Ухвалена Міністерством оборони Концепція душпастирської опіки повинна розпочати законодавче оформлення діяльності священиків в армії. Це мусить забезпечити свободу віросповідання представникам різних релігій, зазначає Максим Васін, виконавчий директор громадської організації «Інститут релігійної свободи», яка брала участь у розробці міністерської концепції.
«Військовим священнослужителем, тобто капеланом, може бути священик, душпастир, імам – тобто представник будь-якої церкви чи релігійної організації, залежно від того, до якої конфесії належить військовослужбовець чи співробітник Збройних сил України, який потребує духовної опіки, – пояснює Васін. – Якщо ж у військових частинах не так багато вірян, що належать до його конфесії, священнослужитель може опікуватися кількома військовими частинами».
За словами представників Інституту релігійної свободи, це лише перший крок до офіційного створення в Україні інституту військового капеланства. А наступним кроком повинно стати напрацювання відповідних законів.
Сповідь – у кабінеті психолога
Неофіційно в Україні існують і так звані військові, і в’язничні, і медичні капелани, які діють на підставі закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Поки що це відбувалося індивідуально – із ініціативи самих церков.
Зокрема, сержант Олександр Табакар, що служить у Чернівецькій області, розповідає, що солдати їхньої військової частини мають змогу поспілкуватись із капеланом щотижня.
«А церкву як відвідувати? – дивується він. – На Пасху, наприклад, ми були в церкві, а так кожну неділю до нас приходять у частину. Проводять семінари, а хто має бажання, може просто підійти і з ними поговорити».
Для капелана виділяють приміщення, де він може поспілкуватися із військовослужбовцями, найчастіше це кабінет психолога у військовій частині, розповідає отець Любомир Яворський, заступник керівника департаменту Української греко-католицької церкви у справах душпастирства у силових структурах.
Він каже: звертаються до таких священиків із різних особистих питань. «У нас був капелан у миротворчому контингенті в Косові, і до нього прийшов офіцер і каже, мовляв, моя дружина хоче зі мною розлучитися, а я зараз є тут, що мені робити? Капелан спілкувався із його дружиною, і за посередництва капелана та сім’я збереглася», – розповідає священик.
За словами отця Любомира, у вересні представники релігійних конфесій мають намір провести семінар із вивчення міжнародного досвіду офіційного визнання капеланства. За основу української моделі учасники планують взяти одну із трьох іноземних моделей: польську, німецьку або американську.
«Військовим священнослужителем, тобто капеланом, може бути священик, душпастир, імам – тобто представник будь-якої церкви чи релігійної організації, залежно від того, до якої конфесії належить військовослужбовець чи співробітник Збройних сил України, який потребує духовної опіки, – пояснює Васін. – Якщо ж у військових частинах не так багато вірян, що належать до його конфесії, священнослужитель може опікуватися кількома військовими частинами».
За словами представників Інституту релігійної свободи, це лише перший крок до офіційного створення в Україні інституту військового капеланства. А наступним кроком повинно стати напрацювання відповідних законів.
Сповідь – у кабінеті психолога
Неофіційно в Україні існують і так звані військові, і в’язничні, і медичні капелани, які діють на підставі закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Поки що це відбувалося індивідуально – із ініціативи самих церков.
Зокрема, сержант Олександр Табакар, що служить у Чернівецькій області, розповідає, що солдати їхньої військової частини мають змогу поспілкуватись із капеланом щотижня.
«А церкву як відвідувати? – дивується він. – На Пасху, наприклад, ми були в церкві, а так кожну неділю до нас приходять у частину. Проводять семінари, а хто має бажання, може просто підійти і з ними поговорити».
Для капелана виділяють приміщення, де він може поспілкуватися із військовослужбовцями, найчастіше це кабінет психолога у військовій частині, розповідає отець Любомир Яворський, заступник керівника департаменту Української греко-католицької церкви у справах душпастирства у силових структурах.
Він каже: звертаються до таких священиків із різних особистих питань. «У нас був капелан у миротворчому контингенті в Косові, і до нього прийшов офіцер і каже, мовляв, моя дружина хоче зі мною розлучитися, а я зараз є тут, що мені робити? Капелан спілкувався із його дружиною, і за посередництва капелана та сім’я збереглася», – розповідає священик.
За словами отця Любомира, у вересні представники релігійних конфесій мають намір провести семінар із вивчення міжнародного досвіду офіційного визнання капеланства. За основу української моделі учасники планують взяти одну із трьох іноземних моделей: польську, німецьку або американську.
