Черговий урок патріотизму від поляків

На вшанування 65-х роковин від часу трагедії у Гуті Пеняцькій прийшли мешканці навколишніх сіл, прибула делегація з Польщі, у числі якої були вояки Армії Крайової і кілька свідків цієї каральної акції.

Приїхав із Вроцлава і Мирослав Бернацький разом зі своїми дітьми і мамою. Його рідні мешкали у селі Гута Пеняцька з давніх-давен. Мамі вдалося вижити у цій трагедії, але дідусь і бабуся пана Бернацького загинули, як і батьки його тата. Мама Мирослава Бернацького пам’ятала, де саме поховала останки своїх батьків і кілька років тому на цьому місці рідні встановили хрест. Щороку вони приїжджають на місце колишнього села.

«Мама і батько розповідали завжди нам про цю трагедію, і що їм вдалося втекти ще зовсім малими. Мама пам’ятає, що окрім німців у цій акції брали участь українці з сусіднього села Жарків. Ми знаємо, що у сусідніх селах ще мешкають наші рідні і вони називають себе вже українцями. Це була війна і вбивали один одного. Нам треба пам’ятати про загиблих, але будувати майбутнє і, щоб кордон було легко проїжджати в обидва боки для обох народів», – зазначив Мирослав Бернацький.

Чоловік не має ненависті у серці до тих, хто вбив його рідних, оскільки розуміє, що це була війна. Мама відчуває і переживає цей біль і трагедію по-іншому. Для Бернацьких дуже важливо, що на місці Гути Пеняцької є тепер пам’ятник.

Лех Качинський не звинуватив українців у трагедії

Протягом року зі шпальт та етерів польських ЗМІ не зникала тема трагедії в Гуті Пеняцькій і лунали постійні заяви, що у ній винні вояки дивізії СС «Галичина» і УПА. Ветерани Армії Крайової, чимало польських товариств очікували від президента Польщі, що у своїй промові на Львівщині він заявить, що поляки загинули від рук українських націоналістів.

Український науковець Микола Литвин каже, немає жодного польського, німецького, єврейського, українського архівного документу, який би стверджував причетність вояків УПА до цієї трагедії, а дивізія СС «Галичана» не могла бути, бо лише у цей час формувалась. Правда, у німецькій таємній поліції служили українці, зрештою у ній були і поляки, зауважив Микола Литвин. Гуту Пеняцьку спалили німецькі каральні загони після того, як 23 лютого 1944 долі в бою проти «польсько-більшовицьких відділів» загинули кілька німецьких поліцейських. 27 лютого карателі увійшли до села і наступного дня його спалили, зазначив історик.

Президент Лех Качинський не звинуватив жодним словом українців у цій каральній трагедії. Він наголосив, що уже ніколи «поляк і українець не стануть один проти одного». Також Лех Качинський заявив, що польська та українська сторони виступають проти оббріхування і фальшування історії і згадав численні польські села на території України, де загинули поляки і українські села в Польщі, де були замордовані українці.

Президента України закликали не брати участі у заходах

Чимало депутатів Львівської облради напередодні закликали Віктора Ющенка не брати участі у заходах в Гуті Пеняцькій, щоб тим самим не узаконювати позицію Інституту національної пам'яті Польщі і польських ЗМІ про те, що нібито українці винні у трагедії.

Промова українського Президента під час вшанування була імпровізованою. Віктор Ющенко не зачитав текст, який йому підготували. Він пояснив свою присутність у Гуті Пеняцькій тим, що і Президент Польщі Лех Качинський стояв поруч із ним у Павлокомі, коли вшановували роковини вбивства українців у роки війни на польських теренах.

Віктор Ющенко наголосив, що за радянського часу «було докладено багато зусиль, щоб між українцями та поляками у відносинах закріпилися стереотипи, що нав'язувалися комуністичними режимами». Обидва президенти у трагедії в історії українського і польського народів звинуватили два режими: нацистський і більшовицький.

У роки війни поляків та українців провокували на вбивства

Перед початком заходу представники ВО «Свободи» неподалік пам’ятника загиблим полякам провели свій мітинг і освятили хрест, встановлений на пам’ять 2 замордованих українців польськими вояками. Однак вони не переривали своїми вигуками виступів президентів, як це обіцяли напередодні.

По обидва боки українсько-польського кордону уже впорядковано по 15 місць загибелі українців і поляків. Хоча список таких місць доволі довгий. Надто багато людської крові було пролито в роки Другої світової війни, коли брат ішов на брата, а сусід на сусіда. Особливо великі трагедії відбувались на Волині. Люди, які мешкали поруч, допомагали один одному, одружувались, ходили в гості, не задумувались, хто поляк, а хто українець. Але часто ставалося так, що упродовж однієї доби ставали ворогами і йшли один проти одного зі зброєю. Такі протистояння зумисно були спровоковані різними силами і кожен переслідував власну мету за рахунок крові невинних людей.

Поляки вчать українців пам’ятати власну історію

Після відкриття польських військових поховань у Львові на Личаківському цвинтарі 4 роки тому, польська сторона більш прихильно ставиться до впорядкування місць загибелі українців на території Польщі. Між обома сусідніми державами підписана урядова угода, згідно з якою визначені місця які впорядковуватимуть на теренах України та Польщі.

Інститут Національної пам’яті Польщі працює дуже чітко і злагоджено, на всі проекти польський уряд виділяє фінансування і польські науковці цієї установи проводять великі публічні розмови довкола кожного місця загибелі українців на теренах України. Натомість українці здебільшого пригадують про сторінки кривавого минулого, коли поляки організовують черговий патріотичний захід за своїми загиблими земляками.

Ба більше, навіть у Львові, коли був відновлений польський «цвинтар орлят» на Личакові, далі скандалів справа так і не дійшла до побудови справді гідного і величного пам’ятника загиблим українським воякам.

(Львів – Київ – Прага)