Показово, що зараз майже не йдеться про покращення якості комунальних послуг. І це не дивно, бо пропорційно зростанню цін якість лише погіршується.
Днями Київська міська державна адміністрація визначила порядок роботи ЖЕКів із городянами, які мають борги за житлово-комунальні послуги. Згідно з розпорядженням КМДА, за наявності у власника житла або квартиронаймача боргу, що перевищує 3-місячні нарахування, ЖЕК повинен усно попередити боржника.
Якщо боржник у десятиденний термін не залагодив проблему, то має отримати вже письмове попередження. А через місяць ЖЕК повинен письмово повідомити його про внесення до реєстру боржників. Відмовитися отримати повідомлення не вдасться. Бо співробітники ЖЕКу складуть акт про відмову боржника одержати лист.
Після внесення боржника до реєстру ЖЕК уповноважений ужити заходів юридичного впливу для стягнення боргу. При цьому він може залучити до співпраці з вибивання боргів колекторську компанію. Після цього колектор може вживати всіх необхідних і дозволених чинним законодавством заходів, спрямованих на стягнення боргу в досудовому порядку (детальніше читайте тут http://ua.proua.com/news/2009/02/23/123140.html ).
Мерська лінія: Не ділом, а цифрою
Між тим багато мешканців столиці можуть виставити свій рахунок місцевій владі. Проте, якщо в комунальників є цілий арсенал і ще й колектори на підхваті, то кияни наразі безпомічні у боротьбі за свої права. Київська влада не може запропонувати механізмів контролю за належним виконанням послуг, за які вона збирається так старанно збирати гроші.
Хочу розповісти приклад, який, на жаль, є доволі типовим. Біля одного з парадних будинку на столичній вулиці Микільсько-Слобідській, 4б ще у жовтні минулого року розрили ділянку дороги. Невдовзі яму закопали, а дорогу збиралися знову заасфальтувати (навіть гору щебеню висипали).
Проте комунальники не квапилися. Через осінню погоду ділянка перед парадним перетворилася на суцільний бруд. Враховуючи, що ґрати для витирання взуття вкрали давно, весь цей бруд пішов до парадного, а відтак – до помешкань.
Почекавши місяць, автор цих рядків вирішив якось простимулювати комунальні служби до роботи. Адже я, як і решта мешканців, сплачую гроші, серед іншого, і за догляд за прибудинковою територією. От лише куди звернутися: до ЖЕКу, районної адміністрації, мерії?..
Тут зазначу, що київська міська влада через комунальні ЗМІ запропонувала один механізм – звертатися на гарячу лінію до мера Черновецького (номер телефона 051). Враховуючи, що роботу лінії персоналізовано (гаряча лінія не міськвиконкому, а самого мера Києва), вона б і справді мала б ефективно реагувати на звернення.
Тож у пошуку управи на комунальний безлад я й зателефонував 051. На тому кінці дроту мене уважно вислухали, подякували за дзвінок і повідомили номер, за яким зареєстрували моє звернення. А також пообіцяли виправити ситуацію.
Десь через тиждень мені зателефонували і поцікавилися, як просуваються справи. Проте під під’їздом нічого не змінилося. Десь через тиждень мені зателефонували вдруге і, з’ясувавши, що нічого не зроблено, порадили… зателефонувати до ЖЕКу або до райдаміністрації:
– Спитайте в них. Це ж вони повинні цим займатися… Але до нас ви також обов’язково телефонуйте.
– А для чого ж тоді вам телефонувати?!.
– (пауза) Ну, все одно – дзвоніть…
Нічим (!) не допомігши, працівники лінії радили неодмінно звертатися до них знову. Спочатку подумав, що на тому кінці дроту просто не дуже розумна людина.
Проте згодом зрозумів, у чому фінт. Адже мерська гаряча лінія, звітуючи про свою роботу, називає кількість звернень громадян. Ця цифра вочевидь і є мірилом турботливості міського голови.
Вчетверте зателефонував на мерську лінію сам – уже наприкінці грудня. Повідомив, що нічого не зроблено і в ЖЕКу нічого певного сказати не можуть. Цього разу відповіді не було. І навіть звернення не запропонували знову реєструвати, а наполягати я не став.
20 тисяч гривень – за халтуру
Скоро минає вже півроку, як ділянку перед парадним не заасфальтовано. За цей час щебінь трохи розтягли, щоб було зручніше паркуватися автам. Біля дверей парадного хтось кинув шматину для витирання взуття. А служба допомоги мера киянам встигла змінити номер телефону.
