(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Роман Скрипін: Криза може серйозно змінити політичний ландшафт країни, вивести у фаворити наступних парламентських виборів цілком нові сили. Але визначальним фактором будуть зовсім не адекватні, обґрунтовані та зважені гасла, а запит невдоволених.
Те, що Україна пасе задніх в економічному розвитку Європи, не є таємницею. Існуюча політична еліта та претенденти на високі посади зловживали безмірною довірою виборця, злочинно не проводячи в Україні непопулярних, але вкрай необхідних реформ.
Тепер часу на модернізацію української економіки геть не лишається. Економічна скрута віддає «прапор популізму» маргінесу.
Але можливий і оптимістичний сценарій, можливий за умови спрацювання мудрості української політичної нації. Прецеденти мали місце, на щастя, в новітній історії…
Пані Балакірєва, якщо Ви проводили соціологічні дослідження, то хотілося б знати, які є настрої у суспільстві та очікування, настрої стосовно протестних певних речей та очікування на тих, хто може це вирішити?
Ольга Балакірєва: На сьогодні поглиблення фінансово-економічної кризи і політична криза спричиняють перш за все високий рівень недовіри до влади і до практично всіх соціальних інституцій. Це спричиняє в свою чергу соціальну напругу в українському суспільстві.
Сьогодні є різні оцінки. Я хочу користуватися не лише нашими результатами досліджень, а й наших колег. За різними оцінками, можна сказати, що особисто готові взяти участь в громадянських протестних діях від 30% до 50%.
Насправді ця кількість вже перебільшує частину тих, хто не збирається брати в них участь. А якщо додати те, що чверть населення сьогодні каже, що ми подивимося, тобто вони ще не визначилися, залежно від того, як буде розгортатися ситуація, то можна сказати, що більше половини, тобто 60-70% за певних умов можуть дійсно вдатися до різних акцій протесту.
Але я хочу додати й певну оптимістичну нотку таку, що в суспільстві все ж таки зберігається прагнення порядку, миру, злагоди. І ця частина сьогодні привалює над протилежною точкою зору тих, хто вважає, що потрібно активно протестувати проти погіршення умов життя.
Це означає, що є суттєвий виклик до влади. У період кризи діяльність влади має бути цілеспрямованою, дієвою, проте максимально прозорою.
Тобто, ці механізми залучення громадянського суспільства, представників громадян до ухвалення будь-яких рішень, до обговорення нехай непопулярних дій, але роз’яснення їх, щоб це було схвалено населенням, то це сьогодні є, на мою думку, ключовий аспект, який може бути тим самим бар’єром, можливо, до неконтрольованих дій з боку агресивно настроєних політичних сил, які хочуть сьогодні на цій хвилі набути собі певний політичний капітал.
- Пані Балакрєва, які рейтинги яких політичних сил, якщо, скажімо, взяти парламентських, то хто сьогодні втрачає, а хто сьогодні здобуває, і позапарламентських? От, зокрема, якщо говорити про ПСПУ Вітренко та «Свободу» Тягнибока.
Ольга Балакирєва: Вона має свої 3% і не більше. Тобто, на сьогоднішній день її сила практично на національному рівні не втратила і не набула нічого.
- Що там з рейтингами «Свободи»?
Ольга Балакірєва: Всі ключові наші політичні сили практично всі втрачають. Сьогодні втрачають всі політичні сили парламентські…
- В тому числі Партія регіонів, і комуністи?
Ольга Балакірєва: І Партія регіонів, і комуністи сьогодні почали втрачати, хоча в них був трошки підйом восени. Зараз вони теж почали втрачати.
- Може, це любовні походеньки лідера. Я ж не знаю там, що на це впливає.
Ольга Балакирева: Якщо говорити про лідерів, то це Парія регіонів і БЮТ. Найбільш суттєво втратила із парламентських сил НУНС. Вони найбільшою мірою втратили.
- А здобуває хто все ж таки?
Ольга Балакирева: Я практично не можу назвати сьогодні жодну політичну силу, яка здобувала б.
Ви розумієте, частина людей, які розчарувалися в тих силах, котрі вони підтримували, вони починають певною мірою себе шукати, тобто випливають певні політичні сили, які мають 1%, 2%. Але зростає частка тих, хто не визначилися, хто нікому не вірить, і частка тих, хто не збирається взагалі йти на вибори.
Але тривалий час до цього періоду ситуація буде змінюватися досить динамічно.
- Пане Биченко, ми почули, що все ж таки більшість населення прагне порядку, миру та злагоди.
Ваш аналітика базується, очевидно, на цих дослідженнях. Це про які тенденції свідчить, про те, що в нас є перспектива анархії та неконтрольованих соціальних страйків чи все ж таки є ще певний запас міцності у суспільстві?
