Упродовж трьох днів між селами Пляшева та Острів у Радивилівському районі Рівненщини таборувалися молодь і учасники різноманітних патріотичних організацій, відбувалася посвята в козаки; поряд у Радивилові тривав фестиваль козацької пісні; у монастирі на острові Журавлиха звучали панахиди по загиблих у далекій битві 358 років тому. 
Рік не ювілейний, але вже у неділю на території заповідника зібралися тисячі людей – свідчення не лише повернення зацікавленості українців своєю минувшиною, а й наближення президентських виборів, про які нагадували присутнім навіть слова проповіді патріарха Всієї України-Руси Філарета:
«Чим вони (козаки – авт..) керувалися, коли віддавали своє життя? Багатством, славою? – Ні. Вони керувалися любов’ю до своєї Батьківщини. Озирнемося навколо й подивимося на те, що робиться в Українській державі. То де головна причина усіх тих негараздів, проблем, протистоянь? – Причина в тому, що вони не люблять Україну і не віддадуть свого життя за неї. Якщо і віддадуть життя – то за своє багатство».
Земля зберегла історію
На місці загибелі трьохсот козаків, оспіваному у народній пісні та описаному в монографії француза П’єра Шевальє, саме в ці дні постав пам’ятний знак, виготовлений на замовлення волинських козаків у Луцьку.
Хресна хода від Георгіївського храму до пам'ятника загиблим козакам і селянам.Крок за кроком ентузіасти поступово упорядковують меморіальні місця найзапекліших сутичок Берестецької битви. У заповіднику, який отримав статус національного менше року тому, нині можна реально доторкнутися до історії – додає його директор Леонід Галабуз.
«У нашому музеї експонати – не муляжі. Козацьких речей в Україні дуже мало є, от ми цікавилися, були на виставках, ринках –у Києві є ринок старих речей – нічого фактично немає по козацтву. А в нас це справжні речі, адже тут були болота, не було доступу повітря, і в дуже хорошому стані зберігалися навіть шкіряні речі. У звичайних умовах шкіра більше ста років не зберігається», – каже директор заповідника Леонід Галабуз.
«Чорна» археологія – замість продовження розкопок
Тим часом із шляхів, якими козаки відступали, відбиваючись від королівського війська і де лишилася маса матеріальних свідчень тієї епохи – поки що вивчений лише один, – розповідає Леонід Галабуз: «Видатний археолог Ігор Свєшніков, який дуже детально займався цими розкопками свого часу, це було змістом всього його життя, вказав у своїй книзі про ще дві не знайдених переправи. Якби їх можна було віднайти – тоді б наша колекція була поповнена набагато більше».
У нинішньому році працівники заповідника домовились про проведення археологічної розвідки території з Інститутом археології України. Однак на розкопки коштів немає. Замість археологів, експедиції яких держава не фінансує впродовж останніх п’яти років, тут працюють так звані «чорні» археологи – розповідає заступник директора заповідника Анатолій Лотоцький: «Якраз вони копають на місці, де були переправи знайдені, біля хрестів, на Монастирщині – зазвичай вечорами або зранку. Знаходять, мають точки збуту десь у Києві, і все воно сплавляється…Думаю, що це питання культури не цікавить і депутатів наших. Вони зроблять собі приватні музеї, приватні колекції, а ці музеї всі – знищили…Ось – приїжджали, домагалися, щоб ми передали в «Арсенал» човен – тут у нас єдиний, дерев’яний…І чоботи – таких знахідок більше ніде немає».
Чому держава не гарантує надійного збереження подібних цінностей навіть у заповіднику національного значення? – на це запитання Радіо Свобода відповів один з прочан, голова Верховної Ради України Володимир Литвин: «Треба наповнити реальним змістом статус «Національний»… Буде цей реальний зміст, коли влада займатиметься взаємопоборюванням – а це місце заслуговує такого статусу в найпершу чергу. Бо ми повинні зрозуміти оту одвічну істину, про яку сказала Ліна Костенко: « Ніщо не вчить так, як поразки. Я буду звертатися і до Президента України, і до уряду насамперед, з тим, щоб відповідне фінансування було забезпечене для цієї національної установи».
Хрест на полі бою
Пам’ятки реставрують зусиллями області
Голова Рівненської обласної адміністрації Віктор Матчук повідомив, що після завершення заходів зі вшанування пам’яті героїв Берестецької битви в заповіднику розпочнуться реставраційно-відновлювальні роботи, кошти на які – близько трьохсот тисяч гривень – зібрали рівненські підприємці.
Нині, вважають музейники, найпершим чином потрібно забезпечити збереження фрески Георгіївського храму «Голгофа», написаної у 1914 році на металі відомим українським художником Їжакевичем. Фреску планували викласти мозаїкою. Врятувати розпис можна лише, якщо викласти нині мозаїкою храмову стіну й відреставрувати і перенести фреску до новозбудованого приміщення, – переконані фахівці.
