Київ – Україна є ключовою державою для подальшого розширення простору свободи і демократії на Сході Європи. Ухвалена Євросоюзом політика «Східне партнерство» повинна стати дієвим інструментом модернізації України й інших країн-учасників, а не відкупним внеском від Брюсселя. Про це йдеться в листі ініціативної групи громадських і політичних діячів України до адміністрації Сполучених Штатів, урядів і громадськості країн ЄС. Для цього автори листа закликали лібералізувати візовий режим між Україною і ЄС та США, розвивати співпрацю Україна-НАТО, сприяти збільшенню прозорості енергетичного ринку України та його інтеграції до загальноєвропейської системи. Серед тих, хто підписав відкритого листа – письменники Юрій Андрухович і Микола Рябчук, колишній секретар РНБО Володимир Горбулін, співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, перший заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров та інші. Що стало поштовхом для написання цього листа? З цим запитанням Радіо Свобода звернулося до письменника Миколи Рябчука.
– Я сам не був автором листа, але я дуже радий, що цей лист з’явився, і я його охоче підписав. Оскільки перед тим читав лист, який став поштовхом до написання чогось подібного: маю на увазі лист, оприлюднений у польській «Газеті Виборчій», підписаний східноєвропейськими інтелектуалами – зокрема, Вацлавом Гавелом і кількома колишніми польськими міністрами закордонних справ. Я вважаю, що це дуже своєчасна була ідея, тому що в обох випадках ідеться про таку реакцію – я б сказав, не те що неприємну, поки що це підозріла реакція. Дуже таке підозріле повернення західної Європи і Сполучених Штатів в інший бік. Тобто, я розумію, що в них є інші проблеми сьогодні, але виникає загроза, що цей поворот може статися коштом занедбання, так би мовити, Східної Європи, яка не до кінця ще збудована, не до кінця демократизована, не до кінця інтегрована у світове демократичне співтовариство. І тут Україна у ще більш небезпечній ситуації, ніж Польща чи Чехія або Словаччина. Тобто, якщо їхні інтелектуали висловлюють певне занепокоєння якимись тенденціями в західній політиці, то я думаю, що ми тим більше маємо підстав для такого занепокоєння.
– Власне, Ви досліджуєте ту ситуацію, що склалась у гуманітарній сфері у стосунках між Заходом та Україною. І все частіше і від Вас, і від Ваших колег чути про той самий «російський фактор», про який Ви щойно згадали. Наскільки він є загрозливим?
– Бачте, я його не назвав жодним словом – але це добре, що Ви так правильно зрозуміли. До речі, у тому листі цей фактор не згадується прямим текстом, але очевидно, що він є у підтексті, зрозуміло, про яку загрозу ідеться. Зрозуміло, хто є головною загрозою для східних європейців і, зокрема, для України. Очевидно, що не якесь там міфічне НАТО, а власне той сусід, який постійно здійснює різноманітні провокації, на усіх абсолютно фронтах. Економіка, Чорноморський флот, культура і мас-медіа, і меншинні проблеми, і тому подібне. Я не вважаю ситуацію абсолютно катастрофічною, але мені здається, що західний світ має одну поважну проблему, яка простежується упродовж усієї його історії. Ну, принаймні, відколи він намагається бути ліберально-демократичним. Ця проблема полягає у тому, що Захід як би шизофренічно роздвоюється між декларованими принципами, високими цінностями ліберально-демократичними і дуже прагматичними інтересами, які визначаються суспільством загального добробуту, потребами мати дешевшу нафту чи газ, мати якийсь там великий китайський ринок чи ринок російський. І тоді можна заплющити очі на певні проблеми з цінностями, з людськими правами. Ця шизофренія дуже тривожна, тим більше що є загальна тенденція, коли Захід починає грати за правилами цих своїх авторитарних ... ну, партнерів чи ж супротивників. І він програє. Бо ж Росія і раніше, і тепер сповідує те, що називається англійською мовою zero’sum game – вона грає «гру з нульовим результатом». І тому, звичайно, поруч із таким сусідом досить некомфортно, і всі оці ілюзії західних лідерів на якийсь reset так званий, на нові стосунки – вони тривожні, бо всі вони починають з тих ілюзій і добре, коли оговтуються й починають розуміти, з ким мають справу.
– Чи вірите Ви у дієвість цього листа, чи зреагують на нього у країнах Євросоюзу?