Андрій Биченко:
Андрій БиченкоУ принципі, я з цими цифрами погоджуюся, хоча ми, скажімо, в цьому році цифр не мали. Але враховуючи, можливо, динаміку і те, що ми мали в грудні, я схильний вірити цим цифрам.
Що це значить? На моє переконання, ми маємо таку ситуацію, коли протестний потенціал в суспільстві дійсно дуже високий. Проте я не думаю, що якісь політичній силі, незалежно від того, це велика політична сила чи маргінальна якась політична сила, чи радикальна, вдасться найближчим часом у всякому разі очолити цей процес, тому що політики думають у таких параметрах: опозиція - коаліція, парламентські політичні сили - позапарламентські політичні сили.
У народі все більше починаються думки протиставлення « влада (тобто весь політикум, вся політична еліта, навіть економічна еліта) проти народу». Тому я не думаю, що якась політична сила зможе дуже серйозно найближчим часом скористатися цією ситуацією.
Вибух соціальний найближчим часом, я думаю, навряд чи можна очікувати, тому що за умови, коли дійсно довіра до всіх є дуже низькою, навряд чи за якимись політиками або профспілками підуть багато людей.
Самоорганізація людей, які мають протестні настрої, вона вимагає значного часу…
- І, можливо, рівня довіри, що важливо.
Андрій Биченко: Рівня довіри, звичайно. До ватажків…
- Пане Хмелько, які є очікування у суспільстві, які є настрої стосовно довіри-недовіри певних політичних сил або очікування на якихось лідерів нових, які можуть повести за собою суспільство?
Валерій Хмелько: Стосовно лідерів у нас ніяких даних немає. Але стосовно того, якою мірою готові до соціального протесту і в яких формах, то ми якраз нещодавно провели таке опитування. Я встиг подивитися, наскільки ситуація відрізняється від відомої ситуації кінця листопада-початку грудня 2004 року.
Так от, якщо тоді (в 2004 році) не готовими були брати участь у різних формах протесту третина, 33%, зараз поки що 51%, тобто половина…
- Яка різна соціологія. У пані Балакиревої від 30 до 50% готові брати, а у Вас 33%.
Валерій Хмелько: А готові брати 49%. Точніше 41%, бо 8% вагаються дати відповідь на це. Тобто, готові брати 41%, а не готові брати 51%.
Валерій ХмелькоТак от, на початку грудня 2004 року готові були взяти участь 58%, а не готових тільки 33%.
Тобто, потенціал в цілому, якщо брати різні форми, зараз дещо нижчий, він не такий, як тоді, коли, Ви пам’ятаєте, які були збурення.
Але коли ми дивимося по різних формах і по різних регіонах, то ситуація суттєво відрізняється все-таки, тому що на сьогодні брати участь у несанкціонованих мітингах і демонстраціях вдвічі більше охочих. Хоча їх небагато – 4%. Але тоді було 2%. У цілому по Україні. А зараз їх майже 4%.
Далі. У санкціонованих приблизно той же самий рівень, хоча тоді він був вище. Але вище був в основному за рахунок західного регіону. Там 31% готові були брати участь взагалі в мітингах і демонстраціях. А в цілому в різних формах 35%.
Зараз західних регіон не відрізняється такою активністю. Готовність брати участь у різних формах - це тільки 17-18%. А в цілому по Україні це 20%.
І регіони в цьому відношення мало відрізняються. Взагалі-то найбільший рівень відносної готовності брати участь сьогодні це все-таки південний регіон в різних формах. Хоча він не дуже сильно відрізняється від інших.
Скажімо, в загрозі страйком від 7% на півдні до 3,5% в східному регіонів, в західному регіоні 5%. Участь реально в страйках готові вже брати, не просто загрожувати, а брати участь в страйках, то найбільша готовність у західному регіоні. 9-10% вже готові страйкувати.
До речі, коли ми запитали про те, скільки людей втратили роботу за останні 3 місяці, то в усіх регіонах ситуація майже однакова: 11 з десятими, плюс-мінус декілька десятих в усіх чотирьох регіонах. Але от готовність страйкувати вже найвища в західному регіоні і в південному регіоні…
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Роман Скрипін: Криза може серйозно змінити політичний ландшафт країни, вивести у фаворити наступних парламентських виборів цілком нові сили. Але визначальним фактором будуть зовсім не адекватні, обґрунтовані та зважені гасла, а запит невдоволених.
Те, що Україна пасе задніх в економічному розвитку Європи, не є таємницею. Існуюча політична еліта та претенденти на високі посади зловживали безмірною довірою виборця, злочинно не проводячи в Україні непопулярних, але вкрай необхідних реформ.
