Німецька соціалістка і феміністка (є відомості, що у Цеткін був син і вона таки любила чоловіків) започаткувала Міжнародний жіночий день у Німеччині як пам’ять про протести швачок у США. Це був день боротьби за права жінок, які вимагали рівних можливостей з чоловіками: права на роботу і дітей, належну оплату праці і умови життя. Відтоді, за майже століття, що минуло, у житті українок мало що змінилось, особливо у кар’єрному зростанні.
Порушення прав жінок за віковою ознакою
Нині українську жінку, якщо вона має маленьку дитину, першою викреслюють зі списку претендентів на посаду. Як і ту, що неодружена – адже може вийти заміж і взяти декретну відпустку. У старших теж не має шансів добре працевлаштуватись, через нібито солідний вік, скажімо 40-55! Пригадаймо іншу практику США та прогресивних країн Європи… Там жінки і держсекретарі, і канцлери, яким не 20-25…
Власне за віковою ознакою діє команда нинішнього міського голови Львова Андрія Садового, коли підбирає нових «професіоналів»-чиновників. При формуванні команди жінки-кандидатки на якісь посади у мерії буцімто писали, неофіційно, «гарантійні листи», у яких зобов’язалися протягом найближчих чотирьох років не йти під вінець і не вагітніти.
Наразі ефективності роботи команди Андрія Садового у міській Ратуші львів’яни не вельми відчули, з огляду на численні комунальні негаразди і безробіття. А ще молода команда мера не дослуховуються до мудрих думок Зігмунда Фрейда і Сімони де Бовуар, що позбавлення родинного щастя сприяє неврозам, озлобленості і заздрості. А від цього, таки мало користі від праці.
Цікаво, що ще жодного разу за усю свою історію Львів так і не мав мера-жінки. Можливо тому у львівської безгосподарності виразно чоловіче обличчя – самовпевнене, брехливеньке і жінкозневажницьке.
Нині більшість львів’янок працюють на низькооплачуваних роботах. Найчастіше стоять за прилавками на базарах і в крамницях, у сніг, мороз, дощ, спеку. Їм на 8 березня теж, ймовірно, подарували квітку, а ще, можливо, чоловіки-покупці цього дня до них більш-менш увічливі.
Хамство і образа, на жаль, супроводжують, жінок щодня у їхньому повсякденному житті. Українським чоловікам відчутно бракує елементарного виховання у ставленні до жінки. Зрештою, кожна дитина, яка у майбутньому стає главою родини, є копією стосунків між батьком і матір’ю.
У пошуках чоловіків
Але ніхто з чоловіків не хоче зауважити, що саме жінки в Україні тягнуть важке життєве ярмо і є більш витривалі до усіх негараздів. Бо лише жінка може гарувати по18 годин за кордоном, відмовляти собі навіть у добрій їжі, присилати додому гроші, вивчати дітей і при цьому слухати телефоном щотижневі образи чоловіка. А через певний час з’ясувати, що причина тих образ не у ній, а в тому, що чоловік знайшов заміну і на важко зароблених дружиною грошах видає себе за джентльмена. Таких жіночих історій за кордоном я наслухалась десятки. Після такої душевної травми та образи жінки переважно стають сильнішими.
Однак саме українські чоловіки якоюсь мірою змусили своїх дружин податись на заробітки. Якби чоловіки були сильними і цінували свої родини, чи могли б вони допустити до такого безладу в державі, до такої влади, яка розбиває їхні сім’ї?
Якось Ліна Костенко зауважила в одному зі своїх виступів, що вона має великі сумніви, що в Україні взагалі є чоловіки, якщо вони навіть не здатні захистити свої родини від беззаконня.
Людям бракує любові і ніжності
Часом я дивуюся запалові та завзяттю Сімони де Бовуар, яка на восьми сотнях сторінок своєї книжки «Друга стать» розпинала чоловічий шовінізм, захищаючи честь і гідність жінки. Письменниця писала, що особливе становище жінки полягає в тому, що вона, будучи як і кожна людська істота вільною особистістю, робить вибір і невдовзі опиняється у світі, де чоловік накидає їй роль «іншої». Її намагаються перетворити на річ, спрямувати до іманентності. Оскільки її трансцендентальність постійно живила б у ній усвідомлення своєї достатності і суверенності. А коли жінці притаманні тверезість, шляхетність і свобода, то це сприяє розквіту прекрасних людських взаємин.
Далеко у Карпатах, на березі гірської річки Чорний Черемош, мешкає Мольфар (Михайло Ничай). Щодня до нього тягнеться вервиця людей, серед них найбільше жінок, переважно зі смутком в очах. Мольфар мені розповів, що найбільше людям бракує любові і ніжності від близьких людей. Жінки, позбавлені цих почуттів, нагадують духмяні квіти, які не пахнуть. І одного «дня другої статі» в році таки замало.
(Львів – Київ – Прага)
