Національний природний парк «Прип’ять-Стохід» у поліському Зарічненському районі, регіональні ландшафтні парки Надслучанський під Березним та Дермансько-Мостиський під Острогом – три наймасштабніші детально досліджені біологами природні об’єкти Рівненщини. А ще чимало дрібніших заповідних територій, таких, як «Базальтові стовпи», урочище «Брище» чи «Бармаки», заказники та гідрологічні пам’ятки.
Кожна з них неповторна, стверджує науковий редактор проекту, доцент кафедри водогосподарської екології, гідрології і природокористування Юрій Грищенко. Як-ось так звана «Надслучанська Швейцарія», де віднайдені близько сотні рослин із «Червоної книги» (зокрема, азалія понтійська, котра, крім Рівненщини, росте тільки в горах Кавказу): «Де Случ прорізає кристалічний щит, тридцятиметрові скелі, там можна побачити і північні, і південні рослини, і там чудово співають птахи…».
Однак чимало заповідних об’єктів Рівненщини існують поки що на папері. Адже охорона цих унікальних водно-лісових територій не забезпечена.
«Немає в нас незабруднених лісів. Там або плівка, або пляшки – страшна картина. Уздовж дороги все викидають. Така ж ситуація і у віддалених місцях. Охорони як такої на більшості об’єктів немає. Ось сорок відсотків зазначених заповідних територій – це фактично формальність…» – констатує фахівець.
Знати, щоб зберегти
У цих місцях народилася «Олеся» російського письменника Олександра КупрінаСаме для того, щоб продемонструвати багатство, яке маємо і традиційно не цінуємо, та забезпечити природі краю належне ставлення й охорону, упродовж багатьох років проводили свої дослідження екологи, геологи, біологи й музейні працівники. Нині побачило світ перше видання, у якому зібрана інформація про природні багатства й особливості кожного району та міста Рівного.
Ініціатор проекту – голова ради Рівненського центру маркетингових досліджень, ректор Надслучанського інституту Тарас Микитин – розповідає, що під час поїздок по Рівненщині щоразу робив для себе відкриття.
Скажімо, меч-траву, яка, за легендою, зупинила ординців на шляху до Дерманя, або те, що найліпша для споживання вода в Тернопільській, Рівненській та Волинській областях б’є з джерела Святої Ганни у Дубенському районі.
Є знахідки й серед, здавалося б, звичних рослин, каже дослідник: «Ось тополя діаметром три метри. Я був вражений тим, що на сьогодні на території області є ще багато прекрасних місць і рослин, які не є заповідними. Мета нашої роботи – привернути до них увагу. Бо іноді ми краще знаємо, де Ніагарський водоспад, але чомусь ми не знаємо того, що є поряд із нами».
Проблеми і здобутки
Вивчаючи природні об’єкти, біологи спостерігали і явища, до яких варто прислухатися екологам – як, скажімо, поява у традиційно чистому Білому озері водоростей «хара аспера», котрі свідчать про початок забруднення водойми, розповідає заступник директора Рівненського природного заповідника Ніна Волошинова.
За її словами, відбувається й мінералізація води через діяльність людей, які приїжджають відпочити. «Потрібно вирішувати ці питання, роз’яснюючи, як поводитися на природно-заповідних об’єктах», – наголошує вона.
На жаль, більшість заповідних об’єктів не є екологічно стійкими, а природно-заповідна мережа районів недостатньо вивчена, констатують науковці.
Втім, їхня робота вже приносить перші конкретні плоди: за наполяганням екологів у Березнівському районі зібрані в контейнери усі непридатні для утилізації відходи, котрі залишилися після колишнього складування отрутохімікатів. Нині тут намагаються втілити міні-проекти переробки синтетичних відходів.
В Україні заповідні території займають менше від п’яти відсотків площ, у той час як у Європі в середньому – більше ніж 15 відсотків. Це аж ніяк не означає, що Україна має менше природних багатств – просто вони не обліковані, а відтак можуть зникнути в результаті людської діяльності.
