Іван Малкович – людина непересічна, не політик, не економіст, не діяч мистецтва. Але робить дуже важливу справу – несе в маси світле, красиве, що головне і вічне, тобто друкує книжки для дітей і, наскільки я тепер розумію, для дорослих.
– Пане Малкович, який у Вас настрій останнім часом? Тому що я Вас ніколи не бачив в поганому гуморі.
– Найперше, що я хотів би у Вас, пане Малкович, запитати, життя, воно ж непросте, Ви це знаєте, багато пережили, як Вам нинішній стан? Тому що зараз у багатьох є паніка, насправді, паніка, пов’язана з кризою, у нас же перманентна політична криза, наклалася економічна. І люди просто зневірилися в усьому.
– Ви розумієте, я буду необ’єктивний сьогодні, принаймні першу частину програми, тому що я відчуваю задоволення, що я встиг, я думав, що я не встигну на програму. Я їхав якимсь такими вуличками. Тому я скажу, що почуваюся добре.
– Ви ж день у день дивитеся телевізор, можливо, читаєте новини. І воно не приносить натхнення.
– Не приносить натхнення. Зараз іде чемпіонат Австралії з тенісу, вчора був фантастичний матч між Вердаско і Надалем – два іспанці, я вперше відкрив цього тенісиста Вердаско. Фантастичний матч – і новини можна не дивитися. І прекрасний канал «Метцо» французький, він крутить класичну музику, найкращі постановки оперні, балетні, симфонічної музики. Є зрештою український канал «Культура», де вряди-годи можна натрапити на дуже якісні програми, є російський канал «Культура». Зрештою, є книжки. І це чудово.
– У Вас не вийде з’їхати з цієї теми, тому що Ви живете в українському соціумі. Добре, що Ви дали рецепт, як Ви виходите з цієї ситуації, коли треба не занурюватись в проблеми, а знаходити щось позитивне.
– Річ в тому, що ці проблеми, якщо я занурюся, вони від того не вирішаться.
– Що Вас не турбує, курс долара?
– Мене дуже турбує, але мені вистачає 5, 7, 10 хвилин, коли я приходжу на роботу, включити «Українську правду», і коли я йду з роботи – так само зайти на «Українську правду», на сторінку, подивитися, що там.
– Вас не турбує, які взаємини між Президентом і Прем’єр-міністром? Президент вчора мав телезвернення до людей екстрене по всіх каналах.
– Так, я бачив.
– Бачите, Ви ж не тільки теніс дивитеся, австралійський кубок.
Хіба ми колись могли думати, що в нашій державі два очільники можуть сваритися, як базарні баби, що в Києві буде мер отакий, як є?
А і Ви, і, я знаю, наші слухачі, і я, щодень ми зустрічаємо якихось таких ніби розумних людей, які спеціалісти у своїй сфері, і всі знають, що робити у політиці, а коли стають самі політиками – щось робиться, щось робиться з людьми, з нормальними, здавалося б.
Що це таке, це якась чума, це щось пороблено? Коли ти стаєш на українське політичне поле, ти стаєш якимось зараженим. І ми можемо називати людей якихось дуже хороших, достойних, які йшли в депутати і які нічого не могли зробити.
– Їм теж було пороблено?
– Їм так само було пороблено. І це сумно.
– Я ж не заперечую, що сумно. Я тому і питаю, що робити в такій ситуації, коли сумно. От Ваше ставлення – Ви собі якось знаходите вихід? Насправді, є дуже багато людей в цій країні, які цілком адекватні. Я думаю, що у Вас є купа таких знайомих, які живуть у власній системі координат, яку вони вибудували, вони намагаються в себе вдома зробити затишно і красиво. Виходять надвір – що ми бачимо надворі? Ми не бачимо затишно і красиво, тому що це рудимент радянський – все колгоспне, воно все загальне, спільне. Якщо спільне, значить, воно не доглянуте.
І у багатьох виникає бажання поїхати з цієї країни, облишити, тому що вони борються, борються, а система все одно забирає все своє, оця ось вибудована система, яку політики не можуть ніяк поміняти. Від них же залежить створення умов для змін.
