Людина, яка прийшла в уряд як представник команди Тимошенко, вже давно не знаходила з нею спільної мови. Основа причина – державний бюджет. Якщо бюджет називають фінансовою конституцією країни, то Віктор Пинзеник і Юлія Тимошенко виступають за різні форми правління.
Загалом, склалася парадоксальна ситуація, коли навіть ідейні опоненти Пинзеника – комуністи, посилалися на нього, аргументуючи, чому вони за відставку уряду. Не кажучи вже про Президента Віктора Ющенка, який критикуючи прем’єра, посилався саме на міністра фінансів.
Вибори і політична доцільність
Нещодавно під час зустрічі з послами країн «великої сімки» Тимошенко відверто зазначила: мовляв, у нас скоро вибори і тому через Верховну Раду не пройдуть непопулярні законопроекти. Тому, нібито, переглядати бюджет було би проблематично. Чомусь пані Тимошенко «забула» додати, що вона контролює одну з найбільших фракцій у парламенті і формально є лідером парламентської більшості (яка фактично хоч і не більшість, бо насправді не має 226 голосів, але все ж).
Зрештою, правильно назвавши причину, прем’єр не сказала, що вона сама готується до виборів (хоча посли, вірогідно, самі здогадалися). Тому в умовах спаду економіки уряд протягнув через парламент занадто оптимістичний бюджет. Зараз саме Тимошенко намагається бюджет виконати і втримати «оптимістичні» показники будь-якою ціною. Відтак він виконується дуже специфічними методами. Зокрема, за останній день січня уряд спромігся зібрати 42% планових надходжень до бюджету. Їх джерелом стало розмитнення газу (того, який початково належав РосУкрЕнерго) і друкарський станок. Впродовж року Нацбанк мав запустити в обіг 4 млрд. грн. Та лише за один січень було запущено 1 млрд. грн.
Пинзеник не хотів нести за це відповідальності, про що і написав у заяві про відставку: «Збалансований бюджет, мінімальний розмір його дефіциту, обмеження життя в борг, неемісійні джерела фінансування дефіциту – цими та іншими принципами я завжди керувався у своїй роботі.... У нинішніх умовах професійна позиція міністра фінансів стала заручником політики. Змінити цю ситуацію міністр фінансів не може. Як і не можу відмовитися від своїх професійних підходів. У таких умовах моє подальше перебування на посаді міністра фінансів України не має сенсу". Показово, що цю заяву Пинзеника з сайту кабміну зняли дуже швидко.
Доцільність і принциповість
Наприкінці минулого року чи не вперше стався випадок, коли міністр фінансів не став представляти проект бюджету в парламенті. Згодом була сенсаційна доповідна записка міністра фінансів з дуже не втішними прогнозами. У розпал конфлікту з прем’єром Віктор Пинзеник, у «кращих» традиціях вітчизняного чиновництва, опинився на лікарняному.
Характерно, що Юлія Тимошенко готова була терпіти Віктора Пинзеника в кріслі міністра й надалі. В одному з нещодавніх інтерв’ю вона дуже обережно висловилася щодо можливої відставки міністра фінансів. Очевидно, Тимошенко не хотіла проблем з депутатами від ПРП, що входять до фракції БЮТ.
Тепер прем’єр дещо зневажливо прокоментувала цю відставку – мовляв, в умовах кризи не всі витримують працювати. Проте саме зараз Пинзеник зробив гідний крок.
Українські міністри дуже часто починають висловлювати незгоду лише після того, як опинялися у відставці. Аби порахувати всіх міністрів, які добровільно подавали у відставку – пальців однієї руки вистачить. Решта починали критикувати свого начальника лише після того, як начальник їх проганяв, як вони втрачали посаду не з власної ініціативи. Інші більше цінували посаду.
Зараз ми маємо те що маємо у значній мірі тому, що вищі посадові особи більшу частину часу витрачали і витрачають на взаємопоборення. У розбудові систем стримання і противаг уславився ще Леонід Кучма. Потім Віктор Ющенко, зробивши Тимошенко прем’єром, на противагу їй наділив повноваженнями секретаря РНБО Петра Порошенка. Можновладці у захваті поборювали один одного – країна на цьому втрачала.
Тепер, аби зберегти обличчя, Вікторові Михайловичу варто утриматися від посад у конкуруючій фірмі – структурах, які контролюють з вулиці Банкової – не перекинутися до опонентів, як це також зазвичай полюбляють робити українські політики.
Політичні шлюби
Ніхто не каже, що в політиці союзи мають бути до гробу. Безперечно політичні шлюби мають укладатися за розрахунком. Проте політичний шлюб Юлії Тимошенко і Віктора Пинзеника крім розрахунку, здається, більше нічого і не було.
Показово, що на парламентських виборах 2006 р. ПРП не пішла ні з Ющенком ні з Тимошенко, а в блоці з «Порою». Проте, програвши, Пинзеник мусів шукати старшого політичного партнера для своєї політичної сили.
Взагалі, сам вступ ПРП до БЮТ, виглядав дещо нелогічно. Адже Тимошенко відома як політик соціально-орієнтований, яку опоненти часто називають популісткою. Тоді як ПРП – ліберальна політична сила. Свого часу Юлія Володимирівна безжалісно критикувала Віктора Михайловича. І зараз Пинзеник для БЮТ ніколи не був повністю своїм: якось цей ліберал випадав з цієї системи орієнтованої на вождя.