– Я не маю ілюзій щодо дієвості подібних листів, тому що, зрештою, ясна річ, інформаційний простір перевантажений. І ефективність таких текстів не є великою, але кожна крапля як би довбе камінь, і це потрібно робити. І потрібно шукати збалансований підхід. Бо тут не йдеться про якусь конфронтацію – ідеться про те, щоб не було саме дисбалансу у цих всіх стосунках, у цьому трикутнику. Україна у дуже некомфортній і незручній ситуації, бо вона якби опиняється між цими двома потугами, і є велика небезпека, що вона лишиться на розтерзання однієї потуги, і то відомо, якої.
(Київ – Прага)
– Я сам не був автором листа, але я дуже радий, що цей лист з’явився, і я його охоче підписав. Оскільки перед тим читав лист, який став поштовхом до написання чогось подібного: маю на увазі лист, оприлюднений у польській «Газеті Виборчій», підписаний східноєвропейськими інтелектуалами – зокрема, Вацлавом Гавелом і кількома колишніми польськими міністрами закордонних справ. Я вважаю, що це дуже своєчасна була ідея, тому що в обох випадках ідеться про таку реакцію – я б сказав, не те що неприємну, поки що це підозріла реакція. Дуже таке підозріле повернення західної Європи і Сполучених Штатів в інший бік. Тобто, я розумію, що в них є інші проблеми сьогодні, але виникає загроза, що цей поворот може статися коштом занедбання, так би мовити, Східної Європи, яка не до кінця ще збудована, не до кінця демократизована, не до кінця інтегрована у світове демократичне співтовариство. І тут Україна у ще більш небезпечній ситуації, ніж Польща чи Чехія або Словаччина. Тобто, якщо їхні інтелектуали висловлюють певне занепокоєння якимись тенденціями в західній політиці, то я думаю, що ми тим більше маємо підстав для такого занепокоєння.
– Власне, Ви досліджуєте ту ситуацію, що склалась у гуманітарній сфері у стосунках між Заходом та Україною. І все частіше і від Вас, і від Ваших колег чути про той самий «російський фактор», про який Ви щойно згадали. Наскільки він є загрозливим?
– Бачте, я його не назвав жодним словом – але це добре, що Ви так правильно зрозуміли. До речі, у тому листі цей фактор не згадується прямим текстом, але очевидно, що він є у підтексті, зрозуміло, про яку загрозу ідеться. Зрозуміло, хто є головною загрозою для східних європейців і, зокрема, для України. Очевидно, що не якесь там міфічне НАТО, а власне той сусід, який постійно здійснює різноманітні провокації, на усіх абсолютно фронтах. Економіка, Чорноморський флот, культура і мас-медіа, і меншинні проблеми, і тому подібне. Я не вважаю ситуацію абсолютно катастрофічною, але мені здається, що західний світ має одну поважну проблему, яка простежується упродовж усієї його історії. Ну, принаймні, відколи він намагається бути ліберально-демократичним. Ця проблема полягає у тому, що Захід як би шизофренічно роздвоюється між декларованими принципами, високими цінностями ліберально-демократичними і дуже прагматичними інтересами, які визначаються суспільством загального добробуту, потребами мати дешевшу нафту чи газ, мати якийсь там великий китайський ринок чи ринок російський. І тоді можна заплющити очі на певні проблеми з цінностями, з людськими правами. Ця шизофренія дуже тривожна, тим більше що є загальна тенденція, коли Захід починає грати за правилами цих своїх авторитарних ... ну, партнерів чи ж супротивників. І він програє. Бо ж Росія і раніше, і тепер сповідує те, що називається англійською мовою zero’sum game – вона грає «гру з нульовим результатом». І тому, звичайно, поруч із таким сусідом досить некомфортно, і всі оці ілюзії західних лідерів на якийсь reset так званий, на нові стосунки – вони тривожні, бо всі вони починають з тих ілюзій і добре, коли оговтуються й починають розуміти, з ким мають справу.
– Чи вірите Ви у дієвість цього листа, чи зреагують на нього у країнах Євросоюзу?
– Я не маю ілюзій щодо дієвості подібних листів, тому що, зрештою, ясна річ, інформаційний простір перевантажений. І ефективність таких текстів не є великою, але кожна крапля як би довбе камінь, і це потрібно робити. І потрібно шукати збалансований підхід. Бо тут не йдеться про якусь конфронтацію – ідеться про те, щоб не було саме дисбалансу у цих всіх стосунках, у цьому трикутнику. Україна у дуже некомфортній і незручній ситуації, бо вона якби опиняється між цими двома потугами, і є велика небезпека, що вона лишиться на розтерзання однієї потуги, і то відомо, якої.
(Київ – Прага)
