Палеонтологи з Норвегії, Німеччини й США на урочистій церемонії в Американському музеї природознавства в Нью-Йорку оголосили про результат своїх дворічних досліджень: знайдена понад чверть століття тому викопна істота, як виявилося, поєднує, з одного боку, лемурів, а з іншого – мавп, вищих приматів і людину. Ця довгохвоста тварина розміром із кішку – трохи більша за півметра разом із хвостом, – яка жила 47 мільйонів років тому, до того ж має й деякі анатомічні риси, характерні для людини.
Їй дали наукову назву Darwinius masillae – адже відкриття означає, кажуть дослідники, що теорія еволюції, вперше створена Чарлзом Дарвіном, отримала чергове підтвердження: ця лемуромавпа стала елементом, який з’єднує предків людини з рештою ссавців. Якраз такого елемента, зокрема, раніше бракувало вченим, які розробляли теорію еволюції, починаючи від самого її творця.
Відкриття вже охрестили «восьмим дивом світу» ще й через те, що скам’янілість чудово збереглася – чи не найкраще з усіх досі знайдених решток приматів, на 95 відсотків. Учені раді, що змогли дослідити не лише скелет, а й рештки волосся, сполучних тканин і навіть їжі, що була в шлунку тваринки в момент її загибелі – це були ягоди й листя.
Оголошення про відкриття після того, як учені з різних країн два роки вивчали знахідку майже що в таємниці, облаштували щойнайгучніше. Крім спеціальної церемонії в провідному американському музеї, яка відбулася в вівторок увечері за нью-йоркським часом і про яку широко повідомили засоби інформації, про знахідку написали книжку, яка вийшла в продаж у середу англійською мовою; її переклади іншими вже готуються. А провідні науково-популярні телеканали світу найближчими днями покажуть знятий про неї цілий фільм. Darwinius має й власний англомовний інтернет-сайт, www.revealingthelink.com.
Історія в півсотні мільйонів років і ще чверть століття
Знайшли викопну скам’янілість іще 1983 року в Німеччині палеонтологи-любителі, які не зрозуміли, яка цінність потрапила до їхніх рук. Її поділили на дві частини: одну продали до одного з приватних американських музеїв динозаврів, іншу залишив собі приватний колекціонер, і, залита поліефірною смолою, вона провисіла 20 років на стіні. 2006 року цю частину продали торгівцеві старожитностями, який проконсультувався зі знавцем, професором Йорном Гурумом із Норвегії, – і заправив за неї ціну в понад мільйон доларів, коли професор захотів купити її, щоб урятувати для науки.
Півроку тривали переговори, поки ціну вдалося трохи збити, а гроші знайти. Врешті обидві частини скам’янілості давньої істоти знову з’єдналися в Норвезькому природничому музеї, де Йорн Гурум зібрав міжнародну команду колег.
Упродовж двох років палеонтологи з трьох країн досліджували скам’янілість, у двадцять разів старішу, ніж досі відомі знахідки, що стосуються походження людини. І, крім наукової назви, дали істоті ім’я Іда – так звуть доньку норвезького вченого. Дослідники встановили, що тваринці було 9 місяців – у перерахунку на людський вік це близько 6 років; стільки ж було тоді й професоровій доньці.
Жила тварина в епоху еоцену – в часи, коли після вимирання динозаврів Землю починали 47 мільйонів років тому заселяти ссавці. Гімалаї лише формувалися, Південна Америка ще не зійшлася з Північною, а в субтропічних джунглях, які сягали майже самих полюсів, розвивалися предки сучасних приматів.
Та вже в ті часи істота мала деякі риси, які є й у сучасної людини. Її очі дивилися вперед, що давало можливість тривимірного зору й оцінювання відстані, великі пальці на її руках були відставлені від долоні, що полегшувало хапання, а таранна, чи надп’яткова, кістка її стопи була тієї ж форми, що й у нас, тільки що значно менша. А з ширшим колом приматів «Іду» споріднюють нігті на пальцях, а не кігті, чи будова зубів. Цю будову вивчили дуже добре завдяки юному вікові тваринки, в якої ще були молочні зуби, але вже починали рости постійні.
Як вважають, тварина загинула, коли пила воду з озера, задихнувшись у вуглекислому газі, що час від часу вкривав поверхню води через вулканічну діяльність. По тому її змило на дно, де унікальні умови зберегли її рештки на 47 мільйонів років.
Тепер на місці цього давнього озера, що заповнювало вулканічний кратер, колишній сланцевий кар’єр Мессель неподалік Франкфурта-на-Майні. Це місце стало справжньою скарбницею викопних палеонтологічних знахідок і оголошене об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО. А свого часу цей колишній кар’єр ледь не перетворили на сміттєзвалище.
«Іда» й «Люсі» підтверджують рацію Дарвіна
Перед «Ідою» найгучнішою знахідкою, що стосується предків людини, була «Люсі» – прадавня людиномавпа, скелет якої, збережений відсотків на 40, знайшли в 1970-х роках в Ефіопії. Ця істота, що жила близько 3 мільйонів 200 тисяч років тому, як свідчила будова скелету, ходила прямо, як сучасні люди, і була спільним предком вимерлих пралюдей-австралопітеків і роду людей, до якого належить і сучасна людина.
Відомий британський природознавець сер Дейвід Аттенборо, коментуючи нинішнє відкриття, нагадав: коли Чарлз Дарвін писав свою працю «Про походження видів», видану 1859 року, він багато говорив про проміжні види й казав, що, якщо їх ніколи не знайдуть, його теорія виявиться хибною. І от тепер знайшли саме ще один із таких проміжних видів – між лемурами й приматами і водночас між ними разом та іншими ссавцями.
А ще у зв’язку з нинішнім відкриттям пригадують і інший епізод із життя Дарвіна: коли він розповів про своє відкриття теорії еволюції дружині єпископа Вустерського, та вжахнулася: як це, щоб «людина походила від мавпи»? І додала: «Любий, ну, сподіваймося, що це неправда. А якщо й правда, то молімося, щоб про це не дізналися всі». Тепер, кажуть учені, про правдивість теорії еволюції вже напевно дізналися всі.
(Прага – Київ)
Їй дали наукову назву Darwinius masillae – адже відкриття означає, кажуть дослідники, що теорія еволюції, вперше створена Чарлзом Дарвіном, отримала чергове підтвердження: ця лемуромавпа стала елементом, який з’єднує предків людини з рештою ссавців. Якраз такого елемента, зокрема, раніше бракувало вченим, які розробляли теорію еволюції, починаючи від самого її творця.
Відкриття вже охрестили «восьмим дивом світу» ще й через те, що скам’янілість чудово збереглася – чи не найкраще з усіх досі знайдених решток приматів, на 95 відсотків. Учені раді, що змогли дослідити не лише скелет, а й рештки волосся, сполучних тканин і навіть їжі, що була в шлунку тваринки в момент її загибелі – це були ягоди й листя.
Оголошення про відкриття після того, як учені з різних країн два роки вивчали знахідку майже що в таємниці, облаштували щойнайгучніше. Крім спеціальної церемонії в провідному американському музеї, яка відбулася в вівторок увечері за нью-йоркським часом і про яку широко повідомили засоби інформації, про знахідку написали книжку, яка вийшла в продаж у середу англійською мовою; її переклади іншими вже готуються. А провідні науково-популярні телеканали світу найближчими днями покажуть знятий про неї цілий фільм. Darwinius має й власний англомовний інтернет-сайт, www.revealingthelink.com.
Історія в півсотні мільйонів років і ще чверть століття
Знайшли викопну скам’янілість іще 1983 року в Німеччині палеонтологи-любителі, які не зрозуміли, яка цінність потрапила до їхніх рук. Її поділили на дві частини: одну продали до одного з приватних американських музеїв динозаврів, іншу залишив собі приватний колекціонер, і, залита поліефірною смолою, вона провисіла 20 років на стіні. 2006 року цю частину продали торгівцеві старожитностями, який проконсультувався зі знавцем, професором Йорном Гурумом із Норвегії, – і заправив за неї ціну в понад мільйон доларів, коли професор захотів купити її, щоб урятувати для науки.
Півроку тривали переговори, поки ціну вдалося трохи збити, а гроші знайти. Врешті обидві частини скам’янілості давньої істоти знову з’єдналися в Норвезькому природничому музеї, де Йорн Гурум зібрав міжнародну команду колег.
Упродовж двох років палеонтологи з трьох країн досліджували скам’янілість, у двадцять разів старішу, ніж досі відомі знахідки, що стосуються походження людини. І, крім наукової назви, дали істоті ім’я Іда – так звуть доньку норвезького вченого. Дослідники встановили, що тваринці було 9 місяців – у перерахунку на людський вік це близько 6 років; стільки ж було тоді й професоровій доньці.
Жила тварина в епоху еоцену – в часи, коли після вимирання динозаврів Землю починали 47 мільйонів років тому заселяти ссавці. Гімалаї лише формувалися, Південна Америка ще не зійшлася з Північною, а в субтропічних джунглях, які сягали майже самих полюсів, розвивалися предки сучасних приматів.
Та вже в ті часи істота мала деякі риси, які є й у сучасної людини. Її очі дивилися вперед, що давало можливість тривимірного зору й оцінювання відстані, великі пальці на її руках були відставлені від долоні, що полегшувало хапання, а таранна, чи надп’яткова, кістка її стопи була тієї ж форми, що й у нас, тільки що значно менша. А з ширшим колом приматів «Іду» споріднюють нігті на пальцях, а не кігті, чи будова зубів. Цю будову вивчили дуже добре завдяки юному вікові тваринки, в якої ще були молочні зуби, але вже починали рости постійні.
Як вважають, тварина загинула, коли пила воду з озера, задихнувшись у вуглекислому газі, що час від часу вкривав поверхню води через вулканічну діяльність. По тому її змило на дно, де унікальні умови зберегли її рештки на 47 мільйонів років.
Тепер на місці цього давнього озера, що заповнювало вулканічний кратер, колишній сланцевий кар’єр Мессель неподалік Франкфурта-на-Майні. Це місце стало справжньою скарбницею викопних палеонтологічних знахідок і оголошене об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО. А свого часу цей колишній кар’єр ледь не перетворили на сміттєзвалище.
«Іда» й «Люсі» підтверджують рацію Дарвіна
Перед «Ідою» найгучнішою знахідкою, що стосується предків людини, була «Люсі» – прадавня людиномавпа, скелет якої, збережений відсотків на 40, знайшли в 1970-х роках в Ефіопії. Ця істота, що жила близько 3 мільйонів 200 тисяч років тому, як свідчила будова скелету, ходила прямо, як сучасні люди, і була спільним предком вимерлих пралюдей-австралопітеків і роду людей, до якого належить і сучасна людина.
Відомий британський природознавець сер Дейвід Аттенборо, коментуючи нинішнє відкриття, нагадав: коли Чарлз Дарвін писав свою працю «Про походження видів», видану 1859 року, він багато говорив про проміжні види й казав, що, якщо їх ніколи не знайдуть, його теорія виявиться хибною. І от тепер знайшли саме ще один із таких проміжних видів – між лемурами й приматами і водночас між ними разом та іншими ссавцями.
А ще у зв’язку з нинішнім відкриттям пригадують і інший епізод із життя Дарвіна: коли він розповів про своє відкриття теорії еволюції дружині єпископа Вустерського, та вжахнулася: як це, щоб «людина походила від мавпи»? І додала: «Любий, ну, сподіваймося, що це неправда. А якщо й правда, то молімося, щоб про це не дізналися всі». Тепер, кажуть учені, про правдивість теорії еволюції вже напевно дізналися всі.
(Прага – Київ)
