Вперше за багато років влада звернула увагу на вбивство журналістки і юриста, який захищав багатьох російських антифашистів. Проте, коли читаєш повідомлення про те, що сказав російський президент своїм гостям, бачиш, що вбивство його не дуже й схвилювало.
Більше того, Дмитро Медведєв дозволив собі пояснювати Михайлу Горбачову, чому не зробив звичайного людського вчинку – не висловив співчуттів родичам загиблих. Нібито керувався юридичною логікою, бо такі слова могли бути сприйняті як тиск на слідство!
Отже, для Медвєдєва було важливим не продемонструвати свою стурбованість трагедією, а насамперед – оприлюднити сам факт зустрічі з одним із акціонерів і редактором опозиційної газети.
А це може означати, щo в Кремлі починають замислюватися про діалог із суспільством. Не штучний, у вигляді кишенькової Громадської палати та дресованих ЗМІ, а з елементами справжньої свободи слова.
Так вже було. Коли лідери СРСР усвідомили, що в них більше немає можливостей підтримувати збанкрутілу радянську систему, у Михайла Горбачова вистачило мужності розпочати перебудову і запропонувати суспільству гласність.
І саме тому його присутність у кабінеті російського президента є символічною. Сьогодні Медведєв та його колеги – у схожій ситуації. Ціни на нафту знижуються, як і курс російського рубля.
Особливих перспектив для російської економіки з її сировинним та споживацьким характером немає, щоб там не казали офіційні експерти. На часі – масові звільнення, закриття підприємств, колапс мономіст із одним містостворюючим підприємством, соціальні заворушення...
Нова гласність?
У такій ситуації владі потрібно хоча б щось, щоб пом’якшити власні проблеми і втриматись. Це «щось» і може стати новою гласністю.
Звичайно, проводити прямі паралелі між горбачовською перебудовою і діями нинішнього російського керівництва не можна. Горбачов був досвідченим апаратником, який виборов владу у патріархів радянського режиму. Медведєв, як і його попередник Володимир Путін, не мають жодного досвіду політичної боротьби. Путін отримав президентство з рук Бориса Єльцина, Медведєв – вже з рук Путіна.
Для таких чиновників реальна конкуренція – справжнє політичне самогубство і тому російські керівники будуть дуже-дуже обережними.
Однак конаюча економіка не залишає їм ані часу, ані вибору.
Більше того, Дмитро Медведєв дозволив собі пояснювати Михайлу Горбачову, чому не зробив звичайного людського вчинку – не висловив співчуттів родичам загиблих. Нібито керувався юридичною логікою, бо такі слова могли бути сприйняті як тиск на слідство!
Отже, для Медвєдєва було важливим не продемонструвати свою стурбованість трагедією, а насамперед – оприлюднити сам факт зустрічі з одним із акціонерів і редактором опозиційної газети.
А це може означати, щo в Кремлі починають замислюватися про діалог із суспільством. Не штучний, у вигляді кишенькової Громадської палати та дресованих ЗМІ, а з елементами справжньої свободи слова.
Так вже було. Коли лідери СРСР усвідомили, що в них більше немає можливостей підтримувати збанкрутілу радянську систему, у Михайла Горбачова вистачило мужності розпочати перебудову і запропонувати суспільству гласність.
І саме тому його присутність у кабінеті російського президента є символічною. Сьогодні Медведєв та його колеги – у схожій ситуації. Ціни на нафту знижуються, як і курс російського рубля.
Особливих перспектив для російської економіки з її сировинним та споживацьким характером немає, щоб там не казали офіційні експерти. На часі – масові звільнення, закриття підприємств, колапс мономіст із одним містостворюючим підприємством, соціальні заворушення...
Нова гласність?
У такій ситуації владі потрібно хоча б щось, щоб пом’якшити власні проблеми і втриматись. Це «щось» і може стати новою гласністю.
Звичайно, проводити прямі паралелі між горбачовською перебудовою і діями нинішнього російського керівництва не можна. Горбачов був досвідченим апаратником, який виборов владу у патріархів радянського режиму. Медведєв, як і його попередник Володимир Путін, не мають жодного досвіду політичної боротьби. Путін отримав президентство з рук Бориса Єльцина, Медведєв – вже з рук Путіна.
Для таких чиновників реальна конкуренція – справжнє політичне самогубство і тому російські керівники будуть дуже-дуже обережними.
Однак конаюча економіка не залишає їм ані часу, ані вибору.
