Слов’янська бібліотека заснована в 1924 році з ініціативи першого чехословацького президента Томаша Масарика, який прагнув цим кроком підтримати культурне життя української, російської та білоруської еміграції.
Тисячі українців на початку 1920-х років емігрували до Чехословаччини, щоб уникнути репресій більшовицького режиму і наступного поневолення України. Покидаючи домівку, вони вивозили з собою найцінніше, що мали, – книжки рідною мовою. Саме з їхніх книг створювались перші українські книгозбірні на чеських і словацьких землях. Найбільшою з них, зі щасливою долею, що дозволила пережити війну і повоєнне лихоліття, є Слов’янська бібліотека. Ïї збірками протягом першого десятиліття опікувався полтавець Володимир Тукалевський. Також тоді сформувався головний профіль літературної україніки в бібліотеці – це стародруки, історична література, рукописи, альманахи. Ця збірка і нині становить основу українського відділу Слов’янської бібліотеки в Празі.
Ще один емігрант, уродженець Чернігівщини, правник за фахом Олександр Гайманівський прийшов працювати до Слов’янської бібліотеки наприкінці 1930-х років. Точний і вимогливий в роботі – таким залишився Гайманівський у спогадах колег – бібліотекарів «Слов’янки» – як зі симпатією скорочено називають бібліотеку її читачі й нині. Гайманівський очолив відділ української літератури бібліотеки. Разом з ним кілька років працював у бібліотеці добре відомий в середовищі українських емігрантів видавець журналу «Український тиждень» Петро Зленко. Обоє віддавали роботі кожну мить, аж до травня 45-го, коли їх арештувало НКВД. До Праги Гайманівський повернувся після 10 років сибірських концтаборів, а Зленко загинув в Іркутському концтаборі.
Одна з найбільших збірок поза межами України
Збірка україніки у Слов’янській бібліотеці в Празі – одна з найбільших поза межами України. Серед книг – перше нецензуроване видання «Кобзаря» 1876 року, прижиттєві видання Олександра Олеся, Дмитра Дорошенка, Наталени Королеви, а в архівному відділі зберігається листування Лесі Українки і Михайла Грушевського, рукописи Олени Теліги і Володимира Січинського, робочі плани Українського Вільного Університету в Празі.
Багаті українські збірки притягають до бібліотеки дослідників і студентів звідусіль, розповіла Радіо Свобода бібліограф Настя Лукачова.
«Українікою у Слов’янській бібліотеці користуються читачі майже усього світу. Слов’янська бібліотека у своєму фонді зберігає не тільки українську літературу, але також українські архівні матеріали, українські мистецькі твори та багату збірку української періодики, які охоплюють період від кінця 19 століття до сьогодні. Тому у Слов’янську бібліотеку приходять учені, викладачі, аспіранти, студенти, критики та видавці не тільки з України, але й також із Америки, Канади, Німеччини, Польщі. І, звичайно, українікою цікавляться в Чехії – це студентська молодь, вчені», – зазначає Настя Лукачова.
Були в історії бібліотеки і драматичні події, одна з них відігралась у 1958 році, за режиму комуністичної Чехословаччини. Тоді зі Слов’янської бібліотеки вивезли до СРСР кілька тон українських книжок, архівів, мистецьких творів. Свідком цих подій була тодішня працівниця бібліотеки, скульптор родом із Луцька Ніна Левитська. Значну частину вдалось приховати, зокрема унікальну колекцію мистецьких творів. Не дивно, чому сьогодні за творами Юрія Нарбута, Василя Кричевського, Галини Мазепи дорога веде до Праги.
(Прага – Київ)
Тисячі українців на початку 1920-х років емігрували до Чехословаччини, щоб уникнути репресій більшовицького режиму і наступного поневолення України. Покидаючи домівку, вони вивозили з собою найцінніше, що мали, – книжки рідною мовою. Саме з їхніх книг створювались перші українські книгозбірні на чеських і словацьких землях. Найбільшою з них, зі щасливою долею, що дозволила пережити війну і повоєнне лихоліття, є Слов’янська бібліотека. Ïї збірками протягом першого десятиліття опікувався полтавець Володимир Тукалевський. Також тоді сформувався головний профіль літературної україніки в бібліотеці – це стародруки, історична література, рукописи, альманахи. Ця збірка і нині становить основу українського відділу Слов’янської бібліотеки в Празі.
Ще один емігрант, уродженець Чернігівщини, правник за фахом Олександр Гайманівський прийшов працювати до Слов’янської бібліотеки наприкінці 1930-х років. Точний і вимогливий в роботі – таким залишився Гайманівський у спогадах колег – бібліотекарів «Слов’янки» – як зі симпатією скорочено називають бібліотеку її читачі й нині. Гайманівський очолив відділ української літератури бібліотеки. Разом з ним кілька років працював у бібліотеці добре відомий в середовищі українських емігрантів видавець журналу «Український тиждень» Петро Зленко. Обоє віддавали роботі кожну мить, аж до травня 45-го, коли їх арештувало НКВД. До Праги Гайманівський повернувся після 10 років сибірських концтаборів, а Зленко загинув в Іркутському концтаборі.
Одна з найбільших збірок поза межами України
Збірка україніки у Слов’янській бібліотеці в Празі – одна з найбільших поза межами України. Серед книг – перше нецензуроване видання «Кобзаря» 1876 року, прижиттєві видання Олександра Олеся, Дмитра Дорошенка, Наталени Королеви, а в архівному відділі зберігається листування Лесі Українки і Михайла Грушевського, рукописи Олени Теліги і Володимира Січинського, робочі плани Українського Вільного Університету в Празі.
Багаті українські збірки притягають до бібліотеки дослідників і студентів звідусіль, розповіла Радіо Свобода бібліограф Настя Лукачова.
«Українікою у Слов’янській бібліотеці користуються читачі майже усього світу. Слов’янська бібліотека у своєму фонді зберігає не тільки українську літературу, але також українські архівні матеріали, українські мистецькі твори та багату збірку української періодики, які охоплюють період від кінця 19 століття до сьогодні. Тому у Слов’янську бібліотеку приходять учені, викладачі, аспіранти, студенти, критики та видавці не тільки з України, але й також із Америки, Канади, Німеччини, Польщі. І, звичайно, українікою цікавляться в Чехії – це студентська молодь, вчені», – зазначає Настя Лукачова.
Були в історії бібліотеки і драматичні події, одна з них відігралась у 1958 році, за режиму комуністичної Чехословаччини. Тоді зі Слов’янської бібліотеки вивезли до СРСР кілька тон українських книжок, архівів, мистецьких творів. Свідком цих подій була тодішня працівниця бібліотеки, скульптор родом із Луцька Ніна Левитська. Значну частину вдалось приховати, зокрема унікальну колекцію мистецьких творів. Не дивно, чому сьогодні за творами Юрія Нарбута, Василя Кричевського, Галини Мазепи дорога веде до Праги.
(Прага – Київ)