Тепер часу на модернізацію української економіки геть не лишається. Економічна скрута віддає «прапор популізму» маргінесу.
Але можливий і оптимістичний сценарій, можливий за умови спрацювання мудрості української політичної нації. Прецеденти мали місце, на щастя, в новітній історії…
Пані Балакірєва, якщо Ви проводили соціологічні дослідження, то хотілося б знати, які є настрої у суспільстві та очікування, настрої стосовно протестних певних речей та очікування на тих, хто може це вирішити?
Ольга Балакірєва: На сьогодні поглиблення фінансово-економічної кризи і політична криза спричиняють перш за все високий рівень недовіри до влади і до практично всіх соціальних інституцій. Це спричиняє в свою чергу соціальну напругу в українському суспільстві.
Сьогодні є різні оцінки. Я хочу користуватися не лише нашими результатами досліджень, а й наших колег. За різними оцінками, можна сказати, що особисто готові взяти участь в громадянських протестних діях від 30% до 50%.
Насправді ця кількість вже перебільшує частину тих, хто не збирається брати в них участь. А якщо додати те, що чверть населення сьогодні каже, що ми подивимося, тобто вони ще не визначилися, залежно від того, як буде розгортатися ситуація, то можна сказати, що більше половини, тобто 60-70% за певних умов можуть дійсно вдатися до різних акцій протесту.
Але я хочу додати й певну оптимістичну нотку таку, що в суспільстві все ж таки зберігається прагнення порядку, миру, злагоди. І ця частина сьогодні привалює над протилежною точкою зору тих, хто вважає, що потрібно активно протестувати проти погіршення умов життя.
Це означає, що є суттєвий виклик до влади. У період кризи діяльність влади має бути цілеспрямованою, дієвою, проте максимально прозорою.
Тобто, ці механізми залучення громадянського суспільства, представників громадян до ухвалення будь-яких рішень, до обговорення нехай непопулярних дій, але роз’яснення їх, щоб це було схвалено населенням, то це сьогодні є, на мою думку, ключовий аспект, який може бути тим самим бар’єром, можливо, до неконтрольованих дій з боку агресивно настроєних політичних сил, які хочуть сьогодні на цій хвилі набути собі певний політичний капітал.
- Пані Балакрєва, які рейтинги яких політичних сил, якщо, скажімо, взяти парламентських, то хто сьогодні втрачає, а хто сьогодні здобуває, і позапарламентських? От, зокрема, якщо говорити про ПСПУ Вітренко та «Свободу» Тягнибока.
Ольга Балакирєва: Вона (Вітренко) має свої 3% і не більше. Тобто, на сьогоднішній день її сила практично на національному рівні не втратила і не набула нічого.
- Що там з рейтингами «Свободи»?
Ольга Балакірєва: Всі ключові наші політичні сили практично всі втрачають. Сьогодні втрачають всі політичні сили парламентські…
- В тому числі Партія регіонів, і комуністи?
Ольга Балакірєва: І Партія регіонів, і комуністи сьогодні почали втрачати, хоча в них був трошки підйом восени. Зараз вони теж почали втрачати.
- Може, це любовні походеньки лідера. Я ж не знаю там, що на це впливає.
Ольга Балакирева: Сьогодні втрачають всі політичні сили парламентські…
І Партія регіонів, і комуністи сьогодні почали втрачати, хоча в них був трошки підйом восени.
Найбільш суттєво втратила із парламентських сил НУНС.
І Партія регіонів, і комуністи сьогодні почали втрачати, хоча в них був трошки підйом восени.
Найбільш суттєво втратила із парламентських сил НУНС.
Ольга Балакирева: Якщо говорити про лідерів, то це Парія регіонів і БЮТ. Найбільш суттєво втратила із парламентських сил НУНС. Вони найбільшою мірою втратили.
- А здобуває хто все ж таки?
Ольга Балакирева: Я практично не можу назвати сьогодні жодну політичну силу, яка здобувала б.
Ви розумієте, частина людей, які розчарувалися в тих силах, котрі вони підтримували, вони починають певною мірою себе шукати, тобто випливають певні політичні сили, які мають 1%, 2%. Але зростає частка тих, хто не визначилися, хто нікому не вірить, і частка тих, хто не збирається взагалі йти на вибори.
Але тривалий час до цього періоду ситуація буде змінюватися досить динамічно.
- Пане Биченко, ми почули, що все ж таки більшість населення прагне порядку, миру та злагоди.
Ваш аналітика базується, очевидно, на цих дослідженнях. Це про які тенденції свідчить, про те, що в нас є перспектива анархії та неконтрольованих соціальних страйків чи все ж таки є ще певний запас міцності у суспільстві?
