Унікальний музей смерті, де у відкритому вигляді покояться понад вісім тисяч муміфікованих людських тіл. У довгих коридорах праворуч і ліворуч знизу догори на тебе ніби дивляться, ніби кричать чи сміються людські скелети. Деякі лежать на полицях, як у шафі, решта висять уздовж стін, підвішені звичайним дротом.
Більшість мумій ще й одягнені або ж обмотані у старе лахміття. Власне, це зараз, після чотирьох століть, воно виглядає таким. На момент поховання мерців залишали у їхньому одязі. А те, що здається якимось лахміттям, ніщо інше як ряси братів-капуцинів. Ось із них наприкінці XVI століття усе і почалося, розповідає сивий чоловік, отець Ауреліо Ді Вяджі. Він у коричневій рясі, підв’язаній мотузкою, та в сандалях на босу ногу – справжній монах-капуцин.
«Оскільки тут були поховані наші брати, майже усі святі, – каже він, – то благодійники (заможні люди, які фінансово підтримували монастир) виявили бажання бути похованими поруч із цими святими монахами. Так поступово охочих ставало все більше й більше, хоронили тут жінок, дітей».
Дехто за життя обирав для себе нішу
Перший монах-капуцин, похований у катакомбах, Сильвестро да Ґуббіо, котрий помер у 1599 році Підземний цвинтар капуцинів був престижним місцем поховання. Дехто навіть при житті приходив сюди, щоб обрати нішу для майбутнього поховання. Через велику кількість зацікавлених катакомби довелося розширювати. Однак наприкінці 1880-х років там офіційно заборонили хоронити людей.
У незвичайному музеї кілька тематичних, так би мовити, галерей: коридор монахів, коридор чоловіків, коридор жінок та кімнати дітей.
«Є коридор під назвою «Професіонали», там покояться тіла викладачів, адвокатів, лікарів, а також командувачів і солдатів бурбонського війська та італійської армії. Серед видатних імен іспанський художник Веласкес, скульптори Філіппо Пенніно і Лоренцо Марабітті», – розповів отець Ауреліо.
«Кімната для висушування»
Напис на табличці нерозбірливий. Очевидно, поховання родини Ще відкрита для огляду так звана «кімната для висушування». У ній померлого залишали на 8 місяців. Потім тіло обмивали оцтом, одягали та викладали його у труну чи відразу вішали в коридорі. Це був найбільш уживаний метод збереження трупів. Стверджують, що зберіганню тіл сприяє також якість ґрунту та атмосфера катакомб.
Видається дивним, але якогось неприємного запаху всередині зовсім не відчувається. Охочих подивитися моторошну колекцію у вихідний день було чимало. Деякі з них, як при мені один французький школяр, ще й наважуються пальцем доторкнутися до трупа.
Який сенс зберігати донині ці трухляві змучені скелети? Виявляється, що катакомби – цінна наукова лабораторія для антропологів. Аналізуючи трупи, фахівці досліджують, що їли тодішні люди, як їхня дієта впливала на здоров’я і тривалість життя.
(Палермо – Рим – Прага – Київ)
Більшість мумій ще й одягнені або ж обмотані у старе лахміття. Власне, це зараз, після чотирьох століть, воно виглядає таким. На момент поховання мерців залишали у їхньому одязі. А те, що здається якимось лахміттям, ніщо інше як ряси братів-капуцинів. Ось із них наприкінці XVI століття усе і почалося, розповідає сивий чоловік, отець Ауреліо Ді Вяджі. Він у коричневій рясі, підв’язаній мотузкою, та в сандалях на босу ногу – справжній монах-капуцин.
«Оскільки тут були поховані наші брати, майже усі святі, – каже він, – то благодійники (заможні люди, які фінансово підтримували монастир) виявили бажання бути похованими поруч із цими святими монахами. Так поступово охочих ставало все більше й більше, хоронили тут жінок, дітей».
Дехто за життя обирав для себе нішу
У незвичайному музеї кілька тематичних, так би мовити, галерей: коридор монахів, коридор чоловіків, коридор жінок та кімнати дітей.
«Є коридор під назвою «Професіонали», там покояться тіла викладачів, адвокатів, лікарів, а також командувачів і солдатів бурбонського війська та італійської армії. Серед видатних імен іспанський художник Веласкес, скульптори Філіппо Пенніно і Лоренцо Марабітті», – розповів отець Ауреліо.
«Кімната для висушування»
Видається дивним, але якогось неприємного запаху всередині зовсім не відчувається. Охочих подивитися моторошну колекцію у вихідний день було чимало. Деякі з них, як при мені один французький школяр, ще й наважуються пальцем доторкнутися до трупа.
Який сенс зберігати донині ці трухляві змучені скелети? Виявляється, що катакомби – цінна наукова лабораторія для антропологів. Аналізуючи трупи, фахівці досліджують, що їли тодішні люди, як їхня дієта впливала на здоров’я і тривалість життя.
(Палермо – Рим – Прага – Київ)