– І що більше ми знаємо цих політиків, що більше знаєш, то більше розумієш, що це просто їхній бізнес, вони цим заробляють гроші, притому у найбільшій кризі. Хтось же ці гроші заробляє на цих курсах. І ти бачиш наскільки їм глибоко на людей, тобто рятують банки, здавалося б, дають якісь страшенні мільярди, а студенти, я знаю, з того банку не можуть взяти стипендію.
А в той же час, чи буде вистачати людям грошей платити пенсії, чи вчителям, чи медикам? Якийсь сюрреалізм абсолютний. Щось не прогнозоване. Нема в домі хазяїна. І це печально.
– Так у Вас не виникало бажання поїхати закордон із України і не мати тих проблем, які Ви тут, можливо, маєте?
– Ніколи. Хоча у мене дома дружина іноді загикується про це, що краще, якщо так буде робитися, то краще кудись їхати.
– Куди?
Становище української мови не може не турбувати, і дивишся, як політики б’ють себе в груди, які вони українці, як вони вболівають за Україну, а дивишся, як їх діти, натрапляєш на інтерв’ю, бачиш, вони по-російськи говорять.
Взагалі все починається з такого дрібного. От я український видавець, український письменник. Становище української мови не може не турбувати, і дивишся, як політики б’ють себе в груди, які вони українці, як вони вболівають за Україну, а дивишся, як їх діти, натрапляєш на інтерв’ю, бачиш, вони по-російськи говорять.
І бачиш уже дволикість, не тільки по-російськи говорять, а мислять вони зовсім не щодо України, якісь зовсім відірвані від життя. В той же час я знаю дуже багатьох людей в Києві, і в Донецьку, і в Луганську, діти яких принципово говорять українською мовою. Для мене це важливо.
– Для Вас важливо, якою мовою спілкується людина в побуті?
– Ні, для мене важлива правдивість людини.
– Ви говорите про політиків. Зараз ми зачепили мовне питання, воно завжди делікатне і дуже гостре.
– Але якщо політик себе декларує, що він український політик, якщо він себе декларує що він такий за Україну...
– Ви про кого зараз, про Прем’єра?
– Ні, може зараз і Голова Верховної Ради, я чув якісь інтерв’ю, та про багатьох політиків, може, не найвищих і не найперших, та от подивіться на дітей – чи вони мають прив’язку до України, окрім того, щоб ще щось з неї висмоктати. Думаю, що багато з них і мають. Але найвищі – дуже вони розбещені.
– Ви зачепили мовне питання. Державний діяч, тобто у нас за Конституцією, якщо ти ідеш у політику, ти маєш вивчити українську мову, маєш знати українську мову.
– Але тебе я буду судити по твоїх дітях. Діти можуть бути різні, різні характери, але себе ідентифікувати з мовою цієї країни – це для мене знак, тоді я повірю цьому політику або ні.
– Ви знаєте, що жодна людина, яка обстоює або єдину державну мову, або та людина, яка обстоює двомовність або впровадження другої державно мови, ще жодна людина не дала рецепту, як це зробити. Тема дуже складна.
– Але все починається з сім’ї.
– Але ж Ви не можете примусити всіх членів сім’ї, якщо люди російськомовні, щоб вони раптом перейшли на українську мову, їм це буде не властиво.
– Я маю на увазі політиків, якщо він декларує, що він такий вже українець і він «по гроб жизні» любить Україну і такий він, що він за цих селян віддасть свою душу і все, що в нього є, а діти у нього спілкуються не українською мовою, це нормально, ти віриш цьому політику? Це нормально, але я не вірю такому політику. Тому що я бачу, що щось неправильно, щось мені не складається цей пазл.
– Чому? А російськомовна людина хіба не може бути патріотом України?
Я кажу про політиків, які декларують і б’ють себе в груди, що вони дуже великі українці і за народ, я тільки про це кажу. Я не кажу про весь загал. У мене скільки читачів, які говорять в побуті російською мовою і які пишуть мені листи, пишуть на наш сайт подяки російською мовою, і я знаю, що наші книжки стають першими в їхньому житті, які вони прочитали українською мовою, і їм подобається. І це для мене дуже важливо. І вони такі ж самі громадяни, як і ми. Ішлося тільки про ту вузеньку касту політиків.