Підіб’ємо результат. Щомісяця мешканці кожного зі 108 помешкань (принаймні більшість із них) сплачували за «Послуги з утримання будинку та прибудинкових територій» (така стаття є в квитанції за комунальні послуги) приблизно 32–33 гривні. Отже, щомісяця вони сплачують близько 3,5 тисяч гривень (108 помешкань х 32,5 грн) – зокрема й за те, щоб ходити не по багнюці, а по асфальту.
За п’ять місяців мешканці сплатили понад 17 тисяч гривень за послугу, яку отримують у далеко не повному обсязі (це дуже м’яко кажучи). Запропоновані мером механізми контролю за ситуацією – не працюють. Тож скоро плата за ерзац-послугу становитиме вже понад 20 тисяч гривень.
За такі гроші можна було б навести взірцевий лад на невеличкій ділянці. Не лише заасфальтувати, а викласти її бруківкою. Проте комунальники безсоромно беруть гроші за ненадану послугу. А тепер ще й збираються вибивати ці гроші за допомогою колекторів.
Ми самі їх «розбестили»
Треба визнати, що влада на найвищому рівні зробила все, щоб ускладнити простим людям відстоювання своїх комунальних інтересів. Скажімо, раніше багато хто з мешканців будинку знав свого депутата райради. Натомість тепер мало хто знає розклад сил у райраді. Вибори за партійними списками пояснювали необхідністю політичної структуризації суспільства. Важко зрозуміти, навіщо ця структуризація потрібна на районно-комунальному рівні.
По суті, зараз єдиний реальний спосіб покращити стан комунальних справ – вибори: строкові або дострокові. Тоді щось ремонтується, встановлюється і таке інше.
Утім, треба визнати: насамперед ми самі винні в тому, що сплачуємо за ненадані послуги. Байдужість, неготовність відстоювати свої права – прямий шлях до того, що влада не зважатиме на інтереси людей, дуритиме їх, буде ставитися до виборця без поваги.
За нинішніх умов треба самим винаходити ефективні засоби боротьби за свої права. Нещодавно ми боролися на макрорівні – вважали, що треба обрати «правильного» президента, як усе почне налагоджуватися. Тепер треба генеральну битву розбити на безліч малих сутичок. І за таких умов лише самоорганізація громадян може вплинути на владу.
(Київ – Прага)
Днями Київська міська державна адміністрація визначила порядок роботи ЖЕКів із городянами, які мають борги за житлово-комунальні послуги. Згідно з розпорядженням КМДА, за наявності у власника житла або квартиронаймача боргу, що перевищує 3-місячні нарахування, ЖЕК повинен усно попередити боржника.
Якщо боржник у десятиденний термін не залагодив проблему, то має отримати вже письмове попередження. А через місяць ЖЕК повинен письмово повідомити його про внесення до реєстру боржників. Відмовитися отримати повідомлення не вдасться. Бо співробітники ЖЕКу складуть акт про відмову боржника одержати лист.
Після внесення боржника до реєстру ЖЕК уповноважений ужити заходів юридичного впливу для стягнення боргу. При цьому він може залучити до співпраці з вибивання боргів колекторську компанію. Після цього колектор може вживати всіх необхідних і дозволених чинним законодавством заходів, спрямованих на стягнення боргу в досудовому порядку (детальніше читайте тут http://ua.proua.com/news/2009/02/23/123140.html ).
Мерська лінія: Не ділом, а цифрою
Між тим багато мешканців столиці можуть виставити свій рахунок місцевій владі. Проте, якщо в комунальників є цілий арсенал і ще й колектори на підхваті, то кияни наразі безпомічні у боротьбі за свої права. Київська влада не може запропонувати механізмів контролю за належним виконанням послуг, за які вона збирається так старанно збирати гроші.
Хочу розповісти приклад, який, на жаль, є доволі типовим. Біля одного з парадних будинку на столичній вулиці Микільсько-Слобідській, 4б ще у жовтні минулого року розрили ділянку дороги. Невдовзі яму закопали, а дорогу збиралися знову заасфальтувати (навіть гору щебеню висипали).
Проте комунальники не квапилися. Через осінню погоду ділянка перед парадним перетворилася на суцільний бруд. Враховуючи, що ґрати для витирання взуття вкрали давно, весь цей бруд пішов до парадного, а відтак – до помешкань.
Почекавши місяць, автор цих рядків вирішив якось простимулювати комунальні служби до роботи. Адже я, як і решта мешканців, сплачую гроші, серед іншого, і за догляд за прибудинковою територією. От лише куди звернутися: до ЖЕКу, районної адміністрації, мерії?..
