Білоруська влада вирішила поміняти свій образ країни-ізгоя та розпочала діалог із Заходом. Діалог був дуже важкий, Євросоюз та США перш за все вимагали звільнити усіх політв’язнів. Олександр Лукашенка не хотів випускати з тюрми свого персонального ворога екс-кандидата на останніх президентських виборах Олександра Казуліна. Протягом цього діалогу Білорусь навіть спровокувала дипломатичний конфлікт зі Сполученими Штатами, який досі залишається невирішеним – американського посла в Мінську немає, як і білоруського – у Вашингтоні.
Були і внутрішні причини лібералізації. У липні після теракту на День незалежності в Мінську Олександр Лукашенко позбувся найбільш одіозних осіб зі свого оточення, наблизив до себе молоду, амбіційну команду, яка розуміє, що краще вдавати, що граєш за правилами, які існують у демократичному світі.
Ті перші дуже помірковані кроки, які було зроблено для лібералізації в Білорусі, позитивно сприйняли в Євросоюзі. У Брюсселі вирішили поміняти своє ставлення до офіційного Мінська певною мірою і з геополітичних причин – після збройного конфлікту між Росією та Грузією.
Лібералізація Лукашенка має конкретні межі
Однак лібералізація не зачепила основ самої влади та виборчої системи. Парламентські вибори, які пройшли цього року, відповідали принципу: «неважливо, як голосують, важливо як рахують». Жодний опозиціонер до парламенту не потрапив. А всі заклики змінити виборчу систему, демократизувати її, зробити більш прозорою, – залишилися без відповіді.
Лібералізація в Білорусі позначилася не на системі влади, чи прав опозиції, а перш за все на економіці. Вона потрібна президентові Лукашенку та його оточенню, щоб утримати владу, пережити несприятливі для себе часи.
Нещодавно в інтерв’ю державним ЗМІ президент Олександр Лукашенко дав зрозуміти, що ця лібералізація має конкретні межі – не буде масової приватизації, дрібні підприємці не отримають економічної свободи, якої вимагають, опозиція залишиться в тому ж пригніченому стані, в якому вона була досі. Таким чином якихось радикальних перемін не передбачається.
(Мінськ – Прага – Київ)
Були і внутрішні причини лібералізації. У липні після теракту на День незалежності в Мінську Олександр Лукашенко позбувся найбільш одіозних осіб зі свого оточення, наблизив до себе молоду, амбіційну команду, яка розуміє, що краще вдавати, що граєш за правилами, які існують у демократичному світі.
Ті перші дуже помірковані кроки, які було зроблено для лібералізації в Білорусі, позитивно сприйняли в Євросоюзі. У Брюсселі вирішили поміняти своє ставлення до офіційного Мінська певною мірою і з геополітичних причин – після збройного конфлікту між Росією та Грузією.
Лібералізація Лукашенка має конкретні межі
Однак лібералізація не зачепила основ самої влади та виборчої системи. Парламентські вибори, які пройшли цього року, відповідали принципу: «неважливо, як голосують, важливо як рахують». Жодний опозиціонер до парламенту не потрапив. А всі заклики змінити виборчу систему, демократизувати її, зробити більш прозорою, – залишилися без відповіді.
Лібералізація в Білорусі позначилася не на системі влади, чи прав опозиції, а перш за все на економіці. Вона потрібна президентові Лукашенку та його оточенню, щоб утримати владу, пережити несприятливі для себе часи.
Нещодавно в інтерв’ю державним ЗМІ президент Олександр Лукашенко дав зрозуміти, що ця лібералізація має конкретні межі – не буде масової приватизації, дрібні підприємці не отримають економічної свободи, якої вимагають, опозиція залишиться в тому ж пригніченому стані, в якому вона була досі. Таким чином якихось радикальних перемін не передбачається.
(Мінськ – Прага – Київ)
