Книга про шляхи Івана Федорова вийшла друком у видавництві «Острозької академії»Європейськими дорогами – до Волинських Афін
Рецензент книги, доктор філософських наук Петро Кралюк зазначає, що маловідомим є те, що Іван Федоров навчався у Краківському університеті. «Хоча ця думка була висловлена дослідником Немировським, але автор знайшов нові документи про те, що на Заході він не просто отримав освіту, а мав можливість ознайомитися з досягненнями тогочасної культури і технікою книгодрукування», – каже він.
Всупереч загальноприйнятому у радянську добу твердженню, Іван Федоров не був першодрукарем – ні українським, ні російським, ані білоруським. А першодрукарем став краківський німець Швайпольт Фіоль, котрий подарував нашим предкам перші кириличні друковані книги.
Все ж Іван Федоров був найвидатнішим українським друкарем свого часу, бо залишив нам «у спадщину» і Буквар, і Острозьку Біблію, і чимало полемічних та церковних книг.
Більша частина його життя й досягнень пов’язані саме з Острогом, наголосив, відкриваючи конференцію, ректор Національного університету «Острозька академія» Ігор Пасічник : «Близько 65 відсотків праць Івана Федоровича припадають на той період, коли він тут був ігуменом Дерманського монастиря, і коли працював у стінах Острозької академії безпосередньо».
Видатний українець із російським корінням
Починаючи зі львівського періоду, Федоров іменує себе Федоровичем. Автор книжки – Ігор Мицько – прослідкував його перші роки еміграції та українські дороги, намалював портрет друкаря й описав його сподвижництво у Дерманській обителі, зібрав докупи документи, які свідчать про те, що Федоров був ще й винахідником розбірних гармат. Ігор Мицько проаналізував спадок Івана Федорова, розповів і про загадки, пов’язані із Львівським похованням ученого. Книгу вдалося ілюструвати давніми гравюрами – портретами тих діячів, із якими спілкувався Федоров, а також гравюрами міст – Кракова, Відня, Львова, де він жив.
Ким почувався Федоров на Волині? Професор київського державного університету, росіянин Василь Уляновський переконаний, що він не відчував себе емігрантом. Федоров – прототип тих росіян, котрі не просто мешкають в Україні, а зрослися з її культурою: «І як ви бачите, всі росіяни, які тут виступали переді мною, – розмовляли українською, і всі ми відчуваємо себе частиною народу, який нас виховав і зробив людьми. І хоч автор цієї книги назвав її життям в еміграції, я не зовсім впевнений, що Іван Федоров почувався на теренах тогочасних українських земель, як в еміграції…», – зауважив Василь Уляновський.
Ми й далі продовжуємо цього друкаря іменувати Федоровим. Але він українізувався, і підписувався – «Іоанн Федорович». Учасники зібрання звернулися до Президента України з проханням видати Указ про вшанування пам’яті видатного просвітителя на державному рівні.
(Острог – Київ – Прага)
