Ідея підготовки окремої парламентської резолюції про визнання Голодомору в Україні з’явилася в травні 2003 року. Саме тоді керівники української громади звітували перед членами парламентської комісії з питань прав людини, релігії та меншин за пророблену кількарічну роботу. Оскільки доповідь українців мала успіх серед членів цього комітету, керівник українського самоврядування в Угорщині Ярослава Хортяні-Гук звернулася до угорських депутатів із ініціативою підготувати спеціальну парламентську ухвалу щодо Голодомору.
Почин української меншини не викликав тоді ніяких заперечень з боку членів комісії. Ба, більше, доповідача запевнили, що надаватимуть цій справі якнайбільшого сприяння.
Ярослава Хортяні пригадує: «На мій подив, депутати комісії одноголосно сказали, мовляв, давайте документи, і ми працюватимемо над цією темою. Почалося літо... У серпні, коли у нас був VIII світовий конгрес українців у Києві, я об’явила привселюдно, що буду звертатися до угорського парламенту з проханням визнати Голодомор геноцидом».
Передчасний оптимізм
Уже у вересні 2003 року місцеві українці підготували на розгляд парламентської комісії необхідні документи. Причому Ярославу Хортяні запевняли, що підтримку нададуть всі фракції як лівого, так і правого політичного спектру. Однак згодом виявилося, що це був трохи передчасний оптимізм.
«Коли документи були представлені і мали виноситися на розгляд, мені сказали, що в парламенті є свої підтечії, що окремі депутати від соціалістичної партії та вільних демократів не згодні підтримати формулювання «геноцид». Мовляв, це буде дратувати Росію, а Євросоюз ще не визнав цього, а Угорщина є членом ЄС... Це мене, звичайно, насторожило, але ми не здалися», – розповіла голова українського самоврядування в Угорщині.
Активісти української громади, за словами Ярослави Хортяні, одразу вдалися до наполегливого просування цієї справи в різноманітних фракціях Національних Зборів Угорщини, шукаючи передусім союзників, а не опонентів. Цікаво, що ініціативу українців підтримав вільний демократ Імре Мейч (Mécs Imre), пообіцявши переговорити з багатьма депутатами. Колишній політв’язень, якого після революції 1956 року засудили на смертну кару, Імре Мейч і нині користується серед своїх колег великим політичним авторитетом.
Із-поміж соціалістів вдалося переконати колишнього міністра закордонних справ Угорщини і голову соцпартії Ласла Ковача. Також не обійшли і тих працівників апарату МЗС, які відповідали за зв’язки Угорщини з країнами СНД та колишніми соціалістичними державами Центральної Європи.
Одностайне голосування в парламенті
Після складних переговорних перипетій з членами кількох парламентських комісій та запевнень усіх без винятку голів фракцій у тому, що почин української громади неодмінно підтримають і на пленарному засіданні парламенту наприкінці листопада 2003 року, українці з нетерпінням стали очікувати подальшого голосування в Національних Зборах Угорщини.
«Щоб переконатися, що це голосування пройде, що його не зірвуть на пленарному засіданні – через це ми найбільше переживали, адже тоді міг загубитися і престиж, і сама наша справа... Я навіть у той день перед голосуванням ходила ще до кожної фракції, підходила до керівника і запитувала: «Ви проголосуєте?» На що мені: «Не турбуйтесь, проголосуємо». І так до кожного голови фракції... По обіді ми прийшли у парламент цілою делегацією. Звичайно, для нас це була цілковита несподіванка, адже ми думали, що проголосує лише більшість. Але коли побачили, що на електронному табло висвітилася цифра 347, тобто всі присутні депутати в залі проголосували «за», ніхто не втримався і ніхто не є проти, то це була таки наша справжня перемога...», – розповіла Ярослава Хортяні.
Українські мас-медіа частково замовчували подію
Втім, не зовсім зрозумілими для угорських українців були деякі повідомлення і публікації про цю важливу подію в українських ЗМІ.
«Що для нас є дивним, що в українській пресі з’явилась ця резолюція без згадування слова «геноцид». І тоді треба було телефонувати в «УНІАН», «Укрінформ», чому це не згадується і працювати, може, з півроку або й рік, поки українські ЗМІ нарешті почали вживати це ключове слово з резолюції угорських депутатів. А потім виявилось, що угорський парламент був першим у Європі, що на такому високому представницькому рівні визнав Голодомор 1932-33 років геноцидом, скоєним проти української нації», – зауважила Ярослава Хортяні.
Натомість багато публікацій про Голодомор з’явилося в угорській пресі. На громадському телеканалі «Дуна» угорські телеглядачі змогли побачити документальний фільм «Жнива скорботи». Інтерес до цієї теми виявив також Будапештський музей терору, надавши українській громаді місце для проведення тематичної виставки та наукової конференції істориків. Не слід забувати і про художні виставки, презентації книг, культурологічні акції. Все це, на думку Ярослави Хортяні, сприяло тому, що в угорському суспільстві нині знають про трагедію українського народу набагато більше.
(Угорщина– Прага – Київ)
