Желько Іванкович, 55-літній автор 20 збірок поезії, прози та есе, публіцист і перекладач, хорват за національністю, належить до тих письменників, котрі під час війни в першій половині дев’яностих років виступали за збереження єдиної Боснії і Герцеговини. Його книжки яскраво свідчать про бурхливі події в країні. Та остання з них, під заголовком «Татуювання ідентичності» стала темою не літературних, а політичних полемік. Йдеться про есе на історичні теми, зокрема про міжетнічні відносини, в яких лише поверхово згадуються сучасні події.
Уривки з книжки були надруковані в щоденній газеті «Ослободєнє» («Визволення») в середині червня, саме в час, коли в Тегерані проходили маніфестації опозиції. Відразу відреагувало посольство Ірану, стверджуючи, що книжка спрямована проти ісламу, автор, мовляв, втручається у внутрішні справи Ісламської Республіки.
Такі обвинувачення автор називає безпідставними. «Обвинувачуючи мене в тому, що я погіршую відносини між етнічними й релігійними групами, – каже він, – вони втручаються у внутрішні справи країни, в котрій перебувають як гості. Вони стверджують, що я такий як Аркан, Караджич, Милошевич і Туджман, і що продовжую те, що згадані особи робили, немовби я мав армію, поліцію й політичний апарат».
Хоча безпрецедентні обвинувачення й погрози авторові надруковані в багатотиражній газеті, жодна державна інституція не відреагувала з цього приводу. На пряме запитання журналістів міністр закордонних справ Боснії і Герцеговини Свен Алкалай сказав, що він не ознайомлений з подробицями. Оглядачі пояснюють, що Тегеран під час війни та пізніше надавав політичну й інші види допомоги владі у Сараєві й через це урядовці не хочуть обурювати «іранських друзів».
«Влада байдужа коли йдеться про права її громадян»
Таку позицію влади письменники та представники неурядових організацій вважають неприпустимою.
Керівник боснійського ПЕН центру Феріда Дуракович зазначає: «Мене дивує лише рівень нашої байдужості стосовно того, що діється, стосовно того, що нам роблять, коли топчуть наші права як наші люди, так і ті з-за кордону».
Боснійські письменники, а також їхні колеги з Хорватії, нагадують, що держава повинна захищати своїх громадян та їхні права й свободи, включаючи й свободу літераторів. Державні органи все-таки не відгукуються. Один коментатор через з огляду на це зауважив: «У Боснії й Герцеговині можна говорити все найгірше про Боснію й Герцеговину, можна й про інші держави, а про Іран можна лише те, що подобається його посольству».
(Белград – Прага – Київ)
Уривки з книжки були надруковані в щоденній газеті «Ослободєнє» («Визволення») в середині червня, саме в час, коли в Тегерані проходили маніфестації опозиції. Відразу відреагувало посольство Ірану, стверджуючи, що книжка спрямована проти ісламу, автор, мовляв, втручається у внутрішні справи Ісламської Республіки.
Такі обвинувачення автор називає безпідставними. «Обвинувачуючи мене в тому, що я погіршую відносини між етнічними й релігійними групами, – каже він, – вони втручаються у внутрішні справи країни, в котрій перебувають як гості. Вони стверджують, що я такий як Аркан, Караджич, Милошевич і Туджман, і що продовжую те, що згадані особи робили, немовби я мав армію, поліцію й політичний апарат».
Хоча безпрецедентні обвинувачення й погрози авторові надруковані в багатотиражній газеті, жодна державна інституція не відреагувала з цього приводу. На пряме запитання журналістів міністр закордонних справ Боснії і Герцеговини Свен Алкалай сказав, що він не ознайомлений з подробицями. Оглядачі пояснюють, що Тегеран під час війни та пізніше надавав політичну й інші види допомоги владі у Сараєві й через це урядовці не хочуть обурювати «іранських друзів».
«Влада байдужа коли йдеться про права її громадян»
Таку позицію влади письменники та представники неурядових організацій вважають неприпустимою.
Керівник боснійського ПЕН центру Феріда Дуракович зазначає: «Мене дивує лише рівень нашої байдужості стосовно того, що діється, стосовно того, що нам роблять, коли топчуть наші права як наші люди, так і ті з-за кордону».
Боснійські письменники, а також їхні колеги з Хорватії, нагадують, що держава повинна захищати своїх громадян та їхні права й свободи, включаючи й свободу літераторів. Державні органи все-таки не відгукуються. Один коментатор через з огляду на це зауважив: «У Боснії й Герцеговині можна говорити все найгірше про Боснію й Герцеговину, можна й про інші держави, а про Іран можна лише те, що подобається його посольству».
(Белград – Прага – Київ)