Андрій Биченко:
Що це значить? На моє переконання, ми маємо таку ситуацію, коли протестний потенціал в суспільстві дійсно дуже високий. Проте я не думаю, що якісь політичній силі, незалежно від того, це велика політична сила чи маргінальна якась політична сила, чи радикальна, вдасться найближчим часом у всякому разі очолити цей процес, тому що політики думають у таких параметрах: опозиція - коаліція, парламентські політичні сили - позапарламентські політичні сили.
Андрій Биченко: В народі все більше починаються думки протиставлення « влада проти народу». Тому я не думаю, що якась політична сила зможе дуже серйозно найближчим часом скористатися цією ситуацією.
Вибух соціальний найближчим часом, навряд чи можна очікувати, тому що за умови, коли дійсно довіра до всіх є дуже низькою, навряд чи за якимись політиками або профспілками підуть багато людей.
Вибух соціальний найближчим часом, навряд чи можна очікувати, тому що за умови, коли дійсно довіра до всіх є дуже низькою, навряд чи за якимись політиками або профспілками підуть багато людей.
Вибух соціальний найближчим часом, я думаю, навряд чи можна очікувати, тому що за умови, коли дійсно довіра до всіх є дуже низькою, навряд чи за якимись політиками або профспілками підуть багато людей.
Самоорганізація людей, які мають протестні настрої, вона вимагає значного часу…
- І, можливо, рівня довіри, що важливо.
Андрій Биченко: Рівня довіри, звичайно. До ватажків…
- Пане Хмелько, які є очікування у суспільстві, які є настрої стосовно довіри-недовіри певних політичних сил або очікування на якихось лідерів нових, які можуть повести за собою суспільство?
Валерій Хмелько: Стосовно лідерів у нас ніяких даних немає. Але стосовно того, якою мірою готові до соціального протесту і в яких формах, то ми якраз нещодавно провели таке опитування. Я встиг подивитися, наскільки ситуація відрізняється від відомої ситуації кінця листопада-початку грудня 2004 року.
Так от, якщо тоді (в 2004 році) не готовими були брати участь у різних формах протесту третина, 33%, зараз поки що 51%, тобто половина…
- Яка різна соціологія. У пані Балакиревої від 30 до 50% готові брати, а у Вас 33%.
Валерій Хмелько: А готові брати 49%. Точніше 41%, бо 8% вагаються дати відповідь на це. Тобто, готові брати 41%, а не готові брати 51%.
Валерій Хмелько: Якщо тоді (в 2004 році) не готовими були брати участь у різних формах протесту третина, 33%, зараз поки що 51%, тобто половина… А готові брати 49%. Точніше 41%, бо 8% вагаються дати відповідь на це.
Тобто, потенціал в цілому, якщо брати різні форми, зараз дещо нижчий, він не такий, як тоді, коли, Ви пам’ятаєте, які були збурення.
Але коли ми дивимося по різних формах і по різних регіонах, то ситуація суттєво відрізняється все-таки, тому що на сьогодні брати участь у несанкціонованих мітингах і демонстраціях вдвічі більше охочих. Хоча їх небагато – 4%. Але тоді було 2%. У цілому по Україні. А зараз їх майже 4%.
Далі. У санкціонованих приблизно той же самий рівень, хоча тоді він був вище. Але вище був в основному за рахунок західного регіону. Там 31% готові були брати участь взагалі в мітингах і демонстраціях. А в цілому в різних формах 35%.
Валерій Хмелько: Сьогодні брати участь у несанкціонованих мітингах і демонстраціях вдвічі більше охочих. Хоча їх небагато – 4%. Але тоді було 2% (2004). У цілому по Україні. А зараз їх майже 4%.
Зараз західних регіон не відрізняється такою активністю. Готовність брати участь у різних формах - це тільки 17-18%. А в цілому по Україні це 20%.
І регіони в цьому відношення мало відрізняються. Взагалі-то найбільший рівень відносної готовності брати участь сьогодні це все-таки південний регіон в різних формах. Хоча він не дуже сильно відрізняється від інших.
Скажімо, в загрозі страйком від 7% на півдні до 3,5% в східному регіонів, в західному регіоні 5%. Участь реально в страйках готові вже брати, не просто загрожувати, а брати участь в страйках, то найбільша готовність у західному регіоні. 9-10% вже готові страйкувати.
До речі, коли ми запитали про те, скільки людей втратили роботу за останні 3 місяці, то в усіх регіонах ситуація майже однакова: 11 з десятими, плюс-мінус декілька десятих в усіх чотирьох регіонах. Але от готовність страйкувати вже найвища в західному регіоні і в південному регіоні…
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