Кілька років працівники заповідника виношували план нового приміщення для експозицій. Нинішнє розміщене в колишніх келіях монастиря – тож його хочуть повернути ченцям. Львівські архітектори створили проект будинку у вигляді підкови, в центрі якої має бути розташована панорама. Музей має бути розташований на шляху до пам’ятника загиблим козакам і селянам, який височіє посеред поля – так, щоб через його обриси проглядався сам пам’ятник. Щоправда, цей проект так досі й не затвердили.
(Рівне – Київ – Прага)
Рік не ювілейний, але вже у неділю на території заповідника зібралися тисячі людей – свідчення не лише повернення зацікавленості українців своєю минувшиною, а й наближення президентських виборів, про які нагадували присутнім навіть слова проповіді патріарха Всієї України-Руси Філарета:
«Чим вони (козаки – авт..) керувалися, коли віддавали своє життя? Багатством, славою? – Ні. Вони керувалися любов’ю до своєї Батьківщини. Озирнемося навколо й подивимося на те, що робиться в Українській державі. То де головна причина усіх тих негараздів, проблем, протистоянь? – Причина в тому, що вони не люблять Україну і не віддадуть свого життя за неї. Якщо і віддадуть життя – то за своє багатство».
Земля зберегла історію
На місці загибелі трьохсот козаків, оспіваному у народній пісні та описаному в монографії француза П’єра Шевальє, саме в ці дні постав пам’ятний знак, виготовлений на замовлення волинських козаків у Луцьку.
«У нашому музеї експонати – не муляжі. Козацьких речей в Україні дуже мало є, от ми цікавилися, були на виставках, ринках –у Києві є ринок старих речей – нічого фактично немає по козацтву. А в нас це справжні речі, адже тут були болота, не було доступу повітря, і в дуже хорошому стані зберігалися навіть шкіряні речі. У звичайних умовах шкіра більше ста років не зберігається», – каже директор заповідника Леонід Галабуз.
«Чорна» археологія – замість продовження розкопок
Тим часом із шляхів, якими козаки відступали, відбиваючись від королівського війська і де лишилася маса матеріальних свідчень тієї епохи – поки що вивчений лише один, – розповідає Леонід Галабуз: «Видатний археолог Ігор Свєшніков, який дуже детально займався цими розкопками свого часу, це було змістом всього його життя, вказав у своїй книзі про ще дві не знайдених переправи. Якби їх можна було віднайти – тоді б наша колекція була поповнена набагато більше».
У нинішньому році працівники заповідника домовились про проведення археологічної розвідки території з Інститутом археології України. Однак на розкопки коштів немає. Замість археологів, експедиції яких держава не фінансує впродовж останніх п’яти років, тут працюють так звані «чорні» археологи – розповідає заступник директора заповідника Анатолій Лотоцький: «Якраз вони копають на місці, де були переправи знайдені, біля хрестів, на Монастирщині – зазвичай вечорами або зранку. Знаходять, мають точки збуту десь у Києві, і все воно сплавляється…Думаю, що це питання культури не цікавить і депутатів наших. Вони зроблять собі приватні музеї, приватні колекції, а ці музеї всі – знищили…Ось – приїжджали, домагалися, щоб ми передали в «Арсенал» човен – тут у нас єдиний, дерев’яний…І чоботи – таких знахідок більше ніде немає».
Чому держава не гарантує надійного збереження подібних цінностей навіть у заповіднику національного значення? – на це запитання Радіо Свобода відповів один з прочан, голова Верховної Ради України Володимир Литвин: «Треба наповнити реальним змістом статус «Національний»… Буде цей реальний зміст, коли влада займатиметься взаємопоборюванням – а це місце заслуговує такого статусу в найпершу чергу. Бо ми повинні зрозуміти оту одвічну істину, про яку сказала Ліна Костенко: « Ніщо не вчить так, як поразки. Я буду звертатися і до Президента України, і до уряду насамперед, з тим, щоб відповідне фінансування було забезпечене для цієї національної установи».
Пам’ятки реставрують зусиллями області
Голова Рівненської обласної адміністрації Віктор Матчук повідомив, що після завершення заходів зі вшанування пам’яті героїв Берестецької битви в заповіднику розпочнуться реставраційно-відновлювальні роботи, кошти на які – близько трьохсот тисяч гривень – зібрали рівненські підприємці.
Нині, вважають музейники, найпершим чином потрібно забезпечити збереження фрески Георгіївського храму «Голгофа», написаної у 1914 році на металі відомим українським художником Їжакевичем. Фреску планували викласти мозаїкою. Врятувати розпис можна лише, якщо викласти нині мозаїкою храмову стіну й відреставрувати і перенести фреску до новозбудованого приміщення, – переконані фахівці.
Кілька років працівники заповідника виношували план нового приміщення для експозицій. Нинішнє розміщене в колишніх келіях монастиря – тож його хочуть повернути ченцям. Львівські архітектори створили проект будинку у вигляді підкови, в центрі якої має бути розташована панорама. Музей має бути розташований на шляху до пам’ятника загиблим козакам і селянам, який височіє посеред поля – так, щоб через його обриси проглядався сам пам’ятник. Щоправда, цей проект так досі й не затвердили.
(Рівне – Київ – Прага)
