«Потрапив під ніж» – так у не надто давньому нашому минулому говорили про автора, чию книгу заборонила цензура. «Під ніж» потрапила перша поетична збірка Михайла Осадчого в 1965 році, і це дійство тоді проклало йому довгу дорогу до в’язниць і дисидентства. «Зарізали» за часи тоталітарного совєтського режиму багато інших книг. Автори тих творів або навіки переставали писати, або продовжували, пройшовши «крізь терни до зірок».
У незалежній Україні це сталося вперше і з причин начебто не політичних, як за існування горезвісного «ДержЛіту» – цензурного органу в СРСР. А – з причин захисту моралі.
Резонанс
«Повернення Великої Інквізиції», «Ульян як дзеркало української цензури», «Перша заборонена книжка в Україні», «Історія неандертальського штибу», «Вакханалія цинізму» чи «жертва чиновницького маразму»?, «Про диктатуру моральних ідіотів: остання крапля» – такими заголовками рясніють відгуки на вихід у світ і заборону книги Олеся Уляненка «Жінка його мрії».
«Давайте відразу привітаємо себе, дорогі брати і сестри, з новим 1937 роком», – вигукує в «Телекритиці» Михайло Бринних.
За пропозицією Сергія Жадана, «культового» сучасного письменника, оголошено збір коштів на юридичну допомогу автору забороненого твору. Журнал «ШО» викликався з першим внеском у 5000 гривень. (У дужках слід зауважити, що цей журнал теж постраждав – опублікувавши кілька місяців тому уривки з Уляненкових «Квітів Содому». Тоді було знищено 22 з половиною тисячі примірників видання, які начебто «містили елементи порнографії». Працівники друкарні тоді виявилися пильними і самі відстежили крамолу та зупинили її розповсюдження...)
Історія питання
Повідомлення від «Клубу сімейного дозвілля» з витягом із ухвали НЕК про визнання роману «Жінка його мрії» «порнографічною продукцією» та копією самого висновку комісії письменник отримав листом. Видавництво повідомляло, що «змушене зупинити продаж книги та проведення її презентації», запланованої на 13 лютого.
Висновок варто процитувати, бодай зі скороченнями: «Автор книги «Жінка його мрії» Олесь Ульяненко належить до когорти сучасних відомих письменників-постмодерністів, творчість яких є предметом вивчення та викликає дискусії серед літературознавців. Характерна особливість твору – поєднання вишуканої мови класичної літератури із героями та сюжетними подіями, які поповнюють надбання мистецької «чорнухи». … «Тема – зображення наслідків моральної деградаціцї в суспільстві. Філософію твору можна визначити словами одного з героїв: «Варто задуматись про чистоту життя». Детективний сюжет книги «Жінка його мрії» наповнений сценами насилля, жорстокості, вбивств, що характерно для даного жанру. Головні герої – колишній майор СБУ, а нині – впливовий державний службовець Микола Павлович (у книзі цей персонаж – не майор, а генерал, і не СБУ. – Н.С.), його дружина Лада та їхній син Руслан, капітан спецрозділу особливого призначення Величко, слідчий – лейтенант Семен, Іва – школярка-звідниця – носії рис та впливу розтління».
Олесеві Уляненку комісія інкримінує і те, що «персонажі твору використовують нецензурну лексику та брутальні вирази» на п’яти перерахованих сторінках. (Цікаво, як прогледіла шановна комісія вихід у світ повного зібрання ненормативної лексики Леся Подерв’янського та ще кілька подібних видань?). До слова, Лесь Подервянський вже відгукнувся про висновки НЕК щодо роману Уляненка, назвавши їх в «Газеті.UA» «совковою цензурою».
Що ж до звинувачення автора в тому, що «в багатьох епізодах присутні натуралістичні подробиці (наприклад, побиття до смерті бомжа)», то не менш дивно, чому не заборонені трансляції щоденних новин на різних каналах. Зокрема, на «Магнолії» – «ЧП-інфо» цілодобово можна спостерігати «натуралістичні подробиці» смертей – вбивств, аварій тощо. Інші канали транслюють безкінечні серіали і просто фільми із тими ж «натуралістичними подробицями», сценами сексуальних насиль і просто порнографічними етюдами...