Ситуація з відставкою міністра фінансів – наслідок того, що політики надто багато думають про взаємні вигоди і дуже мало – про власну ідейну сумісність. Але добре що якісь принципи в людей є – і вони їх дотримуються.
(Київ – Прага)
Загалом, склалася парадоксальна ситуація, коли навіть ідейні опоненти Пинзеника – комуністи, посилалися на нього, аргументуючи, чому вони за відставку уряду. Не кажучи вже про Президента Віктора Ющенка, який критикуючи прем’єра, посилався саме на міністра фінансів.
Вибори і політична доцільність
Нещодавно під час зустрічі з послами країн «великої сімки» Тимошенко відверто зазначила: мовляв, у нас скоро вибори і тому через Верховну Раду не пройдуть непопулярні законопроекти. Тому, нібито, переглядати бюджет було би проблематично. Чомусь пані Тимошенко «забула» додати, що вона контролює одну з найбільших фракцій у парламенті і формально є лідером парламентської більшості (яка фактично хоч і не більшість, бо насправді не має 226 голосів, але все ж).
Зрештою, правильно назвавши причину, прем’єр не сказала, що вона сама готується до виборів (хоча посли, вірогідно, самі здогадалися). Тому в умовах спаду економіки уряд протягнув через парламент занадто оптимістичний бюджет. Зараз саме Тимошенко намагається бюджет виконати і втримати «оптимістичні» показники будь-якою ціною. Відтак він виконується дуже специфічними методами. Зокрема, за останній день січня уряд спромігся зібрати 42% планових надходжень до бюджету. Їх джерелом стало розмитнення газу (того, який початково належав РосУкрЕнерго) і друкарський станок. Впродовж року Нацбанк мав запустити в обіг 4 млрд. грн. Та лише за один січень було запущено 1 млрд. грн.
Пинзеник не хотів нести за це відповідальності, про що і написав у заяві про відставку: «Збалансований бюджет, мінімальний розмір його дефіциту, обмеження життя в борг, неемісійні джерела фінансування дефіциту – цими та іншими принципами я завжди керувався у своїй роботі.... У нинішніх умовах професійна позиція міністра фінансів стала заручником політики. Змінити цю ситуацію міністр фінансів не може. Як і не можу відмовитися від своїх професійних підходів. У таких умовах моє подальше перебування на посаді міністра фінансів України не має сенсу". Показово, що цю заяву Пинзеника з сайту кабміну зняли дуже швидко.
Доцільність і принциповість
Наприкінці минулого року чи не вперше стався випадок, коли міністр фінансів не став представляти проект бюджету в парламенті. Згодом була сенсаційна доповідна записка міністра фінансів з дуже не втішними прогнозами. У розпал конфлікту з прем’єром Віктор Пинзеник, у «кращих» традиціях вітчизняного чиновництва, опинився на лікарняному.
Характерно, що Юлія Тимошенко готова була терпіти Віктора Пинзеника в кріслі міністра й надалі. В одному з нещодавніх інтерв’ю вона дуже обережно висловилася щодо можливої відставки міністра фінансів. Очевидно, Тимошенко не хотіла проблем з депутатами від ПРП, що входять до фракції БЮТ.
Тепер прем’єр дещо зневажливо прокоментувала цю відставку – мовляв, в умовах кризи не всі витримують працювати. Проте саме зараз Пинзеник зробив гідний крок.
Українські міністри дуже часто починають висловлювати незгоду лише після того, як опинялися у відставці. Аби порахувати всіх міністрів, які добровільно подавали у відставку – пальців однієї руки вистачить. Решта починали критикувати свого начальника лише після того, як начальник їх проганяв, як вони втрачали посаду не з власної ініціативи. Інші більше цінували посаду.
Зараз ми маємо те що маємо у значній мірі тому, що вищі посадові особи більшу частину часу витрачали і витрачають на взаємопоборення. У розбудові систем стримання і противаг уславився ще Леонід Кучма. Потім Віктор Ющенко, зробивши Тимошенко прем’єром, на противагу їй наділив повноваженнями секретаря РНБО Петра Порошенка. Можновладці у захваті поборювали один одного – країна на цьому втрачала.
Тепер, аби зберегти обличчя, Вікторові Михайловичу варто утриматися від посад у конкуруючій фірмі – структурах, які контролюють з вулиці Банкової – не перекинутися до опонентів, як це також зазвичай полюбляють робити українські політики.
Політичні шлюби
Ніхто не каже, що в політиці союзи мають бути до гробу. Безперечно політичні шлюби мають укладатися за розрахунком. Проте політичний шлюб Юлії Тимошенко і Віктора Пинзеника крім розрахунку, здається, більше нічого і не було.
Показово, що на парламентських виборах 2006 р. ПРП не пішла ні з Ющенком ні з Тимошенко, а в блоці з «Порою». Проте, програвши, Пинзеник мусів шукати старшого політичного партнера для своєї політичної сили.
Взагалі, сам вступ ПРП до БЮТ, виглядав дещо нелогічно. Адже Тимошенко відома як політик соціально-орієнтований, яку опоненти часто називають популісткою. Тоді як ПРП – ліберальна політична сила. Свого часу Юлія Володимирівна безжалісно критикувала Віктора Михайловича. І зараз Пинзеник для БЮТ ніколи не був повністю своїм: якось цей ліберал випадав з цієї системи орієнтованої на вождя.
Ситуація з відставкою міністра фінансів – наслідок того, що політики надто багато думають про взаємні вигоди і дуже мало – про власну ідейну сумісність. Але добре що якісь принципи в людей є – і вони їх дотримуються.
(Київ – Прага)
