Ікона Холмської Божої матері є перлиною збірки ікон музею Волинської ікони. Це єдина апостольська чудотворна ікона, яка залишилась в Україні. Унікальну пам’ятку візантійського мистецтва ХІ століття приписують перу євангеліста Луки. За переказами, вона потрапила спочатку до Києва разом з дружиною князя Володимира Анною, а появу її в Холмі пов’язують з іменем Данила Галицького. Про ікону розповідають дивні дива: коли Холм намагалися взяти ординці, люди виносили її з собору на пагорбі, й висота гори здавалася нападникам недосяжною – у паніці вони відступали. Все ж чужинські стріли зачепили реліквію.
Перебування ікони в Холмі було благодатним для місцевого люду, який відчував її покровительство. Коли страждала ікона – а це траплялося не раз – образ лежав під уламками собору, переправлявся через Буг, переховувався в монастирських підвалах від бомбардувань та НКВДистських рук – страждали й холмщаки. Під час Першої світової ікона зникла, і цей період збігається з руйнацією чотирьохсот православних церков Холмщини. Згодом Холмська Богоматір була віднайдена у Києві і повернута холмщакам за сприяння митрополита Іларіона (Огієнка). Однак незабаром знову загубилася...
Святиня страждала разом із людьми
Тоді ж і посилилися поневіряння холмщаків – розповідає голова Всеукраїнської організації «Конгрес українців Холмщини» Олександр Боровик, батька якого канонізувала Православна церква разом з іншими мученицьки загиблими під час українсько-польського міжетнічного конфлікту священиками Холмщини. Михайло Боровик покоїться у братній лісовій могилі неподалік рідного села Городиславичі. Трагедія сталася на Великдень рівно 55 років тому.
Те, що наприкінці 90-х ікону принесла до музею Волинської ікони донька священика Надія Коробчук, символічно. Як з’ясувалося, святиню переховали разом з нехитрими пожитками під час примусового переселення, ризикуючи життям, а потім не наважувались розкрити таємницю, боячись, що образ стане жертвою войовничих атеїстів. Нині ж відреставрована Холмська ікона перебуває у Волинському музеї.
Холмське коріння у волинській землі
Тим часом волинські холмщаки домоглися ухвалення в області Програми сприяння етнічним українцям, примусово виселеним із території Польщі. Один із її пунктів стосується спорудження у Луцьку храму Холмської ікони Божої Матері. Собор повинен містити елементи холмської церковної архітектури, яку майже повністю втрачено. Сама ікона лишиться в музеї, у храмі розмістять її точну копію і, за задумом, іще кілька десятків зразків іконопису Холмщини. Щойно в Луцьку почала працювати Церковна Рада цього храму.
«Волинські холмщаки» – це, на перший погляд, дивне словосполучення, що поєднує в собі дві історико-географічних назви, зрозуміле усім, хто знає про долю переселенців не з радянських підручників. Напередодні світлого Великодня люди, котрі волею обставин були змушені покинути рідні краї й всупереч волі радянських керівників оселилися поближче до західного кордону, щороку збираються докупи. Разом створюють холмські писанки, за кілька днів спільно святкуватимуть Великдень – традиційним фестивалем «Ти не згасла, зоре ясна», названим так за першим рядком Холмської пісні про Ікону Богоматері. Наприкінці квітня у Луцьку відбудеться міжнародна науково-дослідницька конференція за участю істориків з України й Польщі, а у травні - відкриття пам’ятника загиблим у селі Сагринь, що в Грубешівському повіті Республіки Польща.
«Тамтешній меморіальний комплекс майже завершений», – каже Микола Онуфрійчук, - Там невеликий меморіал – хрест центральний, дві стели з іменами загиблих українців. Треба дещо змінити в проекті, виготовляють центральну дошку, православні хрести, у травні будемо облаштовувати територію, садити дерева».
А от до майбутнього храму у Луцьку ходитимуть і волинські поляки. Бо вважають ікону святинею, яка об’єднує, а не роз’єднує сусідні народи.
(Луцьк–Київ-Прага)
Перебування ікони в Холмі було благодатним для місцевого люду, який відчував її покровительство. Коли страждала ікона – а це траплялося не раз – образ лежав під уламками собору, переправлявся через Буг, переховувався в монастирських підвалах від бомбардувань та НКВДистських рук – страждали й холмщаки. Під час Першої світової ікона зникла, і цей період збігається з руйнацією чотирьохсот православних церков Холмщини. Згодом Холмська Богоматір була віднайдена у Києві і повернута холмщакам за сприяння митрополита Іларіона (Огієнка). Однак незабаром знову загубилася...
Святиня страждала разом із людьми
Тоді ж і посилилися поневіряння холмщаків – розповідає голова Всеукраїнської організації «Конгрес українців Холмщини» Олександр Боровик, батька якого канонізувала Православна церква разом з іншими мученицьки загиблими під час українсько-польського міжетнічного конфлікту священиками Холмщини. Михайло Боровик покоїться у братній лісовій могилі неподалік рідного села Городиславичі. Трагедія сталася на Великдень рівно 55 років тому.
Те, що наприкінці 90-х ікону принесла до музею Волинської ікони донька священика Надія Коробчук, символічно. Як з’ясувалося, святиню переховали разом з нехитрими пожитками під час примусового переселення, ризикуючи життям, а потім не наважувались розкрити таємницю, боячись, що образ стане жертвою войовничих атеїстів. Нині ж відреставрована Холмська ікона перебуває у Волинському музеї.
Холмське коріння у волинській землі
Тим часом волинські холмщаки домоглися ухвалення в області Програми сприяння етнічним українцям, примусово виселеним із території Польщі. Один із її пунктів стосується спорудження у Луцьку храму Холмської ікони Божої Матері. Собор повинен містити елементи холмської церковної архітектури, яку майже повністю втрачено. Сама ікона лишиться в музеї, у храмі розмістять її точну копію і, за задумом, іще кілька десятків зразків іконопису Холмщини. Щойно в Луцьку почала працювати Церковна Рада цього храму.
«Волинські холмщаки» – це, на перший погляд, дивне словосполучення, що поєднує в собі дві історико-географічних назви, зрозуміле усім, хто знає про долю переселенців не з радянських підручників. Напередодні світлого Великодня люди, котрі волею обставин були змушені покинути рідні краї й всупереч волі радянських керівників оселилися поближче до західного кордону, щороку збираються докупи. Разом створюють холмські писанки, за кілька днів спільно святкуватимуть Великдень – традиційним фестивалем «Ти не згасла, зоре ясна», названим так за першим рядком Холмської пісні про Ікону Богоматері. Наприкінці квітня у Луцьку відбудеться міжнародна науково-дослідницька конференція за участю істориків з України й Польщі, а у травні - відкриття пам’ятника загиблим у селі Сагринь, що в Грубешівському повіті Республіки Польща.
«Тамтешній меморіальний комплекс майже завершений», – каже Микола Онуфрійчук, - Там невеликий меморіал – хрест центральний, дві стели з іменами загиблих українців. Треба дещо змінити в проекті, виготовляють центральну дошку, православні хрести, у травні будемо облаштовувати територію, садити дерева».
А от до майбутнього храму у Луцьку ходитимуть і волинські поляки. Бо вважають ікону святинею, яка об’єднує, а не роз’єднує сусідні народи.
(Луцьк–Київ-Прага)
