Кличуть «Кру, кру, кру, в чужині умру,
Заки море перелечу, крилонька зітру, крилонька зітру».
Ця пісня «Чуєш, брате мій» братів Лепких (Богдана – слова, Лева – музика), як згадує відомий український поет, лауреат Шевченківської премії Іван Драч, 40 років тому «перевернула» його свідомість, «українське єство». Зараз він є другим володарем перехідного Мазепинського перстеня. Після смерті в еміграції Богдана Лепкого (першого його володаря), цей перстень був втрачений і лише у 1996 році з ініціативи Асоціації «Нащадки Лепкого» виготовлений такий же з родинного срібла.
Іван Драч відзначає особливу роль Галичини у становленні національного духу. «Ви не знаєте, які ви щасливі люди саме на цій землі. Дуже щасливі і дуже нещасні, з дивовижно трагічною історією. Наскільки складно решті народу приходити до розуміння того, що у нас вже є ця держава, ця земля», – каже він.
Повернення імен і творчості
Від часу створення Клубу української інтелігенції в Івано-Франківську незмінним його президентом є кандидат технічних наук Уляна Скальська – внучата племінниця Богдана Лепкого.
Із-за океану допомогу надавав доктор Роман Смик (світла йому пам’ять). Співпрацюють із Тернопільським обласним товариством Лепкого, музеєм Лепких у Бережанах, Українським історичним клубом Москви. Їх об'єднує ідея повернення Україні духовних та культурно-національних історичних цінностей і тих, хто ці цінності підтримував у непрості часи. Володимир Кубійович – головний редактор «Енциклопедії українознавства», Теофіл Окуневський – адвокат, посол до австрійського парламенту, член президії Національної ради ЗУНР, Василь Пачовський – філософ і письменник-містик та інші.
Завдяки Клубу встановлені пам’ятні дошки видатним діячам Галичини – Богдану і Миколі Лепким, Теофілові Окуневському, Василю Бандері, проводилися конференції і огляди-конкурси молодих талантів. А вигравши грант уряду Канади, створили видавництво «Грань», в доробку якого вже до трьох десятків книг, у тому числі своєрідний триптих: «Шевченкіана», «Франкіана» і «Шашкевичіана» Богдана Лепкого.
Чи бути музею Лепких в Івано-Франківську?
За ці 15 років видано і зібрано чимало матеріалів, які могли б стати основою експозиції музею Лепких: батька Сильвестра, що писав під псевдонімом «Марко Мурава», і трьох його синів – письменника і художника Богдана, композитора і видавця Лева, який певний час був директором оздоровниці «Черче», просвітянина і педагога, організатора гімназійних рухів Миколи. Органічно сюди долучаються й постаті інших галицьких діячів культури.
Однак, нарікає Уляна Скальська, далі розмов справа не йде: «Не можу я з дива вийти, що за 15 років було чотири міські голови, всі великі патріоти України, але вони або не хотіли читати нічого з Богдана Лепкого, або не знаю, які інші причини, що категорично кожний із них відмовився дати приміщення для музею братів Лепких».
Лише перші кроки до вивчення спадщини
За свою історичну повість «Мазепа» Богдан Лепкий свого часу був замовчуваним і забутим. Тепер цей твір вивчають у школі. Та менше згадується, що він був ще й перекладачем, літературознавцем, критиком, педагогом, фольклористом. Саме Богдан Лепкий першим ввів термін «українознавство». Він перекладав українською твори Гейне, Гоголя, Пушкіна, Шеллі, а польською і німецькою – Шевченка, Франка, Федьковича, Коцюбинського.
Академік Володимир Качкан вважає, що у вивченні спадщини всіх Лепких зроблені лише перші кроки.
«Родовід Лепких досі не пізнаний. Сильвестр Лепкий як Марко Мурава знаний лише однією книжечкою «Книжка горя». Щодо Богдана Лепкого – немає його мемуаристики, зовсім невідома публіцистика і найвагоміший пласт – епістолярна спадщина. Не досліджена його малярська спадщина. Про Лева Лепкого ми не маємо жодної синтетичної монографії», – зазначає акедемік.
Богдан Лепкий похований у Кракові. Неодноразово на його могилу приїжджали прикарпатці.