Видавництво розірвало угоду з автором «Жінки його мрії». Книга, випущена загальним накладом 10 тисяч примірників (рідкісний наклад для нинішнього українського книговидання), вилучена з обігу та заборонена. Будь-який продаж випадково не вилучених примірників може вважатися «розповсюдженням порнографії» і підлягає покаранню. Від 3 до 7 років в’язниці згідно з 301 статтею Кримінального Кодексу. Правда, до цього книга півтора місяця вже продавалася.
Річ у тім, що на висновок НЕК з питань суспільної моралі макет книги був направлений ще минулого року, задовго до виходу твору в світ. Оскільки у відведений для розгляду термін (30 днів) відповіді видавництво не отримало (минуло понад три місяці), то книгу підготували до друку. Законослухняне в усіх відношеннях видавниче підприємство з іноземними інвестиціями – «Клуб сімейного дозвілля» виконало всі приписи «очунялої», за висловом Уляненка, НЕК. Правда, видавництво повідомило, що «у будь-якому разі відкрите для діалогу стосовно цієї ситуації».
Громадський суд над порнографією
Заборонена презентація книги «Жінка його мрії» в книжковій крамниці «Є» 13 числа, у п’ятницю не відбулася. Натомість там відбувся «громадський суд над порнографією». Першим обвинувачем виступив голова мистецького об’єднання «Остання барикада» Олесь Доній, наголосивши, що не виступає на заході як народний депутат. Його звинувачувальне слово містило ознаки памфлету, гумору, сатири і вдалого експромту. Цитуючи висновок про визнання твору порнографічним, Доній наголосив: проблема полягає в художності твору. Олесь Уляненко «міг би про всі ці дії написати незграбно, нехудожньо. І ми б його, можливо, не засуджували, але...» Далі Олесь Доній цитує висновок НЕК: «Але... – «Описання хтивості персонажу і при цьому художня майстерність, мовна виразність автора може сприяти спонуканню негідних інстинктів у читача, що дає підстави визнати їх порнографічними».
На «суді» виступили і письменник Андрій Кокотюха, і письменниця та юрист, адвокат Лариса Денисенко, і багато інших, вражених та обурених «визнаною порнографією» Олеся Уляненка.
Автор не виправдовується
Сам автор каже, що його роман «нічого спільного з порно не має». Для нього незбагненна аргументація НЕК із посиланням на законодавство, яке «стосується засобів інформації, а не художніх творів».
Окрім того, в популярному часописі – «Кур’єрі Кривбасу» раніше опублікований журнальний варіант роману. «І все було нормально!» – дивується Олесь. І в одному з інтерв’ю, яких в нього бере вже незліченна кількість журналістів, зауважив: «В Україні якийсь навіть не тоталітарний режим, а самоїдство, що лишилося нам у спадок від радянських часів».
Письменникові в Україні потрібні юристи
Кілька років тому Олеся Уляненка піддавав анафемі Московський патріархат, – коли вийшла книга «Знак Саваофа». Тоді письменник коментував це коротко: «та я ж, хлопці, греко-католик...» Тепер він терпить нові моральні й немалі матеріальні збитки, звинувачений у «порнографічній продукції». Хоч юристи радять письменникові оскаржити висновки НЕК.
Окремі формулювання у цих висновках викликають питання навіть у неюристів. – «У процесі розкриття детективної інтриги автор описує гомосексуальні та гетеросексуальні стосунки, сексуальні стосунки з неповнолітніми, застосування наркотичних речовин (амфітаміну, коноплі, маріхуани), дитячу проституцію». Що ж. Існування геїв, лесбійок, їхні шлюби (в окремих країнах дозволені офіційно) та їхня участь в офіційних структурах деяких держав не дають змоги замовчувати факт їхнього існування. Що ж до художніх книг, героями яких є все, перелічене у висновку НЕК щодо книги Уляненка, то деякі з цих книг зарубіжних авторів давно стали бестселерами. Вони непогано продаються і в Україні – у російськомовних перекладах...