– Бог з ними, з політиками, тому що, знов-таки, ще раз кажу, політик мусить знати державну мову. І це пряма вимога Конституції. Тобто він може говорити українською погано, добре, але він зобов’язаний це робити.
Ти кажеш: «Можна якось лагідніше, можна і по-українськи», – «А что, послушайте в Верховном Совете!» Все починається звідти.
– Де-факто, є такі нюанси. Але я Вас хотів запитати не про політиків зараз. Ви самі зачепили мовне питання, і Ви самі знаєте як ніхто інший, що таке мова, Ви ж володієте нею. Як вирішити на побутовому рівні мовне питання, яким політики постійно спекулюють? Скажімо, коли говорять про двомовність і говорять ті політики, які українською двох слів зв’язати не можуть, зрозуміло, що вони просто не хочуть вчити українську. Є в нас такі.
Або той самий Азаров коли виступає, вже лінгвісти прийшли до того, Світлана Пиркало написала статтю про те, що треба в провадити правило Азарова. Тобто мову звести зрештою до того, що те, що може сказати Азаров, це має стати літературною мовою. І ніхто не буде замислюватися, як правильно сказати: «Я поїхала в отпуск» чи «поїхала у відпустку». Це жарт, це дотеп, але на побутовому рівні як це можна розв’язати?
Якщо б у нас робили фільми для дітей, гарні фільми українською мовою, вони б пишалися.
Я знаю, що якщо б у нас робили фільми для дітей, гарні фільми українською мовою, вони б пишалися. Я знаю, що хто дивиться «Сімсонів», чудові українські переклади, і для мене було великим непорозумінням, що там застерігали, щоб не виходили в ефір.
– Ви маєте на увазі Комісію з суспільної моралі? Ми про це теж поговоримо.
– До пуття не знаю. Але мої діти щось казали, і я не вірив, що фільм можна заборонити. Тому що найкращий переклад, це найдотепніший переклад, це сучасно, це виклично, але це виклично і в Америці, вони ж не гладять за темою, вони завжди ідуть проти шерсті.
Саме на фільмах наших, на іграх, повинні надаватися преференції тим людям, от у нас козаки роблять, вони роблять російською мовою спочатку, а тоді вже українською, а держава повинна це все підтримувати, щоб давати найкращі, найсучасніші, найпередовіші зразки українською мовою. І діти тоді б бачили, що є Україна, є такі чудові речі, фільми, переклади, але треба це робити талановито, а не грубо.
– Я не можу не погодитися, але якщо Ви говорите про такий шлях, він буде надто тривалим. У нас є статус-кво, у нас більше половини країни говорить російською, користується в побуті російською. Для цих людей ніхто ніколи не запропонував адаптаційну програму, коли б вони мали можливість вивчити українську мову. Тобто їм сказали: «Ось одна державна українська», – а далі що їм робити? Хто їх навчить?
– В Україні є українські школи.
– Їх стало набагато більше після 1991 року. Але є величезний прошарок людей, які сюди або приїхали, або жили в російськомовних регіонах, де ставлення до вивчення української мови було, скажімо так, недбайливе. І з цими людьми щось треба робити.
– З ними вже нічого не зробиш, треба з дітьми робити. І для тих дітей, які хочуть здобувати вищу освіту, треба, щоб обов’язково був екзамен з української мови.
Дехто хоче відміняти, але це є якраз те, що робить обивателю українську мову потрібною, якщо він хоче здобувати освіту і вчитися далі, мати якісь більші шанси у житті. Тому це дуже важливо, коли ти знаєш, що ти мусиш здати екзамен і ти мусиш вчити українську, це мотивація така.
– Немає сьогодні аж такої мотивації, щоб вивчити українську мову для більшості країни. Те, що було впроваджено зовнішнє тестування, це лише перший крок, і він відбувся минулого року, 2008-го. Подивимося, як далі буде.
