Документи, які проливають світло на життя й діяльність Симона Петлюри в новій книзі, автор розшукував по всьому світові. Це документи Національного архіву Канади в Оттаві, Українського інституту в Бостоні (Гарвардський університет), матеріали Української вільної академії наук, музею Петлюри в Парижі; військового архіву Польщі, Празького та Львівського архівів. Але найбільш несподіваним ймовірно було відкриття у Краснодарському крайовому архіві.
У Краснодарі Володимир Сергійчук віднайшов документи про дві заведених на Петлюру кримінальних справи – власне, за його ліві погляди. Його перший арешт був пов’язаний з вилученням у Петлюри 1902 року Комуністичного Маніфесту Маркса й Енгельса, в якому на титульній сторінці стояла печатка української соціалістичної партії.
Автор вірить, що документи про Симона Петлюру знайдуться ще й у московських спецхранилищах, і проллють світло на те, як патріот України приходив до усвідомлення необхідності української державності та на його подальшу долю стратега і політика.
Симон Петлюра лишався в Україні найдовше з її поводирів, намагаючись об’єднати українізовані військові сили. На жаль, зробити це на початку століття не вдалося, констатує автор: «У цій книзі я намагався показати, чому так сталося і наскільки ми самі винні, адже в першу чергу українці самі винні в своїх бідах. Наскільки ми були довірливими і як нас ошукували, в тому числі найближчі сусіди …Я маю на увазі й той Варшавський договір 1920 року, який був дуже важким для Петлюри, після чого нас підвели союзники, і ми залишилися інтернованими за колючим дротом і обеззброєні».
Міфи про Петлюру навіяні радянською пропагандою
Автор переконаний: військовій політиці Симона Петлюри повинні бути вдячні не лише українці, а й поляки та фіни. «Тому що коли російська влада в особі Тимчасового уряду та його військового міністра Керенського прагнули задушити фінську революцію, національно-визвольний рух, і для цього хотіли використати українізовані частини Петроградського військового гарнізону – Петлюра як Голова Українського військового комітету видав попередження українцям, щоб ті ні в якому разі не сприяли придушенню фінського національно-визвольного руху».
Чи не найболючішим питання, яким постійно дошкуляють опоненти професора Сергійчука, стосовно Петлюри є його нібито причетність до єврейських погромів часів громадянської війни. Тим часом у книзі зібрані унікальні документи, котрі засвідчують: державний діяч не тільки був проти подібних погромів, а й завадив їм. Це, зокрема, документи з Інституту Єврейської історії у Нью-Йорку, з яких можна переконатися, що Петлюра був не погромником, а захисником євреїв: «Уже перебуваючи в еміграції, у важких матеріальних умовах, він сам зі своїх мізерних коштів надавав допомогу євреям-біженцям. Про це є документи. Зрештою, ви можете побачити фото зустрічі Петлюри у Фастові, де до нього підходять євреї з Торою. Подібні випадки були й у інших населених пунктах, зокрема, в селі Білилівка Ружнівського району Житомирщини, де Петлюра зупинявся кілька разів. І завжди до нього приходили євреї з Торою... Але так було вигідно учорашній владі, щоб знеславити його і свої злочини перекласти на Петлюру», – розповідає Володимир Сергійчук.
Дослідження триває
Нині автор збирає матеріали для 5-го тому праць Петлюри, адже через відкриття раніше засекречених архівів на світ з’являються досі недоступні широкому загалові документи: «Ось нещодавно мені зателефонували з архіву служби зовнішньої розвідки і запросили подивитися документи. Відкрили папку: «Чий почерк?» – «Петлюри». Таких одинадцять листів, про них ніхто не знав…»
Перша вулиця, перший пам’ятник Симонові Петлюрі і перші публіцистичні нариси в пресі з’явилися саме в Рівному. Це місто пам’ятає видатного державного діяча з часів Української народної республіки, тут певний період часу містився уряд УНР і нині мешкають діти його бойових соратників, тут залишилися могили його побратимів. Саме через вдячність рівнян книга презентована тут.
Однак автор не полишає надії, що і вулиця, і пам’ятник уродженцеві Полтавщини Симонові Петлюрі з’являться на його малій батьківщині. Для цього немає ніяких перепон, окрім небажання місцевої влади в Полтаві провести інформаційну кампанію, до якої хоч сьогодні ладен долучитися автор, каже він.
Щодо столиці,то крок за кроком справа увічнення великого українця просувається. Нещодавно проспект Комінтерну перейменований ім’ям Симона Петлюри, адже саме цією вулицею полководець вступав до столиці як переможець. Нині ж, сподівається Володимир Сергійчук, назрів час остаточно вирішити питання виділення землі під пам’ятник Симонові Петлюрі, проект якого вже створений київським скульптором Володимиром Луцаком.
