Вартість заводу коштувала державі на той час 13 мільйонів радянських рублів, однак від самого початку його розміщення було помилковим – торф залягав глибше, ніж передбачали геологи, і був надто легким. Втім, кулібіни знайшлися і тут – молоді сарненські раціоналізатори створили машини, які в десятки разів збільшили потужність виробництва і стали виробляти дешеве і якісне паливо. Все ж на початку 90-х офіційною підставою для закриття заводу став високий вміст радіації у клесівському торфі.
Здавалося б, керувалися безпекою людей. Однак через таке рішення місцеве населення упродовж 15 років мерзло в негазифікованих селах. Водночас роботу втратили 750 працівників цього підприємства. Завод поступово почали розтягати – невідомо хто. За кілька років цехи спорожніли. І тоді вже місцеві умільці взялися за стіни.
Як розповіла заступник голови Сарненської райдержадміністрації Світлана Усик, ліквідація відбулася на папері, у той час як необхідно було або перекваліфікувати підприємство, або знести споруду.
Жадібність, ігнорування безпекою – причини травматизму на закинутих об’єктах
«Зносити» підприємство «Клесівторф» почали місцеві ентузіасти. Мешканець Клесова Іван Дубовець зазначає: «Розбирають і гребуть із нього, кому не ліньки. Кому потрібні плити на хату, цегла, блоки. Ріжуть на метал, розбирають його повністю – один хребет лишився. А був нормальний завод. Його розтрощили повністю. Там двоє людей загинули...»
У Клесові навіть існує бізнес із прийому дешевої битої цегли. За словами Івана Дубовеця, її «приймають мало не в кожному дворі – зліва і справа». «Так цегла по 5 гривень за штуку. А так – гривня…», – каже він.
Остання трагедія сталася з 15-річним сином Лідії Галах. Мати розповідає – хлопці просто гралися, лазячи по руїнах. «Але ж там немає ніякого сторожа, щоб тих людей відганяв. Тоді, як наш хлопець травмувався – у нього зміщений хребет, і він лежить, то наступного дня ще один хлопчик повідбивав собі пальці – два відрізали…», – розповіла пані Галах.
Не потрібний нікому, окрім індивідуальних забудовників
Селищний голова Клесова Василь Шіпко показує плити, які буквально висять на волосинці і можуть обвалитися навіть від вітру, та бункерну, котра нині залита водою на глибину кілька метрів. Відповідне рішення про ліквідацію ніби й ухвалене, тільки жоден із ліквідаторів, котрі тут змінювалися упродовж останніх трьох років, так нічого й не зробив, каже він.
«Три роки тому це підприємство було включене до програми ліквідації підприємств паливно-енергетичного комплексу, – зазначає Василь Шіпко. – Був створений проект на створення нових робочих місць і визначений ліквідатор, але на тому практично все заглохло... Після цього рішення фінансування не було виділено. Нині цей об’єкт потенційно небезпечний для життя, а влітку особливо тут можуть бути непередбачені випадки дитячого травматизму».
Як пояснив телефоном Микола Терновик, директор Західноукраїнської виконавчої дирекції з ліквідації шахт, котра знаходиться в Нововолинську й останніх півроку відповідає за неіснуюче торфопідприємство, після останнього трагічного випадку охороняти об’єкт найняли двох людей. Ось тільки біля руїни їх і близько не видно.
(Рівне – Київ – Прага)
Здавалося б, керувалися безпекою людей. Однак через таке рішення місцеве населення упродовж 15 років мерзло в негазифікованих селах. Водночас роботу втратили 750 працівників цього підприємства. Завод поступово почали розтягати – невідомо хто. За кілька років цехи спорожніли. І тоді вже місцеві умільці взялися за стіни.
Як розповіла заступник голови Сарненської райдержадміністрації Світлана Усик, ліквідація відбулася на папері, у той час як необхідно було або перекваліфікувати підприємство, або знести споруду.
Жадібність, ігнорування безпекою – причини травматизму на закинутих об’єктах
«Зносити» підприємство «Клесівторф» почали місцеві ентузіасти. Мешканець Клесова Іван Дубовець зазначає: «Розбирають і гребуть із нього, кому не ліньки. Кому потрібні плити на хату, цегла, блоки. Ріжуть на метал, розбирають його повністю – один хребет лишився. А був нормальний завод. Його розтрощили повністю. Там двоє людей загинули...»
У Клесові навіть існує бізнес із прийому дешевої битої цегли. За словами Івана Дубовеця, її «приймають мало не в кожному дворі – зліва і справа». «Так цегла по 5 гривень за штуку. А так – гривня…», – каже він.
Остання трагедія сталася з 15-річним сином Лідії Галах. Мати розповідає – хлопці просто гралися, лазячи по руїнах. «Але ж там немає ніякого сторожа, щоб тих людей відганяв. Тоді, як наш хлопець травмувався – у нього зміщений хребет, і він лежить, то наступного дня ще один хлопчик повідбивав собі пальці – два відрізали…», – розповіла пані Галах.
Не потрібний нікому, окрім індивідуальних забудовників
Селищний голова Клесова Василь Шіпко показує плити, які буквально висять на волосинці і можуть обвалитися навіть від вітру, та бункерну, котра нині залита водою на глибину кілька метрів. Відповідне рішення про ліквідацію ніби й ухвалене, тільки жоден із ліквідаторів, котрі тут змінювалися упродовж останніх трьох років, так нічого й не зробив, каже він.
«Три роки тому це підприємство було включене до програми ліквідації підприємств паливно-енергетичного комплексу, – зазначає Василь Шіпко. – Був створений проект на створення нових робочих місць і визначений ліквідатор, але на тому практично все заглохло... Після цього рішення фінансування не було виділено. Нині цей об’єкт потенційно небезпечний для життя, а влітку особливо тут можуть бути непередбачені випадки дитячого травматизму».
Як пояснив телефоном Микола Терновик, директор Західноукраїнської виконавчої дирекції з ліквідації шахт, котра знаходиться в Нововолинську й останніх півроку відповідає за неіснуюче торфопідприємство, після останнього трагічного випадку охороняти об’єкт найняли двох людей. Ось тільки біля руїни їх і близько не видно.
(Рівне – Київ – Прага)