Зрештою, не все просто і з підписами під висновками. «Газета по-українськи» вже опублікувала заперечення Андрія Куркова – «Я нічого не підписував. Вони вписали моє прізвище без моєї згоди. Я писатиму заяву про вихід...», – заявив світової слави автор, додавши: «Уляненка я люблю».
Слід згадати в контексті цієї справи і про те, що цензура в Україні заборонена – за статтею 15 Конституції. Тому компетентність НЕК щодо вилучення і заборони книги видається юристам сумнівною і такою, що порушує Конституцію України. Сюжет обіцяє мати продовження.
«Куди котиться світ?»
Олесь Уляненко – один із найвідоміших сучасних українських письменників. Автор доброго десятка книг, окремі з яких перекладені англійською, вірменською, німецькою мовами. Проза Уляненка – то безнастанне дослідження людської душі та бездушності. Шевченківську премію в 1997 році він отримав за роман «Сталінка», де показав людське дно, прірву бездуховності суспільства, в якім навіть смерть для людини – то визволення.
Наступні книги продовжили і розвинули тему простування людських душ до пекла і пошуків порятунку від нього.
Герої книг Олеся Уляненка справді далекі від сповідування морального кодексу «будівника демократичних цінностей». Часто це персонажі вкрай негативні – злочинці, вбивці, маніяки, повії, наркодилери, крадії автомобілів, збоченці. Іноді й вони не лише злочинці, а й жертви.
Але автор їх не придумав. Він лише художньо втілив їхні долі. І чи вина письменника в тім, що в світі – а зокрема і в Україні – живуть убивці та покидьки? Повії та педофіли? І безкарні «перевертні»? І люди «без облич»? Що вони такими не народилися, але стали. І відповіді на запитання, чому стали, чому «ангел смерті відмічає невиправних», куди котиться світ, ніхто не знає. Але й мало хто шукає. Олесь Уляненко шукає. І деякі навіть пропонує в талановитому відвертому романі «Жінка його мрії».
(Київ – Прага)
У незалежній Україні це сталося вперше і з причин начебто не політичних, як за існування горезвісного «ДержЛіту» – цензурного органу в СРСР. А – з причин захисту моралі.
Резонанс
«Повернення Великої Інквізиції», «Ульян як дзеркало української цензури», «Перша заборонена книжка в Україні», «Історія неандертальського штибу», «Вакханалія цинізму» чи «жертва чиновницького маразму»?, «Про диктатуру моральних ідіотів: остання крапля» – такими заголовками рясніють відгуки на вихід у світ і заборону книги Олеся Уляненка «Жінка його мрії».
«Давайте відразу привітаємо себе, дорогі брати і сестри, з новим 1937 роком», – вигукує в «Телекритиці» Михайло Бринних.
За пропозицією Сергія Жадана, «культового» сучасного письменника, оголошено збір коштів на юридичну допомогу автору забороненого твору. Журнал «ШО» викликався з першим внеском у 5000 гривень. (У дужках слід зауважити, що цей журнал теж постраждав – опублікувавши кілька місяців тому уривки з Уляненкових «Квітів Содому». Тоді було знищено 22 з половиною тисячі примірників видання, які начебто «містили елементи порнографії». Працівники друкарні тоді виявилися пильними і самі відстежили крамолу та зупинили її розповсюдження...)
Історія питання
Повідомлення від «Клубу сімейного дозвілля» з витягом із ухвали НЕК про визнання роману «Жінка його мрії» «порнографічною продукцією» та копією самого висновку комісії письменник отримав листом. Видавництво повідомляло, що «змушене зупинити продаж книги та проведення її презентації», запланованої на 13 лютого.
