– Зрозуміло, що багато з нас, включно зі мною, помилялися, коли пов’язували брак прав людини, вільного ринку та свободи слова тільки з комунізмом. Нам треба було подивитися на 1930-ті роки в Німеччині, Італії, де був вільний ринок, але не було прав людини чи свободи слова. Звичайно, ми не могли передбачити, що справи розвиватимуться у такому напрямку і що ми матимемо справу з «неприборканим капіталізмом» та придушенням альтернативних політичних поглядів. Забагато людей на Заході вирішили, що раз тепер там є капіталізм, то цього достатньо і треба займатися бізнесом. Базові цінності, що об’єднували нас під час «холодної війни», виявилися на Заході не такими сильними, як ми сподівалися. Бо зараз ми бачимо заклики не звертати уваги на брак прав людини та придушення свободи слова для того, щоб заробити долар чи євро.
– То виходить, що Захід поставив економічну вигоду вище власних принципів?
– Будьмо чесними: «холодна війна» змушувала нас мати певний хребет, моральну суворість, яка не дозволяла просто думати лише про заробляння зайвого долара, коли йшлося про тоталітарні, комуністичні режими. Але тепер спектр думок став дуже широкий, національні інтереси, особливо в сфері енергетики змушують багатьох до того, щоб менше звертати увагу на такі речі, як права людини. Є й особисті корисливі інтереси деяких людей. Колишні комуністичні країни, які пережили це на власному досвіді, тепер опинилися у дивній ситуації. Бо коли вони говорять про права людини та свободу слова, деякі колеги з Європейського Союзу дивляться на них ніби згори, що це не до місця і не до часу. Це, на мою думку, мало би вселяти занепокоєння.
– Складається враження, що західні уряди передовірили таку справу, як вимоги дотримання прав людини, міжурядовим організаціям, наприклад Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Наскільки ефективним є такий підхід, на Вашу думку?
– Будь-яка організація, що базується на консенсусі, буде тяжіти до спільного знаменника, а він у випадку демократії, виявився дуже низьким. Оскільки вони базуються на консенсусі, то достатньо одній країні накласти вето, і весь процес зупиняється. Так далеко не заїдеш. Особливо це стосується підрозділу ОБСЄ, що стежить за перебігом виборів. Ми бачимо постійний пресинг на цю організацію, щоб вона перестала цим займатися, їй погрожують скороченням коштів, якщо вона далі буде робити висновок, що вибори у деяких країнах проходять невільно і нечесно.
Що робити з цим, також важко сказати. Бо головна організація, що стежить за дотриманням прав людини, Рада Європи, є нормативною. Вона формували принципи, і якщо ти їх дотримувався, то все було в порядку, якщо ні, то ні. Тепер 6-7 років нею керують люди, які мають бізнесові інтереси в країнах, де немає демократії, і це призводить до сумнівних рішень.
(Прага – Київ)
– То виходить, що Захід поставив економічну вигоду вище власних принципів?
– Будьмо чесними: «холодна війна» змушувала нас мати певний хребет, моральну суворість, яка не дозволяла просто думати лише про заробляння зайвого долара, коли йшлося про тоталітарні, комуністичні режими. Але тепер спектр думок став дуже широкий, національні інтереси, особливо в сфері енергетики змушують багатьох до того, щоб менше звертати увагу на такі речі, як права людини. Є й особисті корисливі інтереси деяких людей. Колишні комуністичні країни, які пережили це на власному досвіді, тепер опинилися у дивній ситуації. Бо коли вони говорять про права людини та свободу слова, деякі колеги з Європейського Союзу дивляться на них ніби згори, що це не до місця і не до часу. Це, на мою думку, мало би вселяти занепокоєння.
– Складається враження, що західні уряди передовірили таку справу, як вимоги дотримання прав людини, міжурядовим організаціям, наприклад Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Наскільки ефективним є такий підхід, на Вашу думку?
– Будь-яка організація, що базується на консенсусі, буде тяжіти до спільного знаменника, а він у випадку демократії, виявився дуже низьким. Оскільки вони базуються на консенсусі, то достатньо одній країні накласти вето, і весь процес зупиняється. Так далеко не заїдеш. Особливо це стосується підрозділу ОБСЄ, що стежить за перебігом виборів. Ми бачимо постійний пресинг на цю організацію, щоб вона перестала цим займатися, їй погрожують скороченням коштів, якщо вона далі буде робити висновок, що вибори у деяких країнах проходять невільно і нечесно.
Що робити з цим, також важко сказати. Бо головна організація, що стежить за дотриманням прав людини, Рада Європи, є нормативною. Вона формували принципи, і якщо ти їх дотримувався, то все було в порядку, якщо ні, то ні. Тепер 6-7 років нею керують люди, які мають бізнесові інтереси в країнах, де немає демократії, і це призводить до сумнівних рішень.
(Прага – Київ)
