П’ята стаття – серце НАТО

П’ята стаття дослівно звучить так: «Сторони домовилися, що збройний напад на одну чи більше з них у Європі чи Північній Америці буде розцінено як напад всіх». Оборонний, чи військовий, союз, який часто називають «найуспішнішим в історії», насправді ніколи не проходив перевірку боєм. Для декого вже це є мірилом успіху.

П’яту ж статтю використали лише одного разу – після нападів на Сполучені Штати 11 вересня, на знак солідарності. Але Вашингтон звернувся за реальною підтримкою лише через два роки, коли почалася операція проти «Аль-Каїди» і талібів в Афганістані.

Обставини, за яких звернулися до П’ятої статті, свідчать про зміни, які відбулися за 60 років існування Північноатлантичного союзу та за майже 20 років після закінчення «холодної війни», говорить аналітик із римського Оборонного коледжу НАТО Карл-Гайнц Камп.

«У сьогоднішньому безпековому середовищі не завжди можна сказати, за яких обставин слід звертатися до П’ятої статті. Раніше все було ясно: коли перший солдат Варшавського пакту ступить на землю Західної Німеччини, факт нападу буде очевидний і потрібно застосовувати П’яту статтю», – каже дослідник.

Але з того часу, як розпався Радянський Союз, змінилася і природа загроз. Найяскравішим прикладом є Афганістан, який далеко від територій країн НАТО, але існування там джерела тероризму створює загрозу для всіх членів союзу. Як висловився німецький міністр оборони Петер Штрук ще в 2002 році, безпеку Німеччини охороняють і в афганських горах Гіндукуш.

Нові загрози включають і енергетичні війни, і напади на комп’ютерні системи країн-членів НАТО. Але і від традиційного погляду на П’яту статтю також не вдалося відійти.

Після розвалу Радянського Союзу в Північноатлантичному союзі виходили з того, що Європі, в широкому і вузькому розумінні, вже ніщо серйозно не загрожує. Але серпнева війна на Кавказі між Росією і Грузією, як висловився американський генерал Джон Краддок, який очолює сили НАТО в Європі, «довела помилковість такого припущення».

Суть П’ятої статті обговорять на саміті

Та чи в разі, коли дійсно настане потреба, країни НАТО стануть захищати одна одну? З огляду на русофільські настрої у невірності цьому принципові часто підозрюють Францію. Але французький експерт із паризької Фундації стратегічних досліджень Франсуа Айсбур категорично відкидає такі підозри.

«Це питання, в якому французи, навпаки, дуже близькі до східних європейців. Французи традиційно наголошували на значенні П’ятої статті, що не завжди подобалося американцям, які хотіли, щоб НАТО займалося різними речами по цілому світу, які часом не вписувалися у зміст П’ятої статті», – вважає французький оглядач.

На думку експертів, інтерпретація П’ятої статті у світлі нових загроз буде одним із головних питань ювілейного саміту НАТО, щоб і після 60 років існування Північноатлантичного союзу його головне завдання – колективна безпека – ні в кого не викликало сумнівів.

(Прага – Київ)