Фінансові негаразди, постійні скандали в родині підштовхнули львів’янку Олену стати повією. Жінка зізнається, що їй важко сьогодні вирватись із цього, оскільки можливі погрози.
«Яким є мій день чи ніч? Приїхали, сидимо, чекаємо, приїздять люди, знайомимось, хто кого вподобав собі. Не ми вибираємо, а нас. Спершу йде передоплата. Звісно, ніхто не знає з рідних чим ми займаємось, бо кожна має дітей і ми не хочемо, щоб щось вилізло в майбутньому. Чи є страх? Так звичайно», – каже Олена.
У сексуальному рабстві і жінки, і діти, і чоловіки
Молоді українки найчастіше потрапляють у сексуальне рабство в Італії, Туреччині, Португалії, Іспанії, а чоловіки стають трудовими рабами у Росії, зокрема у нафтопереробній і лісовій галузях. На цьому наголошували учасники міжнародної конференції.
Люди виїжджають за кордон працювати, але багато потрапляють у сексуальне чи трудове рабство. У них відбирають паспорти, їх б’ють, приковують кайданками, застосовують насильство, транспортують в іншу країну.
За 10 років працівники Регіонального центру соціальної адаптації у Львові врятувати 30 українок із сексуального рабства в Європі. Скільки загалом загинуло людей чи перебувають у рабстві – невідомо. Для прикладу, Всесвітня організація у справах міграції стверджує, що 15 тисяч українок зазнають сексуальної експлуатації, а близько 100 тисяч українських чоловіків перебувають у трудовому рабстві. За даними МВС України, за останні 9 років були виявлені 22 випадки сексуального насильства над неповнолітніми, але ця статистика значно вища.
Людей потрібно інформувати про небезпеку за кордоном
В Україні мало уваги приділяють проблемі торгівлі людьми, вважає куратор Центру міської історії Центрально-Східної Європи Богдан Шумилович. До того ж корупція серед міліціонерів та їхня співпраця з торгівцями людьми ускладнює ситуацію.
В українському законодавстві не передбачений механізм покарання сутенерів, немає гарантій захисту і реабілітації жертв сексуального рабства.
«Що може Україна? Хіба інформувати людей про те, що не все за кордоном рожево і добре, що там очікують і численні небезпеки», – зазначає Богдан Шумилович.
Тому у рамках міжнародної конференції у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи відкрили виставку, на якій можна отримати більше інформації про торгівлю людьми, послухати звукові матеріали, ознайомитись з фотографіями, побачити десятки малюнків та плакатів.
«Ми хочемо, щоб виставка була протягом півроку, щоб люди приходити, брати буклетики з інформацією про центри реабілітації», – каже пан Шумилович.
Варто ознайомитись із експозицією виставки тим, хто планує їхати на заробітки за кордон, радять її організатори. Бо матимуть чимало довідкового матеріалу про громадські організації, які допомагають жертвам торгівлі людьми.
(Львів – Київ – Прага)
«Яким є мій день чи ніч? Приїхали, сидимо, чекаємо, приїздять люди, знайомимось, хто кого вподобав собі. Не ми вибираємо, а нас. Спершу йде передоплата. Звісно, ніхто не знає з рідних чим ми займаємось, бо кожна має дітей і ми не хочемо, щоб щось вилізло в майбутньому. Чи є страх? Так звичайно», – каже Олена.
У сексуальному рабстві і жінки, і діти, і чоловіки
Молоді українки найчастіше потрапляють у сексуальне рабство в Італії, Туреччині, Португалії, Іспанії, а чоловіки стають трудовими рабами у Росії, зокрема у нафтопереробній і лісовій галузях. На цьому наголошували учасники міжнародної конференції.
Люди виїжджають за кордон працювати, але багато потрапляють у сексуальне чи трудове рабство. У них відбирають паспорти, їх б’ють, приковують кайданками, застосовують насильство, транспортують в іншу країну.
За 10 років працівники Регіонального центру соціальної адаптації у Львові врятувати 30 українок із сексуального рабства в Європі. Скільки загалом загинуло людей чи перебувають у рабстві – невідомо. Для прикладу, Всесвітня організація у справах міграції стверджує, що 15 тисяч українок зазнають сексуальної експлуатації, а близько 100 тисяч українських чоловіків перебувають у трудовому рабстві. За даними МВС України, за останні 9 років були виявлені 22 випадки сексуального насильства над неповнолітніми, але ця статистика значно вища.
Людей потрібно інформувати про небезпеку за кордоном
В Україні мало уваги приділяють проблемі торгівлі людьми, вважає куратор Центру міської історії Центрально-Східної Європи Богдан Шумилович. До того ж корупція серед міліціонерів та їхня співпраця з торгівцями людьми ускладнює ситуацію.
В українському законодавстві не передбачений механізм покарання сутенерів, немає гарантій захисту і реабілітації жертв сексуального рабства.
«Що може Україна? Хіба інформувати людей про те, що не все за кордоном рожево і добре, що там очікують і численні небезпеки», – зазначає Богдан Шумилович.
Тому у рамках міжнародної конференції у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи відкрили виставку, на якій можна отримати більше інформації про торгівлю людьми, послухати звукові матеріали, ознайомитись з фотографіями, побачити десятки малюнків та плакатів.
«Ми хочемо, щоб виставка була протягом півроку, щоб люди приходити, брати буклетики з інформацією про центри реабілітації», – каже пан Шумилович.
Варто ознайомитись із експозицією виставки тим, хто планує їхати на заробітки за кордон, радять її організатори. Бо матимуть чимало довідкового матеріалу про громадські організації, які допомагають жертвам торгівлі людьми.
(Львів – Київ – Прага)