– Мова, Ви ж самі розумієте, що це щось найтонше, це як релігія. І на мовному питанні найбільше образ і на релігійному, і образити людину можна півсловом якимось, якщо ти щось скажеш не так. Бо спочатку було слово, а потім решта. Це насправді дуже делікатні речі і дуже делікатно треба діяти. І багато нашкодили люди, які колись брали під козирьок і казали: «Слухаю. Партія, Ленін», а тепер їм сказали – українська мова, вони: «Слухаю, українська мова», але ж вони не вміють це і вони це дубово роблять.
– А їх знаєте, як можна визначити? Коли вони говорять по телефону з вами або і в простому житті, вони говорять: «Так, харашо, добре». Це ось така звичка, це сполучення «харашо, добре», воно відразу показує, що це чиновник радянського штибу, він вивчив оце «харашо, добре». Мені підказують, що у нас є слухач. Говоріть, будь ласка.
– Слухачка: Шановний гість студії, у мене є до Вас зауваження деякі, якщо можна. По-перше, мені дуже не сподобалося, як Ви сказали, що щось в світі сталося, в Америці не такий президент, не подобається. Мабуть, ми не маємо ніяких прав до того, якого вони вибрали президента, так?
– Я говорив про Буша.
– Слухачка: Я маю на увазі того президента, який теперішній.
– Я думаю, що з цим президентом пов’язують багато надій люди у всьому світі. Я саме називав Буша. Як Глазовий писав, що у кого слух поганий, то він не нещасний, бо у нього здебільшого буде зір прекрасний.
– Слухачка: А в мене навпаки. Ще одне зауваження щодо Азарова. Він, звісно, дуже погано розмовляє українською мовою. І я б хотіла сказати, що на сьогоднішній день це не так важливо, як Ви зауважуєте на тому.
Тому що нам на сьогоднішній день, нашій країні потрібні, мабуть, більше економісти, спеціалісти, ніж ті, які розмовляють добре українською мовою, бо нам це на сьогоднішній день нічого не дасть. Я за українську мову, я викладач університету, я за це все, за те, щоб якось діти виростали.
– А якого університету?
– Слухачка: Я за те, щоб наші діти навчалися українській мові, щоб вони добре розмовляли. Але суржик, він існує, що б Ви не говорили. Діти приїжджають із Закарпаття, із Прикарпаття, суржик є. І того суржика у Миколи Азарова не так вже і багато.
– Я Вам просто скажу, що вивчити мову – це не такі вже надзусилля, це ж не суахілі. Це не вимагає фінансових затрат, це лише вимагає мозкових витрат. Якщо є бажання, можна вивчити мову.
– Слухачка: Але давайте розставимо пріоритети.
– Микола Янович – прекрасний економіст, але йому нічого не заважає, як іншим членам Партії регіонів або інших політичних сил, там комуністи і так далі, вивчити українську мову. В цьому нічого складного немає, правда ж?
– Слухачка: Але ж він який, треба це поважати...
– Так і що, мізки ж на місці, якщо він прекрасний економіст, то можна вивчити. Одне іншому не заважає. Можна вирішувати економічні питання і паралельно вивчити мову.
Бачите, зачепили мовне питання, одразу реакція яка.
Я знаю, що чим нарікати на темряву, краще запалити свою свічку, кожен запалив свою свічечку, і стало видніше набагато.
Але у нас, мені здається, що всі тільки говорили, але нічого сильно доброго не було. Але, на жаль, я думаю, що ці два останні роки ми будемо згадувати як роки розквіту. Я, до речі, не відношу себе до тих людей, які щось нарікали колись, ми так і починали програму. Я не люблю нарікати. Я знаю, що чим нарікати на темряву, краще запалити свою свічку, кожен запалив свою свічечку, і стало видніше набагато. І хай у когось буде така ця свічечка, у когось така, але розвиднюється. І мені дуже приємно так само запалювати свої свічечки, ті, які я вмію. І я цим бавлюся, і, можливо, я відгороджуюся від світу.
