Якщо у Оксани Ципелюк з Кам’янець-Подільського бабця полька, то у Наталі Широкової з Черкас польських коренів нема. В обох при навчанні в університеті польська мова є додатковою. Обом подобається, хоч і не з легких вона, каже Наталя.
«Найскладніше, мабуть, те, що вона схожа з українською і російською. Це найлегше і найскладніше одночасно, я б сказала».
Від регіонального до всеукраїнського рівня
Між Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника і польськими навчальними закладами співпраця давня. Насамперед завдяки спільній тематиці наукових досліджень. Приміром, вивчення творчості Станіслава Вінценза, польського дослідника гуцулів, чи розвідки про період коронації короля Данила Галицького (Холм, Дорогочин у Польщі).
П’ять років тому в університеті був створений Центр полоністики. Тоді ж почали проводити конкурси з польської орфографії. Спочатку були регіональні, на західні області. Останній – уже за участю майже двох десятків студентів з 10 вишів України – від Київського національного і «Могилянки» до Одеського, Житомирського, Львівського, Волинського та інших. Конкурсантам доводиться писати складний диктант, але суперництво чесне, – стверджує директор Центру полоністики, доцент кафедри слов’янських мов Олена Пелехата.
«Конкурс проводиться абсолютно прозоро, демократично. У нас перемагає той, хто сильніший. Журі абсолютно незалежне, ми запрошуємо представників польських вузів», – каже Олена Пелехата.
Кроки до зближення – через мову
Голова журі – проректор з питань організації та розвитку вищої професійної школи в Гожові Великопольському, професор Ельжбета Скорупська-Рачинська, яка підбирала текст диктанту, підтверджує його складність. Та наголошує, що значення такого конкурсу не лише навчальне. Куди важливіша його роль як культурної події і кроку до налагодження дружніх зв’язків між сусідніми народами.
«Ми мусимо пізнавати один одного – обидва народи, мусимо жити разом, а не відокремлено. І якщо українська молодь пізнає польські мову і культуру, то в такий спосіб пізнає наш народ і наші звичаї. А ми у той спосіб теж пізнаємо вас», – наголосила Ельжбета Скорупська-Рачинська.
Майже всі учасниці конкурсу бували в Польщі – переважно завдяки навчанню у вишах. Читають польську літературу і періодику. Люблять польську естраду і народні пісні. І хоча конкурс – це насамперед хвилювання, вже за годину після диктанту вони забуваються, а позитивних вражень багато. Член журі Раїса Сергєєва з Дипломатичної академії МЗС України зазначила: «Кожний конкурс для кожної дитини потрібний у житті. Це досвід перш за все».
А у Кракові вже традиційно проходять конкурси з української орфографії. Є намір провести у Любуському воєводстві конкурс української мови серед польських студентів, які мають українське коріння.
(Івано-Франківськ–Київ–Прага)
«Найскладніше, мабуть, те, що вона схожа з українською і російською. Це найлегше і найскладніше одночасно, я б сказала».
Від регіонального до всеукраїнського рівня
Між Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника і польськими навчальними закладами співпраця давня. Насамперед завдяки спільній тематиці наукових досліджень. Приміром, вивчення творчості Станіслава Вінценза, польського дослідника гуцулів, чи розвідки про період коронації короля Данила Галицького (Холм, Дорогочин у Польщі).
П’ять років тому в університеті був створений Центр полоністики. Тоді ж почали проводити конкурси з польської орфографії. Спочатку були регіональні, на західні області. Останній – уже за участю майже двох десятків студентів з 10 вишів України – від Київського національного і «Могилянки» до Одеського, Житомирського, Львівського, Волинського та інших. Конкурсантам доводиться писати складний диктант, але суперництво чесне, – стверджує директор Центру полоністики, доцент кафедри слов’янських мов Олена Пелехата.
«Конкурс проводиться абсолютно прозоро, демократично. У нас перемагає той, хто сильніший. Журі абсолютно незалежне, ми запрошуємо представників польських вузів», – каже Олена Пелехата.
Кроки до зближення – через мову
Голова журі – проректор з питань організації та розвитку вищої професійної школи в Гожові Великопольському, професор Ельжбета Скорупська-Рачинська, яка підбирала текст диктанту, підтверджує його складність. Та наголошує, що значення такого конкурсу не лише навчальне. Куди важливіша його роль як культурної події і кроку до налагодження дружніх зв’язків між сусідніми народами.
«Ми мусимо пізнавати один одного – обидва народи, мусимо жити разом, а не відокремлено. І якщо українська молодь пізнає польські мову і культуру, то в такий спосіб пізнає наш народ і наші звичаї. А ми у той спосіб теж пізнаємо вас», – наголосила Ельжбета Скорупська-Рачинська.
Майже всі учасниці конкурсу бували в Польщі – переважно завдяки навчанню у вишах. Читають польську літературу і періодику. Люблять польську естраду і народні пісні. І хоча конкурс – це насамперед хвилювання, вже за годину після диктанту вони забуваються, а позитивних вражень багато. Член журі Раїса Сергєєва з Дипломатичної академії МЗС України зазначила: «Кожний конкурс для кожної дитини потрібний у житті. Це досвід перш за все».
А у Кракові вже традиційно проходять конкурси з української орфографії. Є намір провести у Любуському воєводстві конкурс української мови серед польських студентів, які мають українське коріння.
(Івано-Франківськ–Київ–Прага)
