Німець Йорґ Форбріґ живе у столиці Словаччини Братиславі, працює в тамтешньому відділку Німецького Фонду Маршалла США (GMF). Для нього емоційно найближчою стала українська «електоральна зміна», він провів у Києві багато часу перед і впродовж Помаранчевої революції.
Доктор Йорґ Форбріґ – один із укладачів книжки «Вимагаючи повернення демократії – Громадянське суспільство та електоральна зміна в Центральній та Східній Європі», виданої в 2007 році. Перед цим, у 2005-му, дослідник став автором і співредактором праці «Україна після Помаранчевої революції». А в ці дні кілька авторів книжки зібралися в Києві, щоб згадати ті «буремні часи» та проаналізувати «кольорові» революції з точки зору сьогодення.
На думку Форбріґа, особливою рисою нової хвилі революцій, порівняно із хвилею кінця 1980-х, є порівняно молодий вік учасників подій. Також певну роль в підготовці цих подій, як зазначає політолог, відіграла іноземна допомога, однак ця допомога мала не вирішальну, а додаткову роль. Іншою спільною рисою революцій було і те, що вони сталися під час виборів, які на той час залишалися чи не єдиним демократичним елементом у цих країнах.
Вперше громадянська мобілізація, як інструмент дій, була використана у Болгарії та Румунії ще в 1997 році. Пізніше Центральною та Східною Європою прокотилася хвиля революцій: Словаччина – 1998 рік, Хорватія та Сербія – 2000-й, Грузія – 2003-й, Україна – 2004 роки. Політичні ситуації в цих країнах були досить схожими. «Кучма, Милошевич, Мечіар чи Шеварднадзе встановили «фасадні демократії, – говорить Йорґ Форбріґ. – За фасадом була нова напівавторитарна система, а попереду – сфальсифікові вибори».
Національні родзинки
Говорячи про особливість української «електоральної зміни», німець наголошує на великому розмірі території України. Там було важко побудувати широку мережу громадських організацій, які мали зіграти вирішальну роль в мобілізації суспільства. Тому особливістю Помаранчевої революції, на думку німецького політолога, стало використання нових можливостей зв’язку: мобільних телефонів та інтернету.
В найближчому часі нових «кольорових» революцій Йорґ Форбріґ не передбачає. «Якщо і відбулися б якісь електоральні зміни в Центрально-Східній Європі, в Білорусі чи далі на Сході, то ці зміни набагато більше нагадуватимуть зміни в 1989 році (в Центральній Європі), ніж Помаранчеву революцію чи Революцію троянд, оскільки там набагато більш вкорінені тоталітарні режими», – каже він.
Йорґ Форбріґ також має сумнів щодо того, чи можливий в Україні новий «майдан». «Для мене Майдан має зв’язок із демократичною зміною. І якщо б я побачив такий протест, як минулого тижня, то я не впевнений, наскільки він пов’язаний з демократією. Я був би дуже схвильований, адже ці незадоволення можуть стати набагато агресивнішими, ніж Помаранчева революція», – зазначає доктор Форбріґ.
Відстань між виборами та Європейським Союзом
Міленко ДеретаМіленко Дерета – автор статті про революцію в Сербії. За освітою – режисер. Він каже, що в часи Милошевича був опозиціонером, тому знімати не міг, і пішов у політику. У кіно так і не повернувся.
Зараз пан Дерета керує організацією «Громадські ініціативи», яка займається громадянською освітою. Він згадує часи сербської революції, коли, як він вважає, вирішувався вектор розвитку Сербії: або проєвропейська Демократична партія, або Соціалістична партія Милошевича та ультранаціоналістична Сербська радикальна партія.
Тоді було гасло: «Якщо не вибори, тоді що?» На виборах у 2008 році гасло модифікувалося: «Якщо не Європа, тоді що?» Громадський активіст задоволений, що на них знову перемогла проєвропейська коаліція.
«Із балканськими країнами легше, вони невеликі, – каже Міленко Дерета про європейську перспективу країн, де сталися електоральні зміни, – ЄС зможе дати з ними раду. Але я думаю, що Україні слід пошукати іншу форму співпраці з ЄС без повноправного членства. Бо ЄС відкладатиме це рішення якомога довше, на наступні 10–20 років. Інша форма – це, для прикладу, Норвегія, яка не є членом ЄС, але яка співпрацює з іншими країнами-членами на принципах Європейського Союзу».
Ірина Чуприна була одним із координаторів громадянського руху «Пора», зараз працює вільним журналістом. Вона – одна з авторів статті про Помаранчеву революцію в книзі «Вимагаючи демократії». На її думку, в Україні зараз існує потреба продовження революції.
«Я не розчарована в революції. Але мені неприємно читати про розчарування європейців в Україні, бо за ці чотири роки вона не здійснила реформ на відміну від країн Центральної Європи, які дуже швидко рухалися до членства в ЄС», – наголошує Ірина Чуприна.
Ця хвиля революцій наразі затрималася, бо авторитарні режими, каже пані Чуприна, теж вчаться. На її думку, зараз з’явився шанс для суспільних «переворотів», адже режими в Центральній Азії трималися на нафті, а зараз їхня економічна міць буде зменшуватися, а контроль – слабшати.
