«Сила протидії». Градус політичної та соціальної активності українського суспільства збільшується?

Протестувати готовий кожен четвертий українець

Демонстрації та акції протесту, на думку переважної більшості українського суспільства, - це мало ефективний спосіб досягнення цілей і дані опитувань це підтверджують, вважає керівник департаменту соціологічних досліджень Інституту імені Горшеніна Володимир Попович. Люди звикли розраховувати на свої сили і боротися поодинці. «Чим гірша ситуація економічна, тим люди більше опускають голову донизу і шукають корм під ногами. Про політичне в цей час вони забувають і згадують, коли «наїдаються». Чим багатша людина, тим вона більш незалежна, більш самостійна та має змогу голосно про це говорити».

А от на думку соціолога, наукового керівника фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної, 25% українців нині готові взяти участь у громадських акціях. Коли кожен четвертий українець не проти вийти на вулиці на мирні акції протесту - це свідчить про високу політичну активність громадян, вважає соціолог. «Ми не вмовляли людей, а просто запитували про те, чи готові вони до акцій протесту, якщо істотно знизиться рівень їхнього життя або ж будуть якісь утиски. Люди відповідали, що готові. А взагалі-то люди влаштовують мітинги та демонстрації, якщо хтось організує цей вихід або коли люди бачать альтернативу та перспективу. Правда, буває ще й третій варіант, коли людей охоплює відчай, злість і гнів, але тоді це вже бунт (перевертання машин, побиття вітрин)».

Причини – соціальні

Помаранчева революція, а ще раніше акція «Україна без Кучми» - були породжені не політичними, а радше соціальними причинами, вважає Володимир Чемерис, член правління Інституту економіко-соціальних досліджень «Республіка», організатор і учасник кількох громадських акцій. «Людей виводили на вулицю соціальні причини, які й досі не зникли, тому є велика ймовірність того, що це знову незабаром повториться. Люди ж повинні задовольняти якось свої соціальні інтереси. Вони не можуть зробити цього зараз і це буде виступ різних соціальних груп проти правлячої соціальної групи в Україні (великого капіталу)».

А що змусило пражан 7 років тому вийти на вулицю?

У січні 2001 року тисячі пражан вийшли на акції протесту проти зміни керівництва одного з телеканалів. Як розгорталися події нагадує чеська кореспондентка Радіо Свобода Оксана Пеленська. «Високе керівництво намагалося поставити свого керівника, що не збігалося з думкою більшості працівників громадського телебачення. Цю людину добре знали зблизька. Ця людина не була професійним менеджером і не була компетентна професійно. Громадська думка збігалась з думкою більшості чехів. Це було спонтанно. Півмільйона людей вийшло на головну центральну площу в Празі. Чехи одноголосно сказали, що цього вони не допустять і була обрана шанована в суспільстві людина. До речі, цей чоловік є й досі керівником громадського телебачення».

Соціальна активність вимагає «образ ворога»

За своїм світоглядом українці перебувають посередині між білорусами і росіянами, зазначає історик Ярослав Тинченко. Перші не здатні до сильного опору, другі - швидко запалюються і так само швидко холонуть. а українці, на його думку, можуть довго терпіти, але коли терпець увірветься, то зупинити їх украй важко. «Наприклад, у часи Богдана Хмельницького. Щоб була соціальна активність, потрібен образ ворога, а на сьогодні цього образу немає. Отже, до протесту, може, й готові (невелика кількість), але проти кого, не зовсім зрозуміло».

А також потрібні лідери та ідеї

Готовність українців вийти на вулицю, найімовірніше, не реалізується, вважає письменник Дмитро Капранов. Для цього необхідні лідери та чітко сформульовані ідеї, а ні тих ні інших в Україні поки що немає. «Я не впевнений, що нам потрібні сьогодні протести. Краще за все для України, на рівні самоорганізації громади, було б провести чергові вибори, які будуть наступного року. А це будуть унікальні вибори – вибори без грошей, адже криза видавила фінансову базу. І сьогодні підкуп виборців грошима не передбачається. Це означає, що повинен бути застосований інший метод діалогу з громадами. І тут уже є шанс, що не найбільш грошовиті чи балакучі переможуть на виборах, а ті, хто вміє виконувати обіцянки. Криза – це шанс для України створити ідеологію добробуту».

На думку політолога Дмитра Видріна, тривалий час культивувався міф про українців, як про ліниву, вайлувату націю, в якої "моя хата скраю". Насправді ж, вважає він, українцям не меншою мірою, ніж іншим європейцям, властиві потяг до свободи і почуття власної гідності, от лише якою має бути та остання крапля у чаші терпіння?