
Злі язики говорили: чи то пара гоноровій польці рудий мужик? Та була ще одна причина тієї відмови – невиліковна хвороба. «Вона зреклася від нього заради нього. Він зробив би так само», – писав Роман Горак у книзі «Тричі мені являлася любов». Такої ж думки дотримується відомий прикарпатський історик, академік Володимир Грабовецький. Він каже, що Юзефа знала: через сухоти довго не проживе.
«Вона вже відчувала, що відходить із цього світу, і не хотіла такому генієві заступати дорогу. Вона вірила в Франка, їй подобалась його творчість. А після того вона і скоро померла», – каже вчений.
Юзефа Дзвонковська прожила неповних 30 років. У травні 1892 року вона померла від туберкульозу. Поет їй присвятив кілька віршів і оповідань.
Коли в 70-х роках минулого століття старий цвинтар у центрі Івано-Франківська перетворили на сквер, представники інтелігенції просили зберегти 24 могили, серед яких і Юзефину. Тоді її не залишили. Лише у рік 150-річного ювілею Каменяра спільними силами мерії і місцевого польського товариства на місці могили поставити плиту.
…У робочому кабінеті Івана Франка висів портрет «Дівчина з маком у волоссі». Припускають, що на ньому зображена Юзефа Дзвонковська.
(Івано-Франківськ – Прага – Київ)
