46 ракет СС-24, здатні донести ядерний заряд у будь-яку точку земної кулі, до 1995 року були розташовані в Україні й націлені на США. Ще понад сто ракет меншої дальності будь-якої миті були готові знищити цілі в інших державах, переважно колишніх ворогах колишнього Радянського Союзу.
Україна ж сама не могла скористатися своїм ядерним потенціалом. Уся система керування ракетами зосереджувалася в Москві, тож застосувати їх як засіб гарантування безпеки України було практично нереально.
Саме тому 5 грудня 1994 року в Будапешті під час Наради з питань безпеки та співпраці в Європі Україна оголосила про свій без’ядерний статус, нагадує директор Інституту проблем національної безпеки України Володимир Горбулін.
«Ракети СС-24 передбачали удари виключно по Сполучених Штатах. Скажіть, Україна могла думати про якийсь конфлікт зі США для досягнення якихось власних геополітичних цілей? Та це просто смішно! Крім того, деякі ядерні заряди у 1993 році почали «дихати» – небезпечно нагріватися. Подовжити термін їхньої дії могли, зокрема, в Росії. Але ніхто б не став для цього до нас їхати. Цих аргументів було достатньо, щоб наші дипломати ухвалили правильне рішення», – розповідає фахівець.
Залишити ядерну зброю було б надто дорого
За словами Володимира Горбуліна, у 1993 році українські фахівці-ядерники та урядовці провели підрахунки, скільки коштувала б оптимізація українського ядерного потенціалу відповідно до її безпекових потреб, зокрема створення власного виробництва тактичних атомних озброєнь, які в Україні не випускалися.
Виявилося, що необхідно мінімум 10 мільярдів доларів за цінами того часу, а крім того – потужна й стабільна економіка та впевнене зовнішньополітичне становище, які б дали змогу без особливих втрат витримати «антиядерний» тиск із боку інших держав.
На той час Україна не була готовою до цього кроку. В неї не було коштів навіть на обслуговування наявного озброєння.
Україна «не отримала належного»
Знищення третього у світі ядерного потенціалу «не помітили». А Україна мала третій за потужністю ядерний арсенал у світі.
Його ліквідація була визначальним кроком у всесвітньому ядерному роззброєнні. Проте дотепер українська ініціатива не отримувала ані належної оцінки світової спільноти, ані гідного продовження, говорить колишній міністр закордонних справ України Анатолій Зленко.
«Сьогодні вкрай гостро стоїть питання, яким буде світ. І мені як представникові України імпонує позиція президента США Барака Обами, який заявив, що бачить майбутнє світу без’ядерним. Це є частково і відповіддю на питання, чи Україна правильно вчинила, що відмовилася від зброї масового ураження, чи оті обіцянки, які давали нам ядерні держави, знайдуть реальне втілення», – каже екс-міністр закордонних справ.
Без’ядерний статус уже не гарантує безпеки. Настав час військових альянсів
США, Велика Британія і Росія, а згодом Китай та Франція підписали меморандум про те, що гарантують безпеку України у відповідь на її відмову від ядерної зброї. Але сьогодні він фактично не виконується, говорить голова комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції й теж колишній міністр закордонних справ Борис Тарасюк.
«Меморандум про гарантії без’ядерного статусу України має лише шість пунктів. Причому Росія не виконує п’ять пунктів, інші країни – два з шести. Меморандум забороняє погрози у застосуванні сили та економічний тиск. Пригадаймо 2003 рік, коли з Москви лунали погрози бомбардувати острів Тузла. А цієї зими – газовий шантаж. Коли це відбувалося, жодна з країн-учасниць меморандуму не виступила на наш захист», – наголошує він.
Альтернативу Борис Тарасюк бачить у розвитку неядерних систем стримування агресії (ідеться про високоточні ракети) та у приєднанні України до систем колективної безпеки.
Росія хоче позаблокову Україну, хоча сама такою не є
Іншої думки дотримуються російські фахівці. У нейтральному статусі для європейської держави більше переваг, вважає провідний науковий співробітник Центру досліджень війни і миру Московського державного інституту міжнародних відносин Андрій Загорський.
«Швеція в подібній до України ситуації: має великий технічний потенціал, але держава без’ядерна і в НАТО не вступає. Те ж саме можна сказати про Швейцарію. У сучасному світі є чимало інструментів, які дають змогу досягати безпеки, не вступаючи у блоки і не витрачаючи величезні кошти на армію. Якщо взяти власний оборонний потенціал тих самих Швеції чи Швейцарії, то він невеликий», – наводить аргументи російський експерт.
Попри це, з 203 держав світу сьогодні лише 10 є позаблоковими, оскільки в нинішніх умовах багатополярного світу зростає імовірність переділу зон впливу, а значить – і воєнна загроза. Про це йдеться в останніх дослідженнях Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України.
І, схоже, колективні інструменти безпеки є навіть кращим захистом, ніж ядерна зброя. Бо навіть із-поміж держав із ядерним статусом жодна не є позаблоковою.
(Київ – Прага)
Україна ж сама не могла скористатися своїм ядерним потенціалом. Уся система керування ракетами зосереджувалася в Москві, тож застосувати їх як засіб гарантування безпеки України було практично нереально.
Саме тому 5 грудня 1994 року в Будапешті під час Наради з питань безпеки та співпраці в Європі Україна оголосила про свій без’ядерний статус, нагадує директор Інституту проблем національної безпеки України Володимир Горбулін.
«Ракети СС-24 передбачали удари виключно по Сполучених Штатах. Скажіть, Україна могла думати про якийсь конфлікт зі США для досягнення якихось власних геополітичних цілей? Та це просто смішно! Крім того, деякі ядерні заряди у 1993 році почали «дихати» – небезпечно нагріватися. Подовжити термін їхньої дії могли, зокрема, в Росії. Але ніхто б не став для цього до нас їхати. Цих аргументів було достатньо, щоб наші дипломати ухвалили правильне рішення», – розповідає фахівець.
Залишити ядерну зброю було б надто дорого
За словами Володимира Горбуліна, у 1993 році українські фахівці-ядерники та урядовці провели підрахунки, скільки коштувала б оптимізація українського ядерного потенціалу відповідно до її безпекових потреб, зокрема створення власного виробництва тактичних атомних озброєнь, які в Україні не випускалися.
Виявилося, що необхідно мінімум 10 мільярдів доларів за цінами того часу, а крім того – потужна й стабільна економіка та впевнене зовнішньополітичне становище, які б дали змогу без особливих втрат витримати «антиядерний» тиск із боку інших держав.
На той час Україна не була готовою до цього кроку. В неї не було коштів навіть на обслуговування наявного озброєння.
Україна «не отримала належного»
Знищення третього у світі ядерного потенціалу «не помітили». А Україна мала третій за потужністю ядерний арсенал у світі.
Його ліквідація була визначальним кроком у всесвітньому ядерному роззброєнні. Проте дотепер українська ініціатива не отримувала ані належної оцінки світової спільноти, ані гідного продовження, говорить колишній міністр закордонних справ України Анатолій Зленко.
«Сьогодні вкрай гостро стоїть питання, яким буде світ. І мені як представникові України імпонує позиція президента США Барака Обами, який заявив, що бачить майбутнє світу без’ядерним. Це є частково і відповіддю на питання, чи Україна правильно вчинила, що відмовилася від зброї масового ураження, чи оті обіцянки, які давали нам ядерні держави, знайдуть реальне втілення», – каже екс-міністр закордонних справ.
Без’ядерний статус уже не гарантує безпеки. Настав час військових альянсів
США, Велика Британія і Росія, а згодом Китай та Франція підписали меморандум про те, що гарантують безпеку України у відповідь на її відмову від ядерної зброї. Але сьогодні він фактично не виконується, говорить голова комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції й теж колишній міністр закордонних справ Борис Тарасюк.
«Меморандум про гарантії без’ядерного статусу України має лише шість пунктів. Причому Росія не виконує п’ять пунктів, інші країни – два з шести. Меморандум забороняє погрози у застосуванні сили та економічний тиск. Пригадаймо 2003 рік, коли з Москви лунали погрози бомбардувати острів Тузла. А цієї зими – газовий шантаж. Коли це відбувалося, жодна з країн-учасниць меморандуму не виступила на наш захист», – наголошує він.
Альтернативу Борис Тарасюк бачить у розвитку неядерних систем стримування агресії (ідеться про високоточні ракети) та у приєднанні України до систем колективної безпеки.
Росія хоче позаблокову Україну, хоча сама такою не є
Іншої думки дотримуються російські фахівці. У нейтральному статусі для європейської держави більше переваг, вважає провідний науковий співробітник Центру досліджень війни і миру Московського державного інституту міжнародних відносин Андрій Загорський.
«Швеція в подібній до України ситуації: має великий технічний потенціал, але держава без’ядерна і в НАТО не вступає. Те ж саме можна сказати про Швейцарію. У сучасному світі є чимало інструментів, які дають змогу досягати безпеки, не вступаючи у блоки і не витрачаючи величезні кошти на армію. Якщо взяти власний оборонний потенціал тих самих Швеції чи Швейцарії, то він невеликий», – наводить аргументи російський експерт.
Попри це, з 203 держав світу сьогодні лише 10 є позаблоковими, оскільки в нинішніх умовах багатополярного світу зростає імовірність переділу зон впливу, а значить – і воєнна загроза. Про це йдеться в останніх дослідженнях Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України.
І, схоже, колективні інструменти безпеки є навіть кращим захистом, ніж ядерна зброя. Бо навіть із-поміж держав із ядерним статусом жодна не є позаблоковою.
(Київ – Прага)