Книжку «Вимагаючи повернення демократії – громадянське суспільство та електоральна зміна в Центральній та Східній Європі» можна прочитати англійською у вільному доступі в інтернеті. Зараз готуються переклади білоруською та азербайджанською – видавці вважають, що саме в цих країнах було б непогано ознайомитися з досвідом революцій – «електоральних змін».
(Київ – Прага)
Доктор Йорґ Форбріґ – один із укладачів книжки «Вимагаючи повернення демократії – Громадянське суспільство та електоральна зміна в Центральній та Східній Європі», виданої в 2007 році. Перед цим, у 2005-му, дослідник став автором і співредактором праці «Україна після Помаранчевої революції». А в ці дні кілька авторів книжки зібралися в Києві, щоб згадати ті «буремні часи» та проаналізувати «кольорові» революції з точки зору сьогодення.
На думку Форбріґа, особливою рисою нової хвилі революцій, порівняно із хвилею кінця 1980-х, є порівняно молодий вік учасників подій. Також певну роль в підготовці цих подій, як зазначає політолог, відіграла іноземна допомога, однак ця допомога мала не вирішальну, а додаткову роль. Іншою спільною рисою революцій було і те, що вони сталися під час виборів, які на той час залишалися чи не єдиним демократичним елементом у цих країнах.
Вперше громадянська мобілізація, як інструмент дій, була використана у Болгарії та Румунії ще в 1997 році. Пізніше Центральною та Східною Європою прокотилася хвиля революцій: Словаччина – 1998 рік, Хорватія та Сербія – 2000-й, Грузія – 2003-й, Україна – 2004 роки. Політичні ситуації в цих країнах були досить схожими. «Кучма, Милошевич, Мечіар чи Шеварднадзе встановили «фасадні демократії, – говорить Йорґ Форбріґ. – За фасадом була нова напівавторитарна система, а попереду – сфальсифікові вибори».
Національні родзинки
Говорячи про особливість української «електоральної зміни», німець наголошує на великому розмірі території України. Там було важко побудувати широку мережу громадських організацій, які мали зіграти вирішальну роль в мобілізації суспільства. Тому особливістю Помаранчевої революції, на думку німецького політолога, стало використання нових можливостей зв’язку: мобільних телефонів та інтернету.
В найближчому часі нових «кольорових» революцій Йорґ Форбріґ не передбачає. «Якщо і відбулися б якісь електоральні зміни в Центрально-Східній Європі, в Білорусі чи далі на Сході, то ці зміни набагато більше нагадуватимуть зміни в 1989 році (в Центральній Європі), ніж Помаранчеву революцію чи Революцію троянд, оскільки там набагато більш вкорінені тоталітарні режими», – каже він.
Йорґ Форбріґ також має сумнів щодо того, чи можливий в Україні новий «майдан». «Для мене Майдан має зв’язок із демократичною зміною. І якщо б я побачив такий протест, як минулого тижня, то я не впевнений, наскільки він пов’язаний з демократією. Я був би дуже схвильований, адже ці незадоволення можуть стати набагато агресивнішими, ніж Помаранчева революція», – зазначає доктор Форбріґ.
Відстань між виборами та Європейським Союзом
Зараз пан Дерета керує організацією «Громадські ініціативи», яка займається громадянською освітою. Він згадує часи сербської революції, коли, як він вважає, вирішувався вектор розвитку Сербії: або проєвропейська Демократична партія, або Соціалістична партія Милошевича та ультранаціоналістична Сербська радикальна партія.
Тоді було гасло: «Якщо не вибори, тоді що?» На виборах у 2008 році гасло модифікувалося: «Якщо не Європа, тоді що?» Громадський активіст задоволений, що на них знову перемогла проєвропейська коаліція.
«Із балканськими країнами легше, вони невеликі, – каже Міленко Дерета про європейську перспективу країн, де сталися електоральні зміни, – ЄС зможе дати з ними раду. Але я думаю, що Україні слід пошукати іншу форму співпраці з ЄС без повноправного членства. Бо ЄС відкладатиме це рішення якомога довше, на наступні 10–20 років. Інша форма – це, для прикладу, Норвегія, яка не є членом ЄС, але яка співпрацює з іншими країнами-членами на принципах Європейського Союзу».
Ірина Чуприна була одним із координаторів громадянського руху «Пора», зараз працює вільним журналістом. Вона – одна з авторів статті про Помаранчеву революцію в книзі «Вимагаючи демократії». На її думку, в Україні зараз існує потреба продовження революції.
«Я не розчарована в революції. Але мені неприємно читати про розчарування європейців в Україні, бо за ці чотири роки вона не здійснила реформ на відміну від країн Центральної Європи, які дуже швидко рухалися до членства в ЄС», – наголошує Ірина Чуприна.
Ця хвиля революцій наразі затрималася, бо авторитарні режими, каже пані Чуприна, теж вчаться. На її думку, зараз з’явився шанс для суспільних «переворотів», адже режими в Центральній Азії трималися на нафті, а зараз їхня економічна міць буде зменшуватися, а контроль – слабшати.
Книжку «Вимагаючи повернення демократії – громадянське суспільство та електоральна зміна в Центральній та Східній Європі» можна прочитати англійською у вільному доступі в інтернеті. Зараз готуються переклади білоруською та азербайджанською – видавці вважають, що саме в цих країнах було б непогано ознайомитися з досвідом революцій – «електоральних змін».
(Київ – Прага)
