Повези мене туди, де природа сама,
Повези мене за місто, де асфальту нема,
Повези мене туди, де зелена трава,
Повези, повези, старенький трамвай
Кажуть, ця пісня народилася після поїздки хлопців із «Піккардійської терції» «Карпатським трамваєм». І навіть показують те місце, де закінчується асфальт, впираючись у вузькоколійку.
Четвертий рік машиністом працює Степан Тисяк, веде тепловоз і два вагончики. Сам має улюблені місця на маршруті – водоспади на Мізуньці. А туристам, каже він, подобається все.
Тепер пробують такий відпочинок зробити і взимку, зробити його цілорічним.
Три «золота» Долинщини: ліс, нафта, сіль
50 років тому загальна протяжність вузькоколійок в Карпатах сягала тисячі кілометрів. Після визнання їх нерентабельними почали демонтувати. Руйнування довершили часті в горах повені.
Зараз відновлена лише одна вузькоколійка – у Вигоді Долинського району. Цією дорогою возять на роботу лісорубів, а з Карпатських Горган – ліс. А ще їздить «Карпатський трамвай». Правда, взимку – без вагончика-кабріолета. Незмінний екскурсовод Любомир Яцків свою розповідь розпочинає саме з історії.
«100 років тому барон Поппер думав про економію. Він не відправляв за кордон ліс-кругляк, а готові пиломатеріали. Будував тартаки. Що таке тартак? Тарування лісу, або якщо перекласти українською: класифікація. Розпилював матеріали на дошку, на брус, аж тоді відправляв за кордон. Сім років тому і обласна влада заборонила вивіз лісу-кругляка за межі області», – зазначає екскурсовод.
Саме австрійський підприємець барон Леопольд Поппер 110 років тому проклав «конку», якою коні тягнули ліс. Називали її «льокалькою». Із вікна трамвайчика покажуть той перший тартак. Кажуть, сюди ходять молодята розпилювати ліс, щоб розбагатіти. І таке повір'я, запевняють, збувається.
А загалом називають основні багатства Долинщини: ліс, нафту, сіль.
На побачення з природою
Туристичний маршрут розпочинається у Вигоді, де зливаються дві річки Свіча і Мізунька. Можна мандрувати півдня до урочища «Дубовий кут», а можна далі в гори – до Миндунка, де колись жили лісоруби, і аж під Магуру. Але другий – то більше для літа, коли довший світловий день. Вузькоколійка постійно піднімається на п'ять градусів, але навіть не помічаєш, що там, де сідав у поїзд, – 400 метрів над рівнем моря, а в горах – понад 700 метрів.
Зупинки на маршруті – гідрологічна пам’ятка природи болото Ширковець, де у травні зацвітає багульник і ростуть 300-річні карликові сосни; мізунське джерело мінеральної води «Нафтуся» та содові джерела, які ще називають похмільними; мізунські водоспади. І навіть можна завітати до пані Ганни, скуштувати копченого сала і самогонки на джерельній воді.
Екскурсовод Любомир Яцків багато розкаже і покаже, додаючи бойківських оповідок.
«У бойків є такий звичай: коли йдете через річку, спиняєтеся насередині і говорите: «Річечко, річечко, забери з моєї душі все негативне, залиши в ній спокій, щастя і здоров'я». І дійсно, воно збувається», – каже він. При цьому запевняє, що, збудеться, навіть якщо у вагончику «Карпатського трамвая» загадати.
Свою історичну спадщину вивчати
Хоча дехто називає такий відпочинок панським, мовляв, у гори треба йти, а не їхати, прихильників у «Карпатського трамваю» стає все більше.
Організатори ж хочуть зробити проект не лише туристичним, а й науковим.
Із вікна міні-поїзда видно гору Церковище, на якій не росте ліс, бо вона насипана людьми у 13 столітті. 17 років тому монахи з Гошівського монастиря тут проводили розкопки і знайшли залишки фундаменту замку. Вигодці розробили проект з вивчення історичної спадщини і направили на конкурс у США для отримання гранту. А ще хочуть досліджувати старі капища на горі Лисій.
(Івано-Франківщина –Київ – Прага)