Але мені здається, що своїми гарними, якщо виходять книжки, я цей світ не роблю гіршим. До речі. Ми запустили сайт 30 грудня, його адреса www.ababahalamaha.com.ua, я раджу зайти і дорослим, і дітям. На тому сайті на головній сторінці можна погратися, там є і такі мультфільми маленькі. І звірята щось вигукують, говорять. Я думаю, що можна повеселитися, бачу, що хороша відвідуваність.
– Це реклама була?
– А що я просто так, їхав так довго?
– Ви сказали, у Вас на сайті є мультфільми, а у Вас немає бажання по книжках, які дійсно користуються популярністю, до них ставляться, як до витвору мистецтва, тому що там є прекрасні ілюстрації, прекрасна поліграфія, все підібрано з такою педантичністю, не властивою українцям зараз. Можливо, це українська риса – робити все таке гарнюнє, але наразі є приклади, німці, голландці, вони все таке гарнюнє роблять.
Виявляється, що він, австрієць, він бачив цю книжку в Данії, в музеї Андерсена. Вона на нього справила найбільше враження, і він думав, де цю книжку можна купити. Вони не знали там в музеї, бо це було англійською мовою, і таким чином австрійський студент в Данії побачив нашу книжку, він приїхав в Україну і побачив, що в Україні є така книжка. І він іншими очима почав дивитися. Ми подарували книжку, і він поїхав якийсь окрилений звідси.
– Слухачка: Я слухаю передачу і у мене виникло бажання поспілкуватися, зокрема про українську мову. Люди наші, не важливо, росіяни вони, українці, вони всі вміють говорити українською мовою Навіть Микола Янович може говорити українською мовою, і він досить непогано нею говорить, деякі слова, звичайно, не получаються. Я сама так говорю.
– Але у Вас дуже гарна жива мова.
– Слухачка: Я дзвоню дуже часто в Харків, там клуб сімейного дозвілля. І ось дівчина піднімає трубку і говорить: «Здравствуйте», я говорю українською, замовляю книжку, зразу оператора переходить на українську мову. Я не знаю. В чому причина. Просто наша мова якась неперспективна, можливо, якась вона другорядна. Треба людей зацікавити, щоб люди говорили українською мовою.
– Українською мовою була вперше в світі видана кібернетична енциклопедія. Українець Сергій Корольов збудував першу ракету і запустив першу ракету в космос в світі серед всього людства і першу людину запустив у космос. Вапен писав, що він українець, радна мова – писав «українська». І він дуже любив пісню «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю».
Він страшенно любив цю пісню, його мама була викладач української мови і французької. І ця пісня його так надихнула, що він, уявіть собі, для мене це найвищий прояв українства, уявіть собі, пісня повела до того, що він створив першу у світі ракету, запустив туди трошки згодом українця ще одного. І Павло Попович заспівав його з космосу: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю». Ось де найвищий прояв українства, і українська мова не шкодила цьому.
Ми зараз готуємо книжку «Український космос», це енциклопедія, виявляється, море українців дотичні до того, що Україна полетіла в космос, до найвищих звершень. Зокрема Сергій Корольов, дуже приємно було читати, згадує генерал Войтенко, він був заступником начальника космодрому Байконур. І коли він ще був полковником і тільки мав їхати на Байконур, він прийшов до Сергія Корольова, бо головний конструктор, він був засекречений, але він мусив мати з ним розмову, той мусив подивитися, що він важить. І він так переживав.
І він каже: «Я заходжу до Корольова і весь такий напружений. І Корольов подає руку, каже: «Здоров, козаче, українську мову не забув?» І каже, спало відразу усе. Потім приїжджав Корольов на Байконур, вони говорили українською мовою між собою, співали українських пісень і міряли про політ у космос.
Вона єврейка з Москви, але вона каже: «Ви не маєте гідності».
І ті люди, вона їм так повернула мозок , що вони видавали той журнал українською на початку 90-х років. Потім вона поїхала в Ізраїль і там вийшла заміж. І вона каже, що ізраїльська література для дітей саме мовою ідиш дуже слабенька, але ніхто не нарікає, що слабенька, вчать своє.