Тут зазначу, що київська міська влада через комунальні ЗМІ запропонувала один механізм – звертатися на гарячу лінію до мера Черновецького (номер телефона 051). Враховуючи, що роботу лінії персоналізовано (гаряча лінія не міськвиконкому, а самого мера Києва), вона б і справді мала б ефективно реагувати на звернення.
Тож у пошуку управи на комунальний безлад я й зателефонував 051. На тому кінці дроту мене уважно вислухали, подякували за дзвінок і повідомили номер, за яким зареєстрували моє звернення. А також пообіцяли виправити ситуацію.
Десь через тиждень мені зателефонували і поцікавилися, як просуваються справи. Проте під під’їздом нічого не змінилося. Десь через тиждень мені зателефонували вдруге і, з’ясувавши, що нічого не зроблено, порадили… зателефонувати до ЖЕКу або до райдаміністрації:
– Спитайте в них. Це ж вони повинні цим займатися… Але до нас ви також обов’язково телефонуйте.
– А для чого ж тоді вам телефонувати?!.
– (пауза) Ну, все одно – дзвоніть…
Нічим (!) не допомігши, працівники лінії радили неодмінно звертатися до них знову. Спочатку подумав, що на тому кінці дроту просто не дуже розумна людина.
Проте згодом зрозумів, у чому фінт. Адже мерська гаряча лінія, звітуючи про свою роботу, називає кількість звернень громадян. Ця цифра вочевидь і є мірилом турботливості міського голови.
Вчетверте зателефонував на мерську лінію сам – уже наприкінці грудня. Повідомив, що нічого не зроблено і в ЖЕКу нічого певного сказати не можуть. Цього разу відповіді не було. І навіть звернення не запропонували знову реєструвати, а наполягати я не став.
20 тисяч гривень – за халтуру
Скоро минає вже півроку, як ділянку перед парадним не заасфальтовано. За цей час щебінь трохи розтягли, щоб було зручніше паркуватися автам. Біля дверей парадного хтось кинув шматину для витирання взуття. А служба допомоги мера киянам встигла змінити номер телефону.
Підіб’ємо результат. Щомісяця мешканці кожного зі 108 помешкань (принаймні більшість із них) сплачували за «Послуги з утримання будинку та прибудинкових територій» (така стаття є в квитанції за комунальні послуги) приблизно 32–33 гривні. Отже, щомісяця вони сплачують близько 3,5 тисяч гривень (108 помешкань х 32,5 грн) – зокрема й за те, щоб ходити не по багнюці, а по асфальту.
За п’ять місяців мешканці сплатили понад 17 тисяч гривень за послугу, яку отримують у далеко не повному обсязі (це дуже м’яко кажучи). Запропоновані мером механізми контролю за ситуацією – не працюють. Тож скоро плата за ерзац-послугу становитиме вже понад 20 тисяч гривень.
За такі гроші можна було б навести взірцевий лад на невеличкій ділянці. Не лише заасфальтувати, а викласти її бруківкою. Проте комунальники безсоромно беруть гроші за ненадану послугу. А тепер ще й збираються вибивати ці гроші за допомогою колекторів.
Ми самі їх «розбестили»
Треба визнати, що влада на найвищому рівні зробила все, щоб ускладнити простим людям відстоювання своїх комунальних інтересів. Скажімо, раніше багато хто з мешканців будинку знав свого депутата райради. Натомість тепер мало хто знає розклад сил у райраді. Вибори за партійними списками пояснювали необхідністю політичної структуризації суспільства. Важко зрозуміти, навіщо ця структуризація потрібна на районно-комунальному рівні.
По суті, зараз єдиний реальний спосіб покращити стан комунальних справ – вибори: строкові або дострокові. Тоді щось ремонтується, встановлюється і таке інше.
Утім, треба визнати: насамперед ми самі винні в тому, що сплачуємо за ненадані послуги. Байдужість, неготовність відстоювати свої права – прямий шлях до того, що влада не зважатиме на інтереси людей, дуритиме їх, буде ставитися до виборця без поваги.
За нинішніх умов треба самим винаходити ефективні засоби боротьби за свої права. Нещодавно ми боролися на макрорівні – вважали, що треба обрати «правильного» президента, як усе почне налагоджуватися. Тепер треба генеральну битву розбити на безліч малих сутичок. І за таких умов лише самоорганізація громадян може вплинути на владу.
(Київ – Прага)
