– Це візит закономірна річ. Бо як кожний православний єпископ Патріарх має обов’язок відвідувати єпархії й парафії, спілкуватися з ними у загальній молитві й звичайно – вирішувати проблеми.
– Якими ж є основні проблеми українського православного середовища напередодні візиту Патріарха Кирила до Києва?
– В українському православному розділеному середовищі є й свої особливі проблеми. Найголовніша з них – це пошук порозуміння, щоб мати надію на об’єднання. Жорсткі методи тут не допоможуть. Вирішити проблему може діалог. Якщо вести його в хорошому настрої, то можна досягнути результату. Навіть ті, хто різко виступає проти УПЦ (МП), як «московської церкви», при доброму діалозі змінюються й стають толерантнішими. Там де можна – ми ведемо такий діалог, наприклад з Українською автокефальною церквою. Тут ми маємо непогані результати. З Київським патріархатом ми не можемо поки вступити в діалог, бо згідно з правилами через відлучення від церкви їхнього лідера – той, хто веде з ними навіть побутове спілкування, той підлягає загальному покаранню.
– Чи вплине на цей процес візит Патріарха?
– Думаю, що вплине. Святійший іде до України зустрітися з віруючими й об’єднатися з ними у спільній молитві. Адже дієвою є молитва навіть кожної окремої людини, то що тоді казати про молитву усієї церкви. Дасть свої наслідки й спільне причастя.
– Усередині єпископату УПЦ Московського патріархату виділяють кілька груп. Це так звана «одеська», яка демонструє певну відмінність від Вашої позиції, група тих, хто Вас підтримує і умовна «середина» яка вагається. Яким чином Ви ведете внутрішній діалог з ними, щоб утримувати різні тенденції й впливи у межах єдиної позиції Церкви?
– Перш за все відверто і з позиції церковного інтересу. До людини не можна підходити упереджено, бо не буде щирості, не буде розмови, й не буде справи. Треба спочатку смиренно вислухати людину, а потім вже зійтися на спільних позиціях, що викликають радість чи тривоги. Якщо маєш добрі наміри, то Господь допомагає. Бог робить мудрішою кожну людину, яка має чесні наміри.
– Чи вдалося об’єднати навколо Вашої позиції увесь єпископат?
– Моя позиція відома. Я хочу, щоб православ’я в Україні відновилося у тому вигляді в якому було, тобто у своїй єдності. Тому тут немає протистояння. А в іншому – наука стверджує, що й двох однакових людей немає. А у нас 56 єпископів і повної одностайності не може бути. Кожен має свою думку, але є загальна євангельська позиція, є традиція Церкви й канонічні правила. Вони вирівнюють людину й допомагають їй долати сумніви. Тому я вважаю, що єпископат в Україні, хоч і у непростих умовах, але звершує свою працю у єдності.
– Як кажуть українці: віра в Бозі, а сила в руці. Існує певне протистояння всередині самої Української православної церкви Московського патріархату, й існує точка зору самої Москви на те, як би мала розвиватися УПЦ. Що допомагає Вам долати ці суперечності й протиріччя?
– Я не дуже прислуховуюся ні до перших ні до других. Я не боюся за це, бо я стою на правильних позиціях, які поділяють люди нашої Церкви. Через те я нікому нічим не зобов’язаний. Мене дуже часто критикують, що я довго думаю перш ніж щось вирішити. Може й так. Але я мушу подумати, що з того рішення може вийти. Я з самого початку був відвертий з віруючими і хотів дізнатися: хочуть вони автокефалії чи ні. Я не рахував відсотки, але досліджував живу реальність. І я тепер бачу, що ще не прийшов час структурних змін у церкві. Люди поки бояться автокефалії й автономії. Хоча вже зараз ми маємо таку автономію, яка часто перевищує автокефальні принципи. У мене такий стиль. Я його дотримуюся і він себе виправдовував багато разів.
– Владико, чого Ви очікуєте від політиків?
– Відносини між церквою й політикою у всі часи були складними. Політика України спочатку була невірною щодо церкви. Але тепер ми маємо політику, що базується на Конституції України, відповідно до якої усі релігії рівні перед законом. І це дуже добре, правильно! Лише не треба забувати, що релігії нерівні у нас історично й практично. І тут політикам ще треба багато працювати. Але ми маємо реальну свободу в Україні. Тільки трудись, молись і працюй до чого ти призваний – заради людини, заради країни й заради церкви. Щоправда дуже багато політиків не хочуть цього розуміти. Тому церкві треба показувати шлях, бо наразі, як показують дослідження, церкві довіряють найбільше.