– Ми про мову більше не говоримо. Я говорив, що це делікатна тема і настільки гостра, що безкінечно можна говорити, безкінечно будуть люди наводити аргументи, кожен своє захищати. Ніхто не дає поки що рецепту. Хіба що Ви, особливо не переймаючись, говорите, що треба робити, якщо ви хочете панівного становища української мови, то робіть якісний продукт українською мовою, щоб руки самі тягнулися до нього. На цьому поки що проставимо крапку у мовному питання.
Я хотів запитати, чи не хотіли б Ви долучитися до виробництва мультфільмів за Вашими книжками, тому що там такі ілюстрації, що так і хочеться, щоб вони почали рухатися, і були прекрасні мультиплікаційні стрічки українські?
– Є пропозиція. Але треба, щоб той же Єрко, який малює свої книжки кольорові по 2-3 роки, щоб він малював своїх героїв, там треба мати набір різних рухів, якихось фасів, анфасів. Ясно, що художник такого рівня це не буде робити, а якщо вже візьметься інший художник, іншого класу, це буде видно, тому що це надзвичайний художник.
При тому що він дуже любить книжки робити, його запрошують зараз британські видавництва, «Большой театр» просить зробити одну постановку, другу йому пропонували, щоб він був художник-сценарист, балетну, оперну... І він відмовився від усіх, йому приємно малювати книжки, для олігархів він малює на рік зо дві картини, продає їх. І отримає задоволення від того, що він малює дитячі книжки.
– Слухач: Вибачте, я змушений був виключити радіо, щоб розмовляти з Вами. Мене цікавить, чи збираєтесь Ви допомогти мультиплікації україномовних мультфільмів. У мене є діти дрібні, отримати україномовний мультфільм дуже трудно. Було б не зле, щоб заповнити цей ринок україномовною продукцією. А щодо мовного питання, то треба якісний, ще і популярний продукт робити.
З мультфільмами – велика проблема.
– Нема такого проекту?
– Нема такого проекту. Тому що ті книжки, які виходять, я мушу кожну книжку пропустити через себе. Моя спроможність невелика, хоча я приходжу додому і я працюю мінімум до другої години, редагую, макетую. Але ж іноді і моїй родині набридає мене бачити вічно ззаду, що я там сиджу. І вони вимагають якоїсь уваги до себе. Але нічого не встигаєш так багато. Якщо хочеш щось добре робити, то треба, мабуть, зосереджуватись на чомусь одному.
– Мало людей, напевно, які не знають, як виглядають книжки «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га». Тому що це те, що хочеться тримати в руках. Якщо це дитяча книжка, то її хочеться читати навіть дорослим, і в дітей це викликає страшенне захоплення.
Не знаю, як Ви там з художниками вирішуєте, але коли маленька дитина гортає, вона бачить оцей ось образ, ту Бадяку-Маняку – ось вона Бадяка-Маняка. «Бадяка-Маняка – небачений звір». Я про свою доньку кажу, вона помітила Бадяку-Маняку, вона ще говорити не могла. Або вона бачить велику червону корову на розвороті, і теж вона привертає увагу.
– «Каже курка: «Ко-ко-ко. На дворі пасуться ко... – Коні! Ні, не коні».
– Це був радянський мультик російською мовою.
– Це переклад. Це доволі болісно було усвідомлювати, болісно усвідомлювати в кожній національній культурі і мові, що твоєю мовою може звучати і весь світ, що не тільки те українське, що створено українською мовою. Коли воно вже перекладено, воно так само стає частиною українського світу.
– Я страшенно задоволений, тому що мала дитина має виростати в красивому, вона має одягати красиві речі, вона має читати красиві книжки, це дає потяг до естетики. Тому що це потім задає стандарти на все життя.
А де книжки для дорослих? Тому що я відчуваю себе зараз обділеним. Коли в 20 років потрапив вперше в дитячий супермаркет закордоном я і мої однолітки 20-річні, не можна було за вуха відтягти з іграшкового відділу, тому що ми цього не бачили.
Так от я зараз себе відчуваю обділеним, тому що в мене в дитинстві таких книжок не було. Я зараз, доросла людина, хочу мати якісну, красиву, з красивими ілюстраціями, що важливо, книжку українською мовою для дорослих видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га». Де вони, ці книжки?
