Він подивився програму про телебаченню, де 9-річна дівчинка зав’язала собі зашморг, і вирішив зробити так само. Він був також школярем, і йому здалось, що його життя таке ж, як у тої дівчинки. Не стало двох життів.
Такий випадок в Україні не одинокий. І за словами психологів, депресивний настрій людям, а особливо дітям, нерідко навіюють засоби масової інформації. За словами Уляни Лущик, доктора медичних наук, це може призвести до небезпечних наслідків: «На сьогоднішній день неможливо увімкнути жодного каналу. На перше місце скрізь виступає негатив, погано. Що це породжує? Песимізм, негативізм, страх перед майбутнім, психосоматика, тобто захворювання тіла людини внаслідок психологічного впливу негативу, і далі депресія, самогубство».
Така ж ситуація з висвітлюванням кризи в Україні, вважає директор громадської організації «Українська громада» Ігор Шевченко. В українській економіці нині немає настільки критичної ситуації, як сприймає кризу населення. За словами Ігоря Шевченка, медіа нехтують інтереси людей та держави.
Він згадує байку про жабенят, що борсались у сметані. Опустиш руки – потонеш, а працюватимеш - сметана перетвориться у масло і життя налагодиться, зазначає Ігор Шевченко: «Замість того, щоб ЗМІ казали: люди, гребіть, гребіть і вигребете, нас годують інформацією негативною, поглиблюють той депресивний стан, який зараз є в нашому суспільстві. Завдання ЗМІ – допомагати суспільству виходити з цього психологічного стану».
Ігор Шевченко пропонує журналістам уникати слова «криза». А ще - встановити своєрідний відсотковий поділ між позитивом і негативом. При цьому подавати більше позитивних новин.
Правдива інформація без психологічного впливу?
Ця позиція не знаходить підтримки у журналістів. Адже завдання ЗМІ – висвітлювати правдиву інформацію, а не займатись психологічним впливом. Один із керівників каналу СТБ Олексій Мустафін проти дискредитації місії засобів масової інформації: «Можна заборонити використовувати слово «криза», можна заборонити взагалі половину слів у словнику, але я не думаю, що це матиме серйозний вплив. Це природна реакція суспільства на те, що відбувається. Не дуже хочеться людям зізнаватися, що їм подобаються негативні новини. Хоча як показують рейтинги, людям це цікаво».
Свобода вибору та відсутність будь-якої цензури у ЗМІ – серед принципів журналістської роботи. Втім, деякі українські медіа присвоїли собі право визначати, що народ хоче бачити та чути.
Голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Василь Костицький вважає такий процес інформаційним необільшовизмом.
Пан Костицький проти цензури, хоча зазначає, що держава мовчати не може: «Мовчання держави – це був би злочин перед суспільством. Якщо ми отримуємо результати соціологічних досліджень, де 59,4% людей в Україні готові, щоб якісь елементи моральної цензури запроваджувати. Якщо школярі готові чинити негатив, порушувати закон, наслідуючи телегероїв, чи може держава тут мовчати?»
Це питання, очевидно, потребує дискусії. Можливо, громадської.
(Київ–Прага)
Такий випадок в Україні не одинокий. І за словами психологів, депресивний настрій людям, а особливо дітям, нерідко навіюють засоби масової інформації. За словами Уляни Лущик, доктора медичних наук, це може призвести до небезпечних наслідків: «На сьогоднішній день неможливо увімкнути жодного каналу. На перше місце скрізь виступає негатив, погано. Що це породжує? Песимізм, негативізм, страх перед майбутнім, психосоматика, тобто захворювання тіла людини внаслідок психологічного впливу негативу, і далі депресія, самогубство».
Така ж ситуація з висвітлюванням кризи в Україні, вважає директор громадської організації «Українська громада» Ігор Шевченко. В українській економіці нині немає настільки критичної ситуації, як сприймає кризу населення. За словами Ігоря Шевченка, медіа нехтують інтереси людей та держави.
Він згадує байку про жабенят, що борсались у сметані. Опустиш руки – потонеш, а працюватимеш - сметана перетвориться у масло і життя налагодиться, зазначає Ігор Шевченко: «Замість того, щоб ЗМІ казали: люди, гребіть, гребіть і вигребете, нас годують інформацією негативною, поглиблюють той депресивний стан, який зараз є в нашому суспільстві. Завдання ЗМІ – допомагати суспільству виходити з цього психологічного стану».
Ігор Шевченко пропонує журналістам уникати слова «криза». А ще - встановити своєрідний відсотковий поділ між позитивом і негативом. При цьому подавати більше позитивних новин.
Правдива інформація без психологічного впливу?
Ця позиція не знаходить підтримки у журналістів. Адже завдання ЗМІ – висвітлювати правдиву інформацію, а не займатись психологічним впливом. Один із керівників каналу СТБ Олексій Мустафін проти дискредитації місії засобів масової інформації: «Можна заборонити використовувати слово «криза», можна заборонити взагалі половину слів у словнику, але я не думаю, що це матиме серйозний вплив. Це природна реакція суспільства на те, що відбувається. Не дуже хочеться людям зізнаватися, що їм подобаються негативні новини. Хоча як показують рейтинги, людям це цікаво».
Свобода вибору та відсутність будь-якої цензури у ЗМІ – серед принципів журналістської роботи. Втім, деякі українські медіа присвоїли собі право визначати, що народ хоче бачити та чути.
Голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Василь Костицький вважає такий процес інформаційним необільшовизмом.
Пан Костицький проти цензури, хоча зазначає, що держава мовчати не може: «Мовчання держави – це був би злочин перед суспільством. Якщо ми отримуємо результати соціологічних досліджень, де 59,4% людей в Україні готові, щоб якісь елементи моральної цензури запроваджувати. Якщо школярі готові чинити негатив, порушувати закон, наслідуючи телегероїв, чи може держава тут мовчати?»
Це питання, очевидно, потребує дискусії. Можливо, громадської.
(Київ–Прага)