(Рівне – Київ – Прага)
У Краснодарі Володимир Сергійчук віднайшов документи про дві заведених на Петлюру кримінальних справи – власне, за його ліві погляди. Його перший арешт був пов’язаний з вилученням у Петлюри 1902 року Комуністичного Маніфесту Маркса й Енгельса, в якому на титульній сторінці стояла печатка української соціалістичної партії.
Автор вірить, що документи про Симона Петлюру знайдуться ще й у московських спецхранилищах, і проллють світло на те, як патріот України приходив до усвідомлення необхідності української державності та на його подальшу долю стратега і політика.
Симон Петлюра лишався в Україні найдовше з її поводирів, намагаючись об’єднати українізовані військові сили. На жаль, зробити це на початку століття не вдалося, констатує автор: «У цій книзі я намагався показати, чому так сталося і наскільки ми самі винні, адже в першу чергу українці самі винні в своїх бідах. Наскільки ми були довірливими і як нас ошукували, в тому числі найближчі сусіди …Я маю на увазі й той Варшавський договір 1920 року, який був дуже важким для Петлюри, після чого нас підвели союзники, і ми залишилися інтернованими за колючим дротом і обеззброєні».
Міфи про Петлюру навіяні радянською пропагандою
Автор переконаний: військовій політиці Симона Петлюри повинні бути вдячні не лише українці, а й поляки та фіни. «Тому що коли російська влада в особі Тимчасового уряду та його військового міністра Керенського прагнули задушити фінську революцію, національно-визвольний рух, і для цього хотіли використати українізовані частини Петроградського військового гарнізону – Петлюра як Голова Українського військового комітету видав попередження українцям, щоб ті ні в якому разі не сприяли придушенню фінського національно-визвольного руху».
Чи не найболючішим питання, яким постійно дошкуляють опоненти професора Сергійчука, стосовно Петлюри є його нібито причетність до єврейських погромів часів громадянської війни. Тим часом у книзі зібрані унікальні документи, котрі засвідчують: державний діяч не тільки був проти подібних погромів, а й завадив їм. Це, зокрема, документи з Інституту Єврейської історії у Нью-Йорку, з яких можна переконатися, що Петлюра був не погромником, а захисником євреїв: «Уже перебуваючи в еміграції, у важких матеріальних умовах, він сам зі своїх мізерних коштів надавав допомогу євреям-біженцям. Про це є документи. Зрештою, ви можете побачити фото зустрічі Петлюри у Фастові, де до нього підходять євреї з Торою. Подібні випадки були й у інших населених пунктах, зокрема, в селі Білилівка Ружнівського району Житомирщини, де Петлюра зупинявся кілька разів. І завжди до нього приходили євреї з Торою... Але так було вигідно учорашній владі, щоб знеславити його і свої злочини перекласти на Петлюру», – розповідає Володимир Сергійчук.
Дослідження триває
Нині автор збирає матеріали для 5-го тому праць Петлюри, адже через відкриття раніше засекречених архівів на світ з’являються досі недоступні широкому загалові документи: «Ось нещодавно мені зателефонували з архіву служби зовнішньої розвідки і запросили подивитися документи. Відкрили папку: «Чий почерк?» – «Петлюри». Таких одинадцять листів, про них ніхто не знав…»
Перша вулиця, перший пам’ятник Симонові Петлюрі і перші публіцистичні нариси в пресі з’явилися саме в Рівному. Це місто пам’ятає видатного державного діяча з часів Української народної республіки, тут певний період часу містився уряд УНР і нині мешкають діти його бойових соратників, тут залишилися могили його побратимів. Саме через вдячність рівнян книга презентована тут.
Однак автор не полишає надії, що і вулиця, і пам’ятник уродженцеві Полтавщини Симонові Петлюрі з’являться на його малій батьківщині. Для цього немає ніяких перепон, окрім небажання місцевої влади в Полтаві провести інформаційну кампанію, до якої хоч сьогодні ладен долучитися автор, каже він.
Щодо столиці,то крок за кроком справа увічнення великого українця просувається. Нещодавно проспект Комінтерну перейменований ім’ям Симона Петлюри, адже саме цією вулицею полководець вступав до столиці як переможець. Нині ж, сподівається Володимир Сергійчук, назрів час остаточно вирішити питання виділення землі під пам’ятник Симонові Петлюрі, проект якого вже створений київським скульптором Володимиром Луцаком.
(Рівне – Київ – Прага)