– Я Вам вже називав адресу нашого сайту www.ababahalamaha.com.ua, там є «Доросла серія». Ми сподіваємося, що у березні побачать світ дві книжки. Одна з них уже готова – це Маргарет Дюрас «Коханець», був такий дуже гарний фільм Жан-Жака Анно. І друга книжка «Я обслуговував англійського короля» Грабала. Це один із моїх найулюбленіших письменників, це чеський письменник. На мене справила величезне враження філігранність, майстерність цієї речі, це роман такий. Ми так само його видаємо.
І Ліна Костенко обіцяє закінчити повість – вже не поезія, а повість, як писав Пушкін: «Лета к суровой прозе клонят». Одна з них називається «Записки українського самашедшого», а друга повість – про Гоголя, оскільки це рік Гоголя. І вона ще не знає, яку з цих повістей нам віддати.
– Тобто Ви вже взялись за дорослу літературу?
Минулого року ми вперше почали видавати «Дорослу серію».
І уявіть собі, ніхто не повірив, що ми вперше у Львові на Форумі видавців отримали гран-прі, вони думали, що ми щороку. Звичайно, там майже щороку перемагають наші книжки в дитячій серії. Але гран-прі ми мали на інших конкурсах, у Львові ми не мали. Дуже парадоксально, що дитяче видавництво знане перше гран-прі у Львові на конкурсі видавців отримало за свою першу дорослу книжку «Гамлет».
– Пан Малкович приніс у студію книжку «Пригоди бравого вояка Швейка». Я не знаю, чи є там ілюстрації.
– Це Лади ілюстрації, Гашекового друга, який фактично був співавтором цієї книжки, дуже багато ілюстрацій. Я чотири з половиною місяці працював над редакцією цієї книжки, переклад, звичайно ж, Степана Масляка, бо це найкращий український переклад. Але щось я там трішечки поредагував, сподіваюсь, що ця книжка і за ціною, і за якістю, і за дизайном, що вона буде задовольняти наших читачів.
Мені дуже важливо, зараз я говорю з великим дистриб’юторами своїми, прошу їх, щоб вони зараз не збільшували ціни. Тому що це грубелезний том, я віддаю його досить дешево дистриб’юторам, і прошу, щоб в магазинах це не було більше як 39 гривень.
– Я дивлюсь, Вас дійсно не турбує курс долара.
Ми не можемо, тому що якщо ми будемо обдурювати людей, піднімати ціни з когось, хтось буде мені піднімати ціни за сир чи за щось, і це буде нечесно.
Тому що якщо всі трішки втратять, але виживуть, то вони будуть веселі, будемо тішитися життю, діти у нас ростуть, і ми будемо бачити, що у них є якесь майбутнє. А коли ми на кожному кроці будемо намагатися когось обдурити, свого ближнього, я буду книжки задирати і так далі... І тут важливо, щоб дистриб’ютори не піднімали ціни, бо я чув що десь там ця книжка 60 гривень.
– Відкрийте власну книгарню.
– Ми ж не можемо по всій Україні відкрити книгарні і видавництва. Неможливо всім добре займатись, добре можна займатись чимось одним. Зараз ми і так хочемо видавати дорослі книжки. І ринок тих дорослих книжок авторських, сучасних авторів світових, яких я дуже люблю, але вже права куплені. І зараз ми боремося за якісь книжки, щоб придбати право на видання цієї книжки. Це знову щось таке нове, і треба працювати, треба активно працювати.
В цій серія я хотів би, щоб найкращі книжки виходили, щоб не розчаровувати наших молодих читачів, які виросли на наших книжках. Чому я почав дорослі книжки видавати? На багатьох зустрічах завжди є одне запитання як мінімум: «А чому ви не видаєте дорослих книжок? Ми виросли на ваших книжках, я студент п’ятого курсу або вже закінчив». І ти дивишся і думаєш, невже на твоїх книжках оце «дитя» виростало таке велике. «Ми маємо довіру до Вас, чому Вам не видавати дорослі книжки?» Мене це все рік за роком підштовхувало, бо я сам люблю дорослу літературу читати, не тільки дитячу.