Висновок варто процитувати, бодай зі скороченнями: «Автор книги «Жінка його мрії» Олесь Ульяненко належить до когорти сучасних відомих письменників-постмодерністів, творчість яких є предметом вивчення та викликає дискусії серед літературознавців. Характерна особливість твору – поєднання вишуканої мови класичної літератури із героями та сюжетними подіями, які поповнюють надбання мистецької «чорнухи». … «Тема – зображення наслідків моральної деградаціцї в суспільстві. Філософію твору можна визначити словами одного з героїв: «Варто задуматись про чистоту життя». Детективний сюжет книги «Жінка його мрії» наповнений сценами насилля, жорстокості, вбивств, що характерно для даного жанру. Головні герої – колишній майор СБУ, а нині – впливовий державний службовець Микола Павлович (у книзі цей персонаж – не майор, а генерал, і не СБУ. – Н.С.), його дружина Лада та їхній син Руслан, капітан спецрозділу особливого призначення Величко, слідчий – лейтенант Семен, Іва – школярка-звідниця – носії рис та впливу розтління».
Олесеві Уляненку комісія інкримінує і те, що «персонажі твору використовують нецензурну лексику та брутальні вирази» на п’яти перерахованих сторінках. (Цікаво, як прогледіла шановна комісія вихід у світ повного зібрання ненормативної лексики Леся Подерв’янського та ще кілька подібних видань?). До слова, Лесь Подервянський вже відгукнувся про висновки НЕК щодо роману Уляненка, назвавши їх в «Газеті.UA» «совковою цензурою».
Що ж до звинувачення автора в тому, що «в багатьох епізодах присутні натуралістичні подробиці (наприклад, побиття до смерті бомжа)», то не менш дивно, чому не заборонені трансляції щоденних новин на різних каналах. Зокрема, на «Магнолії» – «ЧП-інфо» цілодобово можна спостерігати «натуралістичні подробиці» смертей – вбивств, аварій тощо. Інші канали транслюють безкінечні серіали і просто фільми із тими ж «натуралістичними подробицями», сценами сексуальних насиль і просто порнографічними етюдами...
Видавництво розірвало угоду з автором «Жінки його мрії». Книга, випущена загальним накладом 10 тисяч примірників (рідкісний наклад для нинішнього українського книговидання), вилучена з обігу та заборонена. Будь-який продаж випадково не вилучених примірників може вважатися «розповсюдженням порнографії» і підлягає покаранню. Від 3 до 7 років в’язниці згідно з 301 статтею Кримінального Кодексу. Правда, до цього книга півтора місяця вже продавалася.
Річ у тім, що на висновок НЕК з питань суспільної моралі макет книги був направлений ще минулого року, задовго до виходу твору в світ. Оскільки у відведений для розгляду термін (30 днів) відповіді видавництво не отримало (минуло понад три місяці), то книгу підготували до друку. Законослухняне в усіх відношеннях видавниче підприємство з іноземними інвестиціями – «Клуб сімейного дозвілля» виконало всі приписи «очунялої», за висловом Уляненка, НЕК. Правда, видавництво повідомило, що «у будь-якому разі відкрите для діалогу стосовно цієї ситуації».
Громадський суд над порнографією
Заборонена презентація книги «Жінка його мрії» в книжковій крамниці «Є» 13 числа, у п’ятницю не відбулася. Натомість там відбувся «громадський суд над порнографією». Першим обвинувачем виступив голова мистецького об’єднання «Остання барикада» Олесь Доній, наголосивши, що не виступає на заході як народний депутат. Його звинувачувальне слово містило ознаки памфлету, гумору, сатири і вдалого експромту. Цитуючи висновок про визнання твору порнографічним, Доній наголосив: проблема полягає в художності твору. Олесь Уляненко «міг би про всі ці дії написати незграбно, нехудожньо. І ми б його, можливо, не засуджували, але...» Далі Олесь Доній цитує висновок НЕК: «Але... – «Описання хтивості персонажу і при цьому художня майстерність, мовна виразність автора може сприяти спонуканню негідних інстинктів у читача, що дає підстави визнати їх порнографічними».