(Київ – Прага)
– Якими ж є основні проблеми українського православного середовища напередодні візиту Патріарха Кирила до Києва?
– В українському православному розділеному середовищі є й свої особливі проблеми. Найголовніша з них – це пошук порозуміння, щоб мати надію на об’єднання. Жорсткі методи тут не допоможуть. Вирішити проблему може діалог. Якщо вести його в хорошому настрої, то можна досягнути результату. Навіть ті, хто різко виступає проти УПЦ (МП), як «московської церкви», при доброму діалозі змінюються й стають толерантнішими. Там де можна – ми ведемо такий діалог, наприклад з Українською автокефальною церквою. Тут ми маємо непогані результати. З Київським патріархатом ми не можемо поки вступити в діалог, бо згідно з правилами через відлучення від церкви їхнього лідера – той, хто веде з ними навіть побутове спілкування, той підлягає загальному покаранню.
– Чи вплине на цей процес візит Патріарха?
– Думаю, що вплине. Святійший іде до України зустрітися з віруючими й об’єднатися з ними у спільній молитві. Адже дієвою є молитва навіть кожної окремої людини, то що тоді казати про молитву усієї церкви. Дасть свої наслідки й спільне причастя.
– Усередині єпископату УПЦ Московського патріархату виділяють кілька груп. Це так звана «одеська», яка демонструє певну відмінність від Вашої позиції, група тих, хто Вас підтримує і умовна «середина» яка вагається. Яким чином Ви ведете внутрішній діалог з ними, щоб утримувати різні тенденції й впливи у межах єдиної позиції Церкви?
– Перш за все відверто і з позиції церковного інтересу. До людини не можна підходити упереджено, бо не буде щирості, не буде розмови, й не буде справи. Треба спочатку смиренно вислухати людину, а потім вже зійтися на спільних позиціях, що викликають радість чи тривоги. Якщо маєш добрі наміри, то Господь допомагає. Бог робить мудрішою кожну людину, яка має чесні наміри.
– Чи вдалося об’єднати навколо Вашої позиції увесь єпископат?
– Моя позиція відома. Я хочу, щоб православ’я в Україні відновилося у тому вигляді в якому було, тобто у своїй єдності. Тому тут немає протистояння. А в іншому – наука стверджує, що й двох однакових людей немає. А у нас 56 єпископів і повної одностайності не може бути. Кожен має свою думку, але є загальна євангельська позиція, є традиція Церкви й канонічні правила. Вони вирівнюють людину й допомагають їй долати сумніви. Тому я вважаю, що єпископат в Україні, хоч і у непростих умовах, але звершує свою працю у єдності.
– Як кажуть українці: віра в Бозі, а сила в руці. Існує певне протистояння всередині самої Української православної церкви Московського патріархату, й існує точка зору самої Москви на те, як би мала розвиватися УПЦ. Що допомагає Вам долати ці суперечності й протиріччя?
– Я не дуже прислуховуюся ні до перших ні до других. Я не боюся за це, бо я стою на правильних позиціях, які поділяють люди нашої Церкви. Через те я нікому нічим не зобов’язаний. Мене дуже часто критикують, що я довго думаю перш ніж щось вирішити. Може й так. Але я мушу подумати, що з того рішення може вийти. Я з самого початку був відвертий з віруючими і хотів дізнатися: хочуть вони автокефалії чи ні. Я не рахував відсотки, але досліджував живу реальність. І я тепер бачу, що ще не прийшов час структурних змін у церкві. Люди поки бояться автокефалії й автономії. Хоча вже зараз ми маємо таку автономію, яка часто перевищує автокефальні принципи. У мене такий стиль. Я його дотримуюся і він себе виправдовував багато разів.
– Владико, чого Ви очікуєте від політиків?
– Відносини між церквою й політикою у всі часи були складними. Політика України спочатку була невірною щодо церкви. Але тепер ми маємо політику, що базується на Конституції України, відповідно до якої усі релігії рівні перед законом. І це дуже добре, правильно! Лише не треба забувати, що релігії нерівні у нас історично й практично. І тут політикам ще треба багато працювати. Але ми маємо реальну свободу в Україні. Тільки трудись, молись і працюй до чого ти призваний – заради людини, заради країни й заради церкви. Щоправда дуже багато політиків не хочуть цього розуміти. Тому церкві треба показувати шлях, бо наразі, як показують дослідження, церкві довіряють найбільше.
(Київ – Прага)
