З одного боку Павілосту обіймає річка Сака, з іншого підступає Балтійське море. Порт та місто у 1879 році заснував барон Отто Фрідріх фон Лілієнфельд і назвав його на честь свого брата Пауля. З латиського назва перекладається, як «порт Павла».
У разі, якщо б місто асоціювалося з людиною, то символом Павілости став би морський рибалка, у традиційному капелюсі, з суворим обличчям, висушеним морським вітром, який не усвідомлює свого життя без Балтійського моря. Так і Павілоста, ніби вся спрямована у морську далечину, якою дорогою не підеш, а опинишся біля моря.
Керівник Павілостського краєзнавчого музею Ірина Курчанова зазначає: «Як головна вулиця Павілости, так і усі перпендикулярні їй вулиці виходять до моря. Якщо в інших містах говорять, що усі вулиці ведуть до базару, то у нас – до моря. Ми пишаємося тим, що живемо у такому місті, де звідусіль можна побачити чудове, мінливе море, прекрасне, як влітку, так і взимку й весною».
Білий пісок дюни, сосни, тиша – ця майже недоторкана сувора балтійська природа та морський клімат особливо притягують любителів тихого, відлюдного відпочинку та творчих особистостей.
Будь-якої пори року у Павілості зустрінете художників, на картинах яких досить часто можна побачити Сосну кохання – дерево із двох стовбурів, силует якого нагадує контур Латвії. Іншим цікавим для митців об’єктом є Морський камінь, який знаходиться сто метрів від берега. Цікаво, що за радянських часів Морський камінь був кордоном, який латвійці не мали права перетинати.
Ловці бурштину
У Павілості проживають люди з дуже рідкою професією – ловці бурштину.
«Коли говорять про морське узбережжя біля Павілости, то одразу згадують бурштин, – розповідає Ірина Курчанова. – Тут знаходять як великі, та кі маленькі уламки цього «сонячного каменя». У нас є ловці бурштину і можна побачити як вони працюють. Ловці бурштину знають, коли завіє «бурштиновий вітер», частіш за все це буває взимку чи пізньої осені. Тоді вони з великими ковшами ходять по берегу моря, як би далеко це не було, і шукають бурштин. Так робили у давнину, так збирають бурштин і сьогодні».
Тихе, провінційне життя Павілости оживає щороку другої суботи липня, коли у місті святкують Свято моря та на початку серпня, коли сюди з’їжджаються на змагання з усієї Балтії любителі віндсерфінгу. Це вже зовсім інша Павілоста – яскрава, молодіжна, гомінка.
Ось так і поєднує у собі латвійське містечко Павілоста минуле, стале, як рибальські човни на березі Балтійського моря, та сучасність, ніби вітрила яхт, наповнену вітром майбутнього.
(Рига – Прага – Київ)
У разі, якщо б місто асоціювалося з людиною, то символом Павілости став би морський рибалка, у традиційному капелюсі, з суворим обличчям, висушеним морським вітром, який не усвідомлює свого життя без Балтійського моря. Так і Павілоста, ніби вся спрямована у морську далечину, якою дорогою не підеш, а опинишся біля моря.
Керівник Павілостського краєзнавчого музею Ірина Курчанова зазначає: «Як головна вулиця Павілости, так і усі перпендикулярні їй вулиці виходять до моря. Якщо в інших містах говорять, що усі вулиці ведуть до базару, то у нас – до моря. Ми пишаємося тим, що живемо у такому місті, де звідусіль можна побачити чудове, мінливе море, прекрасне, як влітку, так і взимку й весною».
Білий пісок дюни, сосни, тиша – ця майже недоторкана сувора балтійська природа та морський клімат особливо притягують любителів тихого, відлюдного відпочинку та творчих особистостей.
Будь-якої пори року у Павілості зустрінете художників, на картинах яких досить часто можна побачити Сосну кохання – дерево із двох стовбурів, силует якого нагадує контур Латвії. Іншим цікавим для митців об’єктом є Морський камінь, який знаходиться сто метрів від берега. Цікаво, що за радянських часів Морський камінь був кордоном, який латвійці не мали права перетинати.
Ловці бурштину
У Павілості проживають люди з дуже рідкою професією – ловці бурштину.
«Коли говорять про морське узбережжя біля Павілости, то одразу згадують бурштин, – розповідає Ірина Курчанова. – Тут знаходять як великі, та кі маленькі уламки цього «сонячного каменя». У нас є ловці бурштину і можна побачити як вони працюють. Ловці бурштину знають, коли завіє «бурштиновий вітер», частіш за все це буває взимку чи пізньої осені. Тоді вони з великими ковшами ходять по берегу моря, як би далеко це не було, і шукають бурштин. Так робили у давнину, так збирають бурштин і сьогодні».
Тихе, провінційне життя Павілости оживає щороку другої суботи липня, коли у місті святкують Свято моря та на початку серпня, коли сюди з’їжджаються на змагання з усієї Балтії любителі віндсерфінгу. Це вже зовсім інша Павілоста – яскрава, молодіжна, гомінка.
Ось так і поєднує у собі латвійське містечко Павілоста минуле, стале, як рибальські човни на березі Балтійського моря, та сучасність, ніби вітрила яхт, наповнену вітром майбутнього.
(Рига – Прага – Київ)