На Рівненщині на одного мешканця припадає майже квадратний кілометр заповідних територій, а це вдвічі більше, ніж загалом по державі. Тому книга, котра вийшла за сприяння обласного управління охорони навколишнього природного середовища, саме на часі, стверджують біологи.
Вона надійде у всі бібліотеки області та, як сподіваються дослідники, допоможе достукатися до екологічної свідомості земляків і сприяти розвиткові в краї екологічного туризму.
(Рівне – Прага – Київ)
Кожна з них неповторна, стверджує науковий редактор проекту, доцент кафедри водогосподарської екології, гідрології і природокористування Юрій Грищенко. Як-ось так звана «Надслучанська Швейцарія», де віднайдені близько сотні рослин із «Червоної книги» (зокрема, азалія понтійська, котра, крім Рівненщини, росте тільки в горах Кавказу): «Де Случ прорізає кристалічний щит, тридцятиметрові скелі, там можна побачити і північні, і південні рослини, і там чудово співають птахи…».
Однак чимало заповідних об’єктів Рівненщини існують поки що на папері. Адже охорона цих унікальних водно-лісових територій не забезпечена.
«Немає в нас незабруднених лісів. Там або плівка, або пляшки – страшна картина. Уздовж дороги все викидають. Така ж ситуація і у віддалених місцях. Охорони як такої на більшості об’єктів немає. Ось сорок відсотків зазначених заповідних територій – це фактично формальність…» – констатує фахівець.
Знати, щоб зберегти
Ініціатор проекту – голова ради Рівненського центру маркетингових досліджень, ректор Надслучанського інституту Тарас Микитин – розповідає, що під час поїздок по Рівненщині щоразу робив для себе відкриття.
Скажімо, меч-траву, яка, за легендою, зупинила ординців на шляху до Дерманя, або те, що найліпша для споживання вода в Тернопільській, Рівненській та Волинській областях б’є з джерела Святої Ганни у Дубенському районі.
Є знахідки й серед, здавалося б, звичних рослин, каже дослідник: «Ось тополя діаметром три метри. Я був вражений тим, що на сьогодні на території області є ще багато прекрасних місць і рослин, які не є заповідними. Мета нашої роботи – привернути до них увагу. Бо іноді ми краще знаємо, де Ніагарський водоспад, але чомусь ми не знаємо того, що є поряд із нами».
Проблеми і здобутки
Вивчаючи природні об’єкти, біологи спостерігали і явища, до яких варто прислухатися екологам – як, скажімо, поява у традиційно чистому Білому озері водоростей «хара аспера», котрі свідчать про початок забруднення водойми, розповідає заступник директора Рівненського природного заповідника Ніна Волошинова.
За її словами, відбувається й мінералізація води через діяльність людей, які приїжджають відпочити. «Потрібно вирішувати ці питання, роз’яснюючи, як поводитися на природно-заповідних об’єктах», – наголошує вона.
На жаль, більшість заповідних об’єктів не є екологічно стійкими, а природно-заповідна мережа районів недостатньо вивчена, констатують науковці.
Втім, їхня робота вже приносить перші конкретні плоди: за наполяганням екологів у Березнівському районі зібрані в контейнери усі непридатні для утилізації відходи, котрі залишилися після колишнього складування отрутохімікатів. Нині тут намагаються втілити міні-проекти переробки синтетичних відходів.
В Україні заповідні території займають менше від п’яти відсотків площ, у той час як у Європі в середньому – більше ніж 15 відсотків. Це аж ніяк не означає, що Україна має менше природних багатств – просто вони не обліковані, а відтак можуть зникнути в результаті людської діяльності.
На Рівненщині на одного мешканця припадає майже квадратний кілометр заповідних територій, а це вдвічі більше, ніж загалом по державі. Тому книга, котра вийшла за сприяння обласного управління охорони навколишнього природного середовища, саме на часі, стверджують біологи.
Вона надійде у всі бібліотеки області та, як сподіваються дослідники, допоможе достукатися до екологічної свідомості земляків і сприяти розвиткові в краї екологічного туризму.
(Рівне – Прага – Київ)
