Група компаній Research & Branding Group провела опитування громадян 14 країн колишнього СРСР у квітні-травні цього року. Соціологи з’ясовували, як люди оцінюють історичних героїв, найрезонансніші події, а також певні політичні ідеї (ідеологеми) щодо оцінок історії.
Оглядаючись назад, прагнучи уперед і «розриваючись між»
Як повідомив Ігор Задорін, виконавчий директор проекту «Євразійський монітор» і керівник дослідницької групи «Циркон» (Москва), результати досліджень продемонстрували наявність трьох типів сприйняття історії на пострадянському просторі.
«Ці три типи ми умовно називаємо: радянський (в основному це центральноазійські країни), контррадянський (балтійсько-грузинський) і змішаний тип, характерний для останніх країн. Наприклад, ставлення до Леніна. Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан – домінує позитивна оцінка. Грузія, Латвія, Литва, Естонія – домінуюче негативне ставлення. І вже на цьому окремому прикладі проявилися ті три типи сприйняття історії, які відтворюються у всіх інших питаннях », – сказав Задорін.
Українська і молдовська молодь має свою думку
До змішаного типу сприйняття історії відноситься й Україна. Разом із Росією, Білоруссю та Молдовою. Однак Білорусь більше тяжіє до радянського сприйняття історії, а Україну та Молдову вирізняє істотна різниця у ставленні до минулого між молоддю та людьми старшого покоління.
Так колективізацію і пов’язаний з нею голод у Росії сприймають з невеликою перевагою позитивного ставлення. А от Україна «демонструє негатив» і молодь значно радикальніша в своїх оцінках від людей середнього віку.
Щодо історичних діячів, то виявилося, що більшість людей пам’ятають Леніна, але не знають про Андрія Сахарова.
Найпозитивніший герой – це Юрій Гагарін. А усі інші викликають розкол ідеологічного простору й їхні оцінки коливаються від позитивного до негативного. Найбільше негативу набрали Йосип Сталін та Михайло Горбачов.
Думка центру – думка Києва – думка села
«Видається, що новітні штампи у сприйнятті історії ще поки не прижилися в Україні», так прокоментував результати досліджень директор української філії Інституту країн СНД Володимир Корнілов.
Зате, за його словами, очевидно, що громадяни України на сході не так оцінюють історію, як на заході. А от щодо центру, то тут пан Корнілов має оригінальний висновок. «Значну частину цифр можна віднести до думок киян. На цікаву особливість звернув увагу пан Шульга, заступник директора інституту соціології Академії наук України – практично за усіма параметрами співпадає ставлення українського села і столичного міста Києва», – наголосив Володимир Корнілов.
Загальний висновок дослідження «Сприйняття населенням незалежних держав історії радянського й пострадянського періоду» щодо України полягає в тому, що « українці розриваються між бажанням жити в Євросоюзі; об’єднатися з Росією, Білоруссю та Казахстаном і відокремитися у власній країні».
Усі дослідження незабаром будуть опубліковані дослідницькою групою «Циркон».
(Київ – Прага)
Оглядаючись назад, прагнучи уперед і «розриваючись між»
Як повідомив Ігор Задорін, виконавчий директор проекту «Євразійський монітор» і керівник дослідницької групи «Циркон» (Москва), результати досліджень продемонстрували наявність трьох типів сприйняття історії на пострадянському просторі.
«Ці три типи ми умовно називаємо: радянський (в основному це центральноазійські країни), контррадянський (балтійсько-грузинський) і змішаний тип, характерний для останніх країн. Наприклад, ставлення до Леніна. Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан – домінує позитивна оцінка. Грузія, Латвія, Литва, Естонія – домінуюче негативне ставлення. І вже на цьому окремому прикладі проявилися ті три типи сприйняття історії, які відтворюються у всіх інших питаннях », – сказав Задорін.
Українська і молдовська молодь має свою думку
До змішаного типу сприйняття історії відноситься й Україна. Разом із Росією, Білоруссю та Молдовою. Однак Білорусь більше тяжіє до радянського сприйняття історії, а Україну та Молдову вирізняє істотна різниця у ставленні до минулого між молоддю та людьми старшого покоління.
Так колективізацію і пов’язаний з нею голод у Росії сприймають з невеликою перевагою позитивного ставлення. А от Україна «демонструє негатив» і молодь значно радикальніша в своїх оцінках від людей середнього віку.
Щодо історичних діячів, то виявилося, що більшість людей пам’ятають Леніна, але не знають про Андрія Сахарова.
Найпозитивніший герой – це Юрій Гагарін. А усі інші викликають розкол ідеологічного простору й їхні оцінки коливаються від позитивного до негативного. Найбільше негативу набрали Йосип Сталін та Михайло Горбачов.
Думка центру – думка Києва – думка села
«Видається, що новітні штампи у сприйнятті історії ще поки не прижилися в Україні», так прокоментував результати досліджень директор української філії Інституту країн СНД Володимир Корнілов.
Зате, за його словами, очевидно, що громадяни України на сході не так оцінюють історію, як на заході. А от щодо центру, то тут пан Корнілов має оригінальний висновок. «Значну частину цифр можна віднести до думок киян. На цікаву особливість звернув увагу пан Шульга, заступник директора інституту соціології Академії наук України – практично за усіма параметрами співпадає ставлення українського села і столичного міста Києва», – наголосив Володимир Корнілов.
Загальний висновок дослідження «Сприйняття населенням незалежних держав історії радянського й пострадянського періоду» щодо України полягає в тому, що « українці розриваються між бажанням жити в Євросоюзі; об’єднатися з Росією, Білоруссю та Казахстаном і відокремитися у власній країні».
Усі дослідження незабаром будуть опубліковані дослідницькою групою «Циркон».
(Київ – Прага)