Окрім того, я хочу ще цього року започаткувати серію поетичну, вишукану, в тканині, найулюбленіших своїх поетів і українських, і зарубіжних. І я зараз працюю над цим, упорядковую, своїх друзів залучаю, відомих письменників, до цього. Хочу, щоб людина могла мати свою бібліотечку поетичну. Хай буде криза, я буду намагатися, щоб ціна була невисока, хоча хочу, щоб вона виглядала гарно.
– На Вас хіба оця криза не віддзеркалюється?
– Звичайно, що ми відчуваємо спад продажів. Ми кольорові книжки передруковуємо щороку мінімум один раз, а такі книжки для читання як «Тореадори з Васюківки» чи той же «Гаррі Поттер» – ми по три тиражі на рік робимо. А тепер ми не знаємо, які правильно тиражі робити, ми обережно зменшуємо наклади, але збільшується ціна, фабрики закриваються, хочуть на тих людях, що ще друкують книжки, відбити всі свої затрати – і книжка в результати збільшується на 70%. Якщо я збільшую дистриб’ютору на 2 гривні книжку, то воно вже до читача дійде на 10 гривень дорожче. Отака якась математика цього всього.
І я дуже не люблю міняти ціни. Але з гривнею – я бачу, що наших кольорових книжок, які закінчилися, які ми за кордоном частину друкували, бо у нас ще немає таких ліній, – от зараз я і боюся їх друкувати. Я завезу, а цей курс, мені доведеться підняти ціну, люди скажуть: «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» – дорогі книжки, не можна купити», – а насправді будуть заробляти дистриб’ютори.
– Цей рік – він фактично рік виборів, Ви ж це розумієте? Ви ж громадянин України і підете на вбори голосувати за майбутнього Президента, цього року або наступного, дата голосування може бути 2010, а кампанія все одно буде в 2009 році. У Вас є якийсь вибір на сьогоднішній день? Це ж долю України треба віддати на 5 років в чужі руки знову.
– Страхає цей вибір і, знову ж таки, цей мус голосувати за менше лихо. Придивляюся до політиків, які відомі, але ніби ще не заплямовані.
– Хто? Хто схожий на Гаррі Поттера?
Є імена якісь, той же Гриценко, Яценюк, якби вони якось об’єднувались, щоб я побачив, що оці політики трохи іншої генерації, що вони здатні до об’єднання. Мені це важливий був би сигнал.
– Тобто Ви хотіли б голосувати за нову кандидатуру, а не обирати серед двох Віть і однієї Юлі, я правильно розумію?
– Звичайно, що це було б оптимально, але насправді, то ми ж бачимо, ми реалісти, що розкрутити когось до того рівня, щоб він пройшов у другий тур, не вдасться.
– Ваш прогноз – хто буде Президентом?
– Давайте я ним буду. Якщо з трьох вибирати, то вони самі по собі мають багато плюсів, багато мінусів, але у владі вони не показали нам якогось такого стрімкого лету і гарних рішень, і того, що вони щиро щось хотіли зробити, і щоб я бачив, що вони розуміють справді всю цю ситуацію. В непростий час живемо, наймудріший політик не допне добро зробити. Але тут важливо, щоб ми бачили якусь єдність.
Я б хотів, щоб хтось об’єднався з кимсь, але по-справжньому, щоб я в це повірив, щоб я бачив ці кроки, що ми прийшли, ми стали плечем до плеча і щоб ми таки щось зробили – як ми на Майдані стояли. Ви ж не розчаровані, що Ви на Майдані стояли? Це найкращий час був.
– Ні. У нас є вибір тепер принаймні, можемо обирати. Я ж недаремно Вам поставив питання щодо вибору. Ви очевидно не голосували б тепер за Ющенка у 2009-2010, так?
– Я ще не вирішив, я буду дивитися, як буде повертатися справа. Мені важливо, щоб я зрозумів, що українська ідентичність буде збережена. Хоча часто благими намірами дорога вистелена в пекло. Багато мін на шляху цьому. Але будемо сподіватися, що українці завжди вміють пройти поміж дощу, що Господь нас виведе і цього разу.
