У перебігу дебатів трьох робочих груп конференції стало ясно, що простих відповідей немає.
Її учасники мали цілком різні погляди на те, як мала б центральна косовська влада ставитися до численної сербської меншини, зосередженої в першу чергу на півночі Косова. Косовські серби переважно не визнають самопроголошеної незалежності Приштини і зберігають вірність Белградові.
Одні учасники вважають, що для Косова була б найкраща федеральна система, на кшталт тієї, яку запровадили в Боснії й Герцеґовині Дейтонські мирні угоди 1995 року, поділивши владу в тій країні між боснійськими сербами, хорватами й босняками.
Розподіл повноважень чи розподіл території
Такої позиції дотримується, наприклад, сербський аналітик і фахівець із проблем Косова Небойша Владисавлевич.
«Необхідні суттєві територіальні рішення, дуже радикальна територіальна автономія для меншини, яка, по суті, опинилася під загрозою її існуванню. Потрібен також певний різновид суверенітетів, що взаємно перекриваються. Тому я й кажу, що боснійсько-дейтонська модель придатна для косовського конфлікту вже зараз, бо вона надає меншині безпеку, самоврядування і також широкі зв’язки з Сербією. Водночас це принесе й розподіл владних повноважень між сербською й албанською громадами», – каже Небойша Владисавлевич.
Інші вважають, що практичнішим буде повний поділ. Це дало б можливість півночі Косова, де 90 відсотків мешканців становлять серби, возз’єднатися з власне Сербією, а решта території в такому разі перестала б викликати такі суперечки, і Белград тоді міг би й визнати Косово.
Косовські серби мають те, чого не мають албанці
Але експерт із косовських питань із Албанії, нині професор політології в Нью-Йоркському університеті Шінасі Рама каже, що такий розподіл дестабілізував би весь балканський регіон.
Адже косовські серби мають природних «старших братів», сербів у власне Сербії, а от косовські албанці зовсім не відчувають такої глибокої спорідненості з албанцями в Албанії й не поспішають покластися на них.
Тому, каже фахівець, повний поділ залишив би косовських сербів із несправедливою перевагою.
«Сербів Белград використовує, бо вони одержують повну підтримку, грошову допомогу. Вони мають структурну організацію, сербська еліта забезпечує їм керівництво на місцевому рівні, і так далі», – каже Шінасі Рама.
До міжнаціональної напруженості в Косові додається всеохопна нужденність. Безробіття не зменшується, під 45 (!) відсотків, рівні злочинності і самогубств усе зростають, корупція поширена всюди. Комунальні служби, такі, як прибирання сміття, практично не працюють – гори сміття лежать скрізь уздовж доріг.
У Косові серби стають ніби «привілейованими»
Минулого року косовська влада вимкнула електроенергію сотням албанців, які не платили за неї. А от до неплатників-сербів ставлення значно обережніше – їм електрику практично не вимикають, хоча багато з них, за повідомленнями, не платять уже роками.
Або ще такий приклад: уже понад рік, відколи влада косовських албанців проголосила свою незалежність від Сербії, працівники косовської поліції – серби не виходять на роботу, бо не визнають свого нового косовськоалбанського командування, – але щомісяця вони мають свою чималу на місцеві мірки зарплату в 200 євро, що є в Косові офіційною грошовою одиницею.
За такого становища чимало косовських албанців відчувають глибоку недовіру до своєї центральної влади в Приштині, звертає увагу соціолог і журналіст Анна ді Лелліо, яка багато років пропрацювала консультантом ООН у Косові.
Коли більшість починає відчувати, що меншина має привілеї, це стає небезпечно, застерігає вона.
«Якщо нещаслива меншина, проблему можна вирішити. Якщо ж нещаслива більшість, це стає небезпечно для меншини. Отож я більше непокоюся за сербську меншину, щоб її не почали вважати особливою й привілейованою. Ніхто в Косові не може рік не ходити на роботу й усе одно отримувати зарплату, а от серби можуть! Тепер албанці подумають, що серби привілейовані. Але це ж не так!» – наголошує Анна ді Лелліо.
(Прага – Київ)
Її учасники мали цілком різні погляди на те, як мала б центральна косовська влада ставитися до численної сербської меншини, зосередженої в першу чергу на півночі Косова. Косовські серби переважно не визнають самопроголошеної незалежності Приштини і зберігають вірність Белградові.
Одні учасники вважають, що для Косова була б найкраща федеральна система, на кшталт тієї, яку запровадили в Боснії й Герцеґовині Дейтонські мирні угоди 1995 року, поділивши владу в тій країні між боснійськими сербами, хорватами й босняками.
Розподіл повноважень чи розподіл території
Такої позиції дотримується, наприклад, сербський аналітик і фахівець із проблем Косова Небойша Владисавлевич.
«Необхідні суттєві територіальні рішення, дуже радикальна територіальна автономія для меншини, яка, по суті, опинилася під загрозою її існуванню. Потрібен також певний різновид суверенітетів, що взаємно перекриваються. Тому я й кажу, що боснійсько-дейтонська модель придатна для косовського конфлікту вже зараз, бо вона надає меншині безпеку, самоврядування і також широкі зв’язки з Сербією. Водночас це принесе й розподіл владних повноважень між сербською й албанською громадами», – каже Небойша Владисавлевич.
Інші вважають, що практичнішим буде повний поділ. Це дало б можливість півночі Косова, де 90 відсотків мешканців становлять серби, возз’єднатися з власне Сербією, а решта території в такому разі перестала б викликати такі суперечки, і Белград тоді міг би й визнати Косово.
Косовські серби мають те, чого не мають албанці
Але експерт із косовських питань із Албанії, нині професор політології в Нью-Йоркському університеті Шінасі Рама каже, що такий розподіл дестабілізував би весь балканський регіон.
Адже косовські серби мають природних «старших братів», сербів у власне Сербії, а от косовські албанці зовсім не відчувають такої глибокої спорідненості з албанцями в Албанії й не поспішають покластися на них.
Тому, каже фахівець, повний поділ залишив би косовських сербів із несправедливою перевагою.
«Сербів Белград використовує, бо вони одержують повну підтримку, грошову допомогу. Вони мають структурну організацію, сербська еліта забезпечує їм керівництво на місцевому рівні, і так далі», – каже Шінасі Рама.
До міжнаціональної напруженості в Косові додається всеохопна нужденність. Безробіття не зменшується, під 45 (!) відсотків, рівні злочинності і самогубств усе зростають, корупція поширена всюди. Комунальні служби, такі, як прибирання сміття, практично не працюють – гори сміття лежать скрізь уздовж доріг.
У Косові серби стають ніби «привілейованими»
Минулого року косовська влада вимкнула електроенергію сотням албанців, які не платили за неї. А от до неплатників-сербів ставлення значно обережніше – їм електрику практично не вимикають, хоча багато з них, за повідомленнями, не платять уже роками.
Або ще такий приклад: уже понад рік, відколи влада косовських албанців проголосила свою незалежність від Сербії, працівники косовської поліції – серби не виходять на роботу, бо не визнають свого нового косовськоалбанського командування, – але щомісяця вони мають свою чималу на місцеві мірки зарплату в 200 євро, що є в Косові офіційною грошовою одиницею.
За такого становища чимало косовських албанців відчувають глибоку недовіру до своєї центральної влади в Приштині, звертає увагу соціолог і журналіст Анна ді Лелліо, яка багато років пропрацювала консультантом ООН у Косові.
Коли більшість починає відчувати, що меншина має привілеї, це стає небезпечно, застерігає вона.
«Якщо нещаслива меншина, проблему можна вирішити. Якщо ж нещаслива більшість, це стає небезпечно для меншини. Отож я більше непокоюся за сербську меншину, щоб її не почали вважати особливою й привілейованою. Ніхто в Косові не може рік не ходити на роботу й усе одно отримувати зарплату, а от серби можуть! Тепер албанці подумають, що серби привілейовані. Але це ж не так!» – наголошує Анна ді Лелліо.
(Прага – Київ)
