Світова фінансова криза: уроки для України

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Інна Кузнецова: МВФ минулого тижня у своєму бюлетені основних прогнозів перспектив розвитку світової економіки опублікував, як здалося декому, втішний висновок про те, що світова економіка почала подавати перші ознаки пожвавлення.

Там не дуже рівномірна стабілізація. Говорять про те, що підйом буде дуже млявим…

У бюлетені жодним чином не згадано окремо про Україну. Лише як про одну з країн СНД. Втім, хочеться нам говорити сьогодні саме про Україну, бо ми живемо в цій країні, і саме те, що відбувається в Україні, цікавить нас.

Фонд, до речі, погіршив суттєво прогноз економічного спаду в Україні, але це стосувалося саме тих документів, які були безпосередньо представлені в Україні.

Що нам світить, грубо кажучи?

Ігор Бураковський: Якщо ми говоримо про ситуацію у світовому господарстві, то зараз в багатьох регіонах і перш за все в розвинутому регіоні: в ЄС, в таких країнах, як, скажімо, США, деякі країни Латинської Америки фіксується певне пожвавлення. І це пожвавлення пов’язується з тими великими коштами, з великими заходами антикризового характеру, які були здійснені урядами цих країн.

А що стосується України, то тут ситуація трошки інша. Інша в тому сенсі, що Україна є… В економічному жаргоні це називається «мала відкрита економіка». Мала, тому що в нас приблизно 5 тисяч доларів ВВП на душу населення на відміну від США, де цей показник сьогодні сягає приблизно 50 тисяч доларів.

Ясно, що наші можливості впливати на економічну ситуацію є надзвичайно обмеженими.

Плюс Україна є надзвичайно експортнозалежною країною. Якщо ми подивимося, скажімо, переглянуті показники ВВП в країнах єврозони, ЄС в цілому, то там спостерігається дуже чітка тенденція: ті країни, які надзвичайно сильно залежать від експорту, такі як, скажімо, Німеччина, Бельгія, Чехія, Словаччина, тобто малі країни, але дуже імпортовані, так би мовити, дуже зав’язані на міжнародну торгівлю, вони демонструють найбільші темпи падіння ВВП.

Тому в цьому сенсі можемо говорити, що Україна нічим не відрізняється від економік інших світових, вона йде в руслі світових тенденцій, але при цьому в неї просто менші можливості мінімізувати економічні наслідки кризи.

- Я б тут, очевидно, сказала, що відрізняється. У тому сенсі, що економічна криза в Україні розгортається на тлі політичної кризи, чого в цих країнах абсолютно немає.

Власне, це ускладнює процес як виходу з кризи, так і формування антикризової політики, тому що політичні сили використовують соціально-економічну ситуацію саме як інструмент боротьби з опонентами.

Втім, це констатація фактів.

Що робити? Наше вічне питання. Про те, хто винен, то давайте не будемо. Давайте тільки про те, що робити?

- Є певна економічна логіка того, що і як треба робити. З іншого боку, як Ви правильно сказали, є політичне тло, на якому відбуваються всі ці процеси.

І за великим рахунком якщо ми сьогодні в діючому парламенті маємо щонайменше 5 людей з різних політичних партій, які вже офіційно зголосилися на участь в президентській кампанії, то ясно, що очікувати якоїсь такої серйозної законодавчої підтримки навряд чи ми можемо.

Якщо повернутися до того, що можна зробити, то зрозуміло, що на сьогоднішній день Україна повинна і уряд, і НБУ повинні завершити процес рекапіталізації трьох проблемних банків і дуже уважно в режимі реального часу відслідковувати, що відбувається в українській банківській системі.

Подіяти на кризу дуже важко, розробивши якісь там сотні документів. Тобто, це дуже процес такий інтерактивний – треба весь час дивитися, що там відбувається.

Очевидно, наступна проблема, незважаючи на офіційну статистику, – зниження безробіття. Я скажу чесно, я не вірю в цю офіційну статистику. Ми повинні бути готові до того, що, очевидно, проблема з безробіттям буде більш гострою.

- Ви говорили про проблеми безробіття, про те, що уряд мав би звернути увагу на проблему безробіття і допомогу тим людям, які втрачатимуть роботу, десь на початку року.

Ігор Бураковський: Ми повинні бути готові до того, що проблема з безробіттям буде більш гострою.

Наскільки зараз ці пріоритети мають змінитися? Може, все-таки урядові треба звертати увагу не на проблеми безробітних, а на те, щоб піднімати галузі економіки якісь конкретні?

- Я сказав би таким чином, що уряд в принципі не може підняти окремі галузі економіки. І те, що робиться сьогодні у формі різного роду субсидій і так далі, це в принципі так часткові дії, які, можливо, якось там не стабілізують ситуацію, але трошки пригальмують, скажімо, падіння. Але ясно, що просто...

Ну, давайте виходити відверто з того факту, що у нас немає таких грошей, які можна було б закачати в українську економіку, як це роблять США.

