Що не європейська газета, то й наголошування про загрозу Росії щодо України. Навіть, здавалося б, таке питання, як міжнародний газотранспортний консорціум за участі ЄС, Росії та України – і тут виникають питання: чому Київ так неохоче веде мову про, мовляв, конче необхідні для нього гроші для модернізації газотранспортної системи України?
Австрійська «Ді Прессе» доходить висновку, що в Києві бояться контролю з боку «Газпрому», який виявляє чи не найбільший інтерес до заволодіння українською транзитною трубою та й усією ГТС. Чи не натякає газета при цьому, що головні країни ЄС, на кшталт Німеччини, хочуть тут підіграти Росії за рахунок України та її труби? Адже одним із ініціаторів такого міжнародного консорціуму був колишній канцлер Німеччини Ґергард Шредер, який працює сьогодні на російський «Газпром».
Лондонську «Дейлі Телеґраф» хвилює не лише загроза дефолту в Україні, а й надзвичайно тривожна політична ситуація. Газета наводить слова голови Європейського банку реконструкції і розвитку Томаса Мірова, який закликає Київ, щоб «українська влада вжила сприятливих комплексних заходів, бо це є сувора необхідність». Газета також застерігає, що «політичні ризики в Україні величезні. У державі нараховується велика російська меншина, більшість представників якої живуть в областях поблизу кордону з Росією, що відкриває Кремлеві двері для втручання, якщо криза викличе соціальні заворушення».
Лондонський «Економіст» також наголошує, що внутрішній мир вкрай необхідний для України і «не лише про людське око».
А швейцарська «Ноє Цюрхер Цайтунґ» запитує: що б це значило – нівелювання курсу Вашингтона щодо України? – і цитує при цьому слова міністра оборони США Роберта Ґейтса, коли він сказав днями у польському Кракові на саміті НАТО, що «перед Україною ще довга дорога до НАТО». При цьому, як наголошує газета, до цього часу США виступали за якнайшвидше включення цієї колишньої республіки СРСР до Північноатлантичного союзу. Газета також цитує Генерального секретаря НАТО про те, що для України є нині небезпечною ситуація в Збройних Силах, які необхідно оперативно модернізувати. Разом із тим «Ноє Цюрхер Цайтунґ» наголошує, що США і НАТО посилають усе сильніші сигнали примирення з Москвою, і 5 березня саміт НАТО на рівні міністрів закордонних справ розгляне питання про відновлення широкого діалогу з Москвою.
До цього додається дуже загрозливий тон висловлювання Збіґнева Бжезинського, здавалося б, великого друга України, для польського варіанту «Ньюзвік», де він сказав про прямі загрози для України: «Оцінки песимістичні. Я не хочу накликати біди, але до певної міри побоювання цілком виправдані. Зрештою, складно брати активну участь у майбутньому України, якщо самі українці виявляються неспроможними порозумітися для захисту власної незалежності». І далі Бжезинський додав: «Україна – це дуже важлива країна для майбутнього Росії. Якщо вона піде в напрямку Заходу, Росія з часом муситиме також до нього наблизитися вже не як імперіалістична країна. Тому питання України таке важливе для євразійського контексту. Звичайно, це не означає, що коли хтось не готовий послідовно діяти в інтересах власної незалежності, то це можна зробити замість нього. Якби у Польщі забракло такого ставлення після 1990 року, вона не була б ані в НАТО, ані в Європейському Союзі».
(Прага – Київ)
Австрійська «Ді Прессе» доходить висновку, що в Києві бояться контролю з боку «Газпрому», який виявляє чи не найбільший інтерес до заволодіння українською транзитною трубою та й усією ГТС. Чи не натякає газета при цьому, що головні країни ЄС, на кшталт Німеччини, хочуть тут підіграти Росії за рахунок України та її труби? Адже одним із ініціаторів такого міжнародного консорціуму був колишній канцлер Німеччини Ґергард Шредер, який працює сьогодні на російський «Газпром».
Лондонську «Дейлі Телеґраф» хвилює не лише загроза дефолту в Україні, а й надзвичайно тривожна політична ситуація. Газета наводить слова голови Європейського банку реконструкції і розвитку Томаса Мірова, який закликає Київ, щоб «українська влада вжила сприятливих комплексних заходів, бо це є сувора необхідність». Газета також застерігає, що «політичні ризики в Україні величезні. У державі нараховується велика російська меншина, більшість представників якої живуть в областях поблизу кордону з Росією, що відкриває Кремлеві двері для втручання, якщо криза викличе соціальні заворушення».
Лондонський «Економіст» також наголошує, що внутрішній мир вкрай необхідний для України і «не лише про людське око».
А швейцарська «Ноє Цюрхер Цайтунґ» запитує: що б це значило – нівелювання курсу Вашингтона щодо України? – і цитує при цьому слова міністра оборони США Роберта Ґейтса, коли він сказав днями у польському Кракові на саміті НАТО, що «перед Україною ще довга дорога до НАТО». При цьому, як наголошує газета, до цього часу США виступали за якнайшвидше включення цієї колишньої республіки СРСР до Північноатлантичного союзу. Газета також цитує Генерального секретаря НАТО про те, що для України є нині небезпечною ситуація в Збройних Силах, які необхідно оперативно модернізувати. Разом із тим «Ноє Цюрхер Цайтунґ» наголошує, що США і НАТО посилають усе сильніші сигнали примирення з Москвою, і 5 березня саміт НАТО на рівні міністрів закордонних справ розгляне питання про відновлення широкого діалогу з Москвою.
До цього додається дуже загрозливий тон висловлювання Збіґнева Бжезинського, здавалося б, великого друга України, для польського варіанту «Ньюзвік», де він сказав про прямі загрози для України: «Оцінки песимістичні. Я не хочу накликати біди, але до певної міри побоювання цілком виправдані. Зрештою, складно брати активну участь у майбутньому України, якщо самі українці виявляються неспроможними порозумітися для захисту власної незалежності». І далі Бжезинський додав: «Україна – це дуже важлива країна для майбутнього Росії. Якщо вона піде в напрямку Заходу, Росія з часом муситиме також до нього наблизитися вже не як імперіалістична країна. Тому питання України таке важливе для євразійського контексту. Звичайно, це не означає, що коли хтось не готовий послідовно діяти в інтересах власної незалежності, то це можна зробити замість нього. Якби у Польщі забракло такого ставлення після 1990 року, вона не була б ані в НАТО, ані в Європейському Союзі».
(Прага – Київ)