На «суді» виступили і письменник Андрій Кокотюха, і письменниця та юрист, адвокат Лариса Денисенко, і багато інших, вражених та обурених «визнаною порнографією» Олеся Уляненка.
Автор не виправдовується
Сам автор каже, що його роман «нічого спільного з порно не має». Для нього незбагненна аргументація НЕК із посиланням на законодавство, яке «стосується засобів інформації, а не художніх творів».
Окрім того, в популярному часописі – «Кур’єрі Кривбасу» раніше опублікований журнальний варіант роману. «І все було нормально!» – дивується Олесь. І в одному з інтерв’ю, яких в нього бере вже незліченна кількість журналістів, зауважив: «В Україні якийсь навіть не тоталітарний режим, а самоїдство, що лишилося нам у спадок від радянських часів».
Письменникові в Україні потрібні юристи
Кілька років тому Олеся Уляненка піддавав анафемі Московський патріархат, – коли вийшла книга «Знак Саваофа». Тоді письменник коментував це коротко: «та я ж, хлопці, греко-католик...» Тепер він терпить нові моральні й немалі матеріальні збитки, звинувачений у «порнографічній продукції». Хоч юристи радять письменникові оскаржити висновки НЕК.
Окремі формулювання у цих висновках викликають питання навіть у неюристів. – «У процесі розкриття детективної інтриги автор описує гомосексуальні та гетеросексуальні стосунки, сексуальні стосунки з неповнолітніми, застосування наркотичних речовин (амфітаміну, коноплі, маріхуани), дитячу проституцію». Що ж. Існування геїв, лесбійок, їхні шлюби (в окремих країнах дозволені офіційно) та їхня участь в офіційних структурах деяких держав не дають змоги замовчувати факт їхнього існування. Що ж до художніх книг, героями яких є все, перелічене у висновку НЕК щодо книги Уляненка, то деякі з цих книг зарубіжних авторів давно стали бестселерами. Вони непогано продаються і в Україні – у російськомовних перекладах...
Зрештою, не все просто і з підписами під висновками. «Газета по-українськи» вже опублікувала заперечення Андрія Куркова – «Я нічого не підписував. Вони вписали моє прізвище без моєї згоди. Я писатиму заяву про вихід...», – заявив світової слави автор, додавши: «Уляненка я люблю».
Слід згадати в контексті цієї справи і про те, що цензура в Україні заборонена – за статтею 15 Конституції. Тому компетентність НЕК щодо вилучення і заборони книги видається юристам сумнівною і такою, що порушує Конституцію України. Сюжет обіцяє мати продовження.
«Куди котиться світ?»
Олесь Уляненко – один із найвідоміших сучасних українських письменників. Автор доброго десятка книг, окремі з яких перекладені англійською, вірменською, німецькою мовами. Проза Уляненка – то безнастанне дослідження людської душі та бездушності. Шевченківську премію в 1997 році він отримав за роман «Сталінка», де показав людське дно, прірву бездуховності суспільства, в якім навіть смерть для людини – то визволення.
Наступні книги продовжили і розвинули тему простування людських душ до пекла і пошуків порятунку від нього.
Герої книг Олеся Уляненка справді далекі від сповідування морального кодексу «будівника демократичних цінностей». Часто це персонажі вкрай негативні – злочинці, вбивці, маніяки, повії, наркодилери, крадії автомобілів, збоченці. Іноді й вони не лише злочинці, а й жертви.
Але автор їх не придумав. Він лише художньо втілив їхні долі. І чи вина письменника в тім, що в світі – а зокрема і в Україні – живуть убивці та покидьки? Повії та педофіли? І безкарні «перевертні»? І люди «без облич»? Що вони такими не народилися, але стали. І відповіді на запитання, чому стали, чому «ангел смерті відмічає невиправних», куди котиться світ, ніхто не знає. Але й мало хто шукає. Олесь Уляненко шукає. І деякі навіть пропонує в талановитому відвертому романі «Жінка його мрії».
(Київ – Прага)