І в цьому сенсі ми не можемо…. Ну, дуже такий простий приклад. Майже 80% української металургії зорієнтовано на зовнішній ринок. І зрозуміло, що в нас немає таких грошей і немає такого попиту, щоб весь цей метал спожити в межах України.

- Добре. Але в нас немає грошей в бюджеті, але ми говоримо зараз про те, що в наступному місяці планують знову повертати так звану, як її вже назвали в народі, «Юліну тисячу», продовжувати.

- Я відразу хочу сказати, що я не політик, я експерт. І в принципі, якщо не помиляюся, я був єдиним експертом, який говорив про те, що про компенсацію втрачених депозитів в Ощадбанку колишнього СРСР треба забути, це суто політична проблема, вона не має раціонального економічного вирішення. Треба, умовно кажучи, вибачитися перед народом і починати життя з нового аркушу паперу.

З іншого боку, ясно, що ця тема є надзвичайно популярною, і вона в принципі, так би мовити, грає і допомагає комусь, хто отримує ці тисячі гривень.

Тому я думаю, що якраз такі кроки, мені здається, надзвичайно є небезпечними, оскільки вони провокують те, що називається «популізм». І якщо подивитися на сьогоднішній день, то ми бачимо, що в нас ситуація змінилася.

Сьогодні уряд, розуміючи складне становище з фінансами, говорить про те, що ми не можемо підвищувати мінімальні зарплати, наближувати мінімальну зарплату до нового прожиткового мінімуму.

Водночас всі інші люди, які, скажімо, сьогодні йдуть на вибори, – ті ж самі Партія регіонів, певною мірою партія Литвина – навпаки починають запускати оцю, так би мовити, популістську спіраль. І це просто зайвий раз говорить про те, що, на жаль, ми як економісти можемо багато говорити, що і як треба робити, але логіка передвиборної президентської кампанії все абсолютно змінює в іншому вимірі.

- Як бути тоді з радикальним переглядом пільг?

Власне, про те говорили й Ви колись, і зараз цього вимагає МВФ, тому що третій транш кредиту, про який йде мова… І зараз, нібито, МВФ пообіцяв, але ще має вирішити його остаточну долю рада директорів. Два тижні, як мінімум, до цієї ради ще залишається.

Як це буде пов’язано саме з передвиборними картами і влади, і опозиції?

- Я відразу хотів би сказати про те, що я, чесно кажучи, не вірю в можливість зробити якісь такі дуже радикальні, але дуже потрібні економічні кроки. У всякому разі поки що, якщо ми подивимося на політичне тло в Україні, то ясно, що цього не буде.

Якщо говорити в цілому, то давайте говорити відверто про те, що на сьогоднішній день Україна є найбільш пільговою країною. По різних, так би мовити, розрахунках, по різних, так би мовити, пільгах ми можемо говорити, що в нас нараховується від 70 до майже 200 різних категорій населення, які отримують ті чи інші пільги або не отримують, якщо немає грошей безпосередньо в бюджеті. І ясно, що ця система є просто не працюючою.

Зараз, наскільки я знаю, в уряді в принципі розроблений проект програми на 2009-2012 роки, де вони намагаються дати відповідь, що робити, так би мовити, в середньостроковій перспективі з цими пільгами.

А якщо говорити за великим рахунком, то, як мені здається, криза – якраз нормальний абсолютно час, коли деякі пільги можна спокійно скоротити, деякі пільги, очевидно, відтермінувати, а деякі пільги залишити, тому що це питання, пов’язане з соціальним захистом.

- Те ж саме стосується і тарифів?

- Що стосується тарифів, то тут ситуація більш складна. Вона складна в тому сенсі, що за великим рахунком у нас існувала і існує до цього часу багато в чому викривлена система ціноутворення на базові, житлово-комунальні і перш за все енергетичні послуги, будемо говорити так. Це означає, що промисловість за великим рахунком платить великі тарифи, субсидіюючи населення. Цього не може бути.

Але, з іншого боку, також, якщо підвищуються тарифи, то я думаю, що на усіх стовпах, в усіх Інтернет-виданнях, скрізь мають бути написані чіткі формули або принципи, чому ми підвищуємо на 5%, а не на 10%, і що ми отримаємо в результаті цього.

Ясно, що якщо ми сьогодні обґрунтовано підвищуємо тарифи, збираємо якісь кошти на інвестиції, то ми повинні чітко сказати, що підвищення тарифів сьогодні не означає одномоментне поліпшення, скажімо, якості відповідних послуг. Через певний період часу будуть зроблені якісь інвестиційні проекти, і це все запрацює.

Я хотів би сказати, що якраз ці всі кроки є дуже технічними, дуже, так би мовити, непопулярними, вони потребують дуже відвертої, я сказав би, активної комунікації між урядом на різних рівнях і суспільством, чого на сьогоднішній день, на жаль, немає…

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